Неділя Святих Праотців: нагадування про надію у спасіння

Триває різдвяний піст під час якого християни молитвами, святими Таїнствами Сповіді та Святого Причастя, добрими справами і милосердям до ближніх готуються до зустрічі з новонародженим Христом. У неділю 15 грудня Православна Церква України вшановувала Святих Праотців і саме з цього дня безпосередньо почався підготовчий період до святкування  Різдва Христового. Пам’ять Праотців, чия віра була основою Божого плану спасіння людства, є згадкою про єдність поколінь, які приготували світ до приходу Спасителя.

Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій повідав, що Праотцями називають усіх старозавітних праведників, починаючи від першого чоловіка, якого сотворив Бог - Адама. Він, як вінець Божого творіння, отримав необмежену владу і все, що тільки може мати людина для безтурботного життя. Бог дав Адаму і Єві, які не знали гріха, єдину заповідь - не куштувати плодів дерева Пізнання добра і зла. Але вони, піддавшись спокусі змія, не виконали волю Бога. Согрішивши, Адам намагався сховатись від Бога, бо зрозумів, що нагий. Проте, від Бога нікому неможливо сховатися, бо Він бачить серце кожної людини і жодна неправда розсипається перед Ним. Творець вигнав перших людей з раю, через гріхопадіння  у світ  увійшов гріх, а з гріхом увійшла смерть.

Отець Олексій нагадав, що наслідком гріхопадіння  праотця Адама стало те, що через нього усі покоління людей вкусили цей  гріх. Ми повинні пам’ятати, що народжуємось з первородним гріхом, який прощається при звершенні Таїнства Хрещення. Тому так важливо розуміти, що спасіння можна знайти тільки з Богом, про що кажуть Праотці і приклад Адама це показує. Адже після свого гріхопадіння він молився весь час, приносив жертву і просив Творця простити гріх, що він вчинив. Адам каявся, бо відчув, що втратив щось дуже важливе, а саме - спілкування з Богом, що найбільше засмучувало його. І Бог відповідав йому, бо Адам знав, що світ двічі бути гинути – від огню і води, бо люди відступляться від Бога.

На жаль, рід людський схильний до гріха і сьогодні світ сповнений злом, яке сіє зерна ворожнечі, ненависті, неправди у людських серцях. Ми кожного дня бачимо, скільки горя творить на нашій українській землі російській агресор. Проте, ми віримо, що Господь милосердний і любить усіх, хто розкаявшись з вірою у серці звертається до Нього. Святі Праотці і Святі Отці, пам'ять про яких вшановується в останню неділю перед Різдвом, були людьми, такими як і ми, мали свої немочі, жили серед невірних своїх сучасників, відчували різноманітні спокуси, грішили і каялись. Їхні великі подвиги та праведне життя мають стати для нас прикладом до наслідування, адже вони при будь-яких обставинах не втрачали віру у Бога, жили надією на спасіння і на їхній вірі тримався світ.

Єднаємось, щоб у спільній молитві просити милосердного Господа захистити наш народ і воїнів, щоб якнайскоріше настав мир, щоб біженці від війни повернулись у свої рідні домівки, а захисники - у родини, щоб прийшов на українську благословенну землю спокій.

22 грудня по закінченні Літургії у храмі буде звершено Таїнство Єлеосвячення  (Соборування) в якому при помазанні тіла єлеєм закликається на хворого благодать Божа, що зцілює немочі душевні і тілесні. Зазвичай цьому Таїнству передує Сповідь і Причастя, бо у духовному розумінні Єлеосвячення тісно пов’язане з покаянням.

Ганна Іванова

Святий Миколай,  на всякий час нам помагай!

6 грудня Православна Церква України разом з іншими церквами вшановувала пам'ять архієпископа Мир Лікійських святителя Миколая. Угодник Божий відомий своїми численними добрими справами та допомогою нужденним. Хоча час життя святителя віддалений від нас майже на 17 століть, приклад його чеснот і незламної віри у Господа продовжує надихати все нові покоління християн по всьому світу.

Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій сердечно привітав парафіян зі святом і побажав, щоб святий Миколай повсякчас допомагав нашому народу здобути Перемогу, щоб ми і надалі прославляли його українською мовою у відбудованій, вільній, незалежній, мирній благословенній Україні. Щоб у вирі подій і утрат ми вистояли і не втратили віру у Господа, щоб усі постраждалі від війни отримали винагороду дарами небесними, які неможливо придбати хоч за усі гроші світу.

З Передання відомо, що святитель Миколай був реальною людиною, жив він на зламі третього та четвертого століть у Малій Азії. Зараз його святі мощі зберігаються у місті Барі в Італії. Усе своє життя він присвятив служінню Богу, досконало виконував Господню заповідь любові до ближнього як до самого себе, був лагідним, смиренним, терпеливим. Проте, коли йшлося про дотримання істин віри - святий Миколай був незламним і безкомпромісним. У часи життя святителя чинилось жорстоке гоніння на християн - храми руйнувалися, божественні і богослужбові книги спалювалися, єпископи, священики та всі християни піддавалися усіляким образам і тортурам. Святитель Миколай в ці важкі дні підтримував у вірі свою паству, голосно і відкрито проповідував ім'я Боже, за що був кинутий у темницю. Але і там він  не переставав зміцнювати віру у Господа серед ув'язнених. Гоніння на християн припинилися після зміни влади і святитель ще з більшою ревністю віддався виконанню своїх високих обов'язків, прославившись захистом Православної віри та викорінення язичництва і єресі.

Господь сподобив святителя Миколая дожити до глибокої старості, за його самовіддане служіння і невичерпну доброту його поважали прості люди і царі. За життя він творив багато чудес, був благодійником роду людського, не перестав ним бути і після своєї смерті. До нього у всі часи звертаються у скрутних обставинах і відомо безліч випадків, коли люди дивним чином отримували допомогу.   

Отець Олексій підкреслив, що святий Миколай Чудотворець знаний у всьому світі, навіть у мусульманському. Але з особливою повагою і любов’ю його шанують в Україні. Народна подяка до Угодника Божого знайшла відображення у піснях, а його ікони завжди поруч зі Спасителем і Божою Матір’ю. Святий і нині показує нам усім добрий приклад християнської віри і щедро подає духовну допомогу тим, хто з вірою звертається до нього.

Настоятель підкреслив, що народ український усім серцем любить Бога і Його святих, але ненавидить гріх і ворогів, які чинять вбивства на нашій землі. Віримо, що наші святі на чолі зі святим Миколаєм, архистратигом  Михаїлом підтримують Збройні Сили і народ у боротьбі за життя  країни, її мови, культури. Сподіваємось і віримо що Милостивий Господь і наші святі Отці дають духовні сили українському народу протистояти злу, перемогти агресора і ніколи не забути про тих, хто поклав своє життя за свободу. Спільно молитовно просимо для всіх наших захисників Божого захисту, Покрову Богородиці та заступництва святителя Миколая і всіх святих.

По закінченні проповіді отець Олексій освятив смаколики, які з любов’ю приготувала матінка Світлана. Тож усі присутні у храмі  скуштували смачні миколайчики, які з давніх часів печуть в Україні до свята Миколая.

Ганна Іванова

Існує тільки два путі - з Богом чи без Нього, третього не дано. 

З кожним днем ми наближаємось до свята Різдва. Зараз триває піст, це особливий, підготовчий період до зустрічі і святкування видатної події в історії людства - народження Сина Божого, який прийшов спасти світ від гріха і смерті. «Бо так полюбив Бог світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ін.3:16). Та чи усі люди по закінченню свого земного життя перейдуть у життя вічне?   

Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій у своїй недільній проповіді наголосив на тому, що відповідь на це питання дає Господь у притчі про звану вечерю (Лк.14:16-24). У притчі йдеться про те, що один чоловік спорядив велику вечерю і запросив багатьох. Та коли настав час святкування, запрошені знайшли причини, щоб не йти на гостину. Один поле купив, збирався його оглянути, другий - волів, намірився їх спробувати, третій одружився, не хотів дружину залишати. Розгнівався на них господар і наказав своєму рабу запросити усіх з вулиці - вбогих, калік, сліпих і кривих, щоб наповнився його дім. «Кажу-бо я вам, що жоден із запрошених мужів тих не покуштує моєї вечері… Бо багато покликаних та вибраних мало!»   

Настоятель підкреслив, що сьогодні читаючи цю притчу про званих та обраних, слухаючи настанови святих отців розуміємо, що Господь говорить нам про Тайну Вечерю, яку Він справляє щонеділі у Святій Церкві.  «Побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її» (Мт.16:18), тож  допоки є православні храми, допоки звершується Таїнство Євхаристії, Господь буде милосердним до нас. І ми віримо, що сили адові не здолають ані Церкву, ані країни, де приноситься жертва Богові.

Святі отці нас вчать, що Отець небесний справляє вечерю на небесах, а запрошує до неї на землі. На Тайній Вечері Ісус поблагословив хліб і дав його Своїм учням: «Прийміть, споживайте, це - тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це - кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів! » (Мт.26:26-28) . Чи розуміли апостоли на той час, що зробив Господь? Ні. Вони з радістю приймали участь у вечері Христовій, але не розуміли Його. Розуміння прийшло, коли Святий Дух зійшов на них і апостоли понесли по світу Слово Боже, запрошуючи народи прийти і розділити трапезу на вечері Отця, що правиться  у всіх православних храмах. «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ін.6:54).

Ісус розповів ще іншу притчу про покликаних та вибраних, порівнюючи звану вечерю з Царством Небесним (Мт.22:1- 14). У притчі йдеться про царя, який скликав гостей на весілля сина. Але вони знехтували запрошенням,   навіть повбивали його посланців. Тоді цар, розгнівавшись, жорстоко наказав кривдників і запросив за весільні столи будь-кого – злих, добрих і кімната гостями переповнилась. Коли вийшов цар подивитись на гостей, то побачив чоловіка не вбраного у весільний одяг. Цар приязно запитав його, як він потрапив на свято, не маючи одежі весільної? Чоловік той мовчав. Тоді цар наказав своїм слугам зв’язати його і кинути до зовнішньої темряви, де плач і скрегіт зубів. «Бо багато покликаних,- та вибраних мало».  

Отець Олексій підкреслив, що Царство Боже наповнюється душами тих людей, які за життя усім серцем увірували у Бога і, надівши одяг покаяння, любові і прощення, прийняли запрошення на звану вечерю. Господь завжди іде назустріч кожному і відкриває дорогу до Себе : “Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною” (Об’явлення 3:20).

Але Господь чітко дає зрозуміти, що ніщо нечисте не увійде до Царства Небесного і жодна душа без покаяння туди не потрапить. Щоб стати обраним, треба прикласти чимало зусиль, бо покаяння - це духовний труд, це постійна напружена боротьба з самим собою, зі своєю гріховністю та порочними нахилами, це протистояння самому собі. Бог кличе усіх на торжество правди і істини, проте багато хто відмовляється і відкинувши Бога і Віру, приймає сатану у своє серце.

Життя людини, сказав отець Олексій,  полягає  у спасінні своєї безцінної душі, яка є дорогоцінним даром Бога кожному. Тіло без душі нічого не варте, воно тлінне і йде у землю. А душа без Бога, без молитви, без Покаяння і Причастя страждає, мучиться, шукає спокою. Але даремно! Бо цей світ нічого вічного не може дати людині. Тільки Господь є джерелом спасіння і   життя вічного. Кожному з нас Він надає право вибору: бути з обраними, вірними Богу і увійти до Царства Небесного чи зі званими відійти у безславне небуття? Існує тільки два путі - з Богом чи без Нього, третього не дано.  

Тож спільно молимось, щоб у цей страшний для України час Господь дав нам розуміння і сили бути обраними,  благословив і укріпив народ, воїнів і привів усіх до спасіння.

Ганна Іванова

Шість днів людина працює для тіла, а сьомий день необхідно  присвятити спасінню душі  

У неділю 21 листопада у храмі читалось Євангеліє від Луки (13:10-17) про зцілення жінки. В суботу в одній із синагог Христос навчав людей і побачив нещасну, скрючену жінку, яка через важку хворобу не могла випростатись. Господь сказав: «Жінко, ти звільнена від своєї недуги» - і поклав на неї руки. Вона одразу ж стала здоровою і почала славити Бога. Люди раділи за неї, але начальник синагоги обурився тим, що Ісус зцілив жінку у суботу, бо згідно зі старим Завітом у цей день заборонялося робити будь-що. Звернувшись до народу, він сказав: «Є шість днів, в які дозволено робити; в ті й приходьте зцілятися, а не в день суботній». Господь посоромив цього законника перед усім народом. Він сказав йому: «Лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати? А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцять років, чи не належало визволити від цих пут у день суботній?» І коли Він говорив це, усі, що противилися Йому, засоромились.

Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій повідав, що з Євангелія відомо про багато випадків, коли Господь зцілював невиліковно хворих. Проте, в усіх випадках до Нього звертались по допомогу чи болящі, чи їх родичі, а Він питав: «Чи віруєш?». І коли Спаситель чув, що той вірує і бачив віру у серці людини, що це дійсно так - творив чудо. У випадку з цією жінкою, яка не наважилась просити Його про зцілення, Спаситель не питав нічого, Він побачив її страждання, поклав на неї руку і вона випрямилась. Чого ж тоді начальник синагоги осудив Христа за таку добру справу? Тому що субота у євреїв є днем молитви і відпочинку від усяких справ в пам'ять про те, що Бог за шість днів сотворив світ, а у день сьомий - відпочивав.

В заповіді сказано: сьомий день - Господу Богу твоєму. Християни також виконують цю заповідь, але замість суботнього дня святкують неділю, бо  сьомий день пов'язаний з Воскресінням Господа Бога і Спаса нашого. Адже в цей день Господь воскрес із мертвих, подолавши смерть.

Отець Олексій пояснив, що це євангельське оповідання вчить нас того, що добрі справи не гріх робити і в святі дні. Протягом шести днів людина працює для тіла, а неділю слід присвятити спасінню душі. В цей день найкраще прийти у храм на богослужіння для молитви, тобто для спілкування з Богом. Під час Літургії, Сповіді, Причастя очищається душа від гріховного забруднення і людина набирається духовної сили. Коли разом молимось і промовляємо «вірую в єдину Соборну і Апостольську Церкву» відчуваємо єдність з Вселенською Церквою, а коли приймаємо Святе Причастя – єднаємось з Богом!

Варто розуміти, що ніхто не знає дня і часу, коли призове Господь, тому не треба нехтувати Святим Причастям і відкладати сповідь «на потім». Бо грішимо без міри кожного дня, якби людина могла побачити гріховний стан душі своєї – то б жахнулася.

Настоятель роз’яснив, якщо часом на душі відчувається неспокій, тривога - то людина віддаляється від свого Творця, переймаючись виключно піклуванням про своє тіло. Звичайно, тіло не може бути без їжі й пиття, це цілком природна потреба людини під час земного життя. Та воно тлінне і повернеться у землю, а ось душа - вічна і не може існувати без поживи духовної. Ісус Христос нагадує нам всім:  «Не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4: 4), а також заповідає: «Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка залишається на життя вічне» (Ін. 6: 27). Страждає душа – хворіє тіло, бо війна в дійсності точиться не тільки навколо нас але і у нашому серці. Ангел-охоронець постійно бореться з диявольськими спокусами, він прагне допомогти людині змінити своє життя і навернутися до Бога.  

Настоятель нагадав, що до 25 грудня триває Різдвяний піст і саме час приділити увагу своїй душі – поститись, молитись, щоденно читати Святе письмо, допомагати тим, хто цього потребує, бо любов до Бога проявляється через любов до ближніх. Бог усе робить на добро і якщо слухаємо Його Слово, виконуємо Заповіді, Він зглянеться на наші молитви. Зараз ми усі переживаємо дуже складні часи, адже наша Україна у жорстокій битві з російським агресором відстоює свою Незалежність. Віримо, що Господь допоможе перемогти ворога, молимось за наших воїнів і по можливості фінансово підтримуємо своїх захисників – Збройні Сили України. Молимось, щоб Господь Бог направив наші путі на дорогу спасіння, навернув до покаяння і уберіг весь народ України від підступного ворога.

Ганна Іванова

Введення у храм Пресвятої Богородиці

21 листопада настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій тепло привітав парафіян зі святом Введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії.

Свято Введення - це блага звістка Бога людству про пришестя Спасителя, бо Пречиста Діва була обрана Богом для того, щоби прийняти Духа Святого та від Нього народити Сина Божого. Через Неї воплотився і став людиною Ісус Христос, саме тому це свято, хоча і стосується події з дитинства Богородиці,  нерозривно пов’язане з подією Різдва Христового. З цього дня в храмах почалася богослужбова підготовка до Різдва, а християни постом і молитвою духовно готуються до цієї радісної події.

Настоятель повідав, що про Введення у храм Діви Марії свідчить святе Передання. Відомо, що Її благочестиві батьки святі і праведні Іоаким та Анна дожили до глибокої старості, але дітей не мали. Будучи бездітними, вони  дали обіцянку - якщо в них народиться дитина, то віддадуть її на службу Богу в Єрусалимський храм. За велике терпіння, непохитну віру і любов до Бога й один до одного, Господь зглянувся над ними і у подружжя народилась донечка. За вказівкою ангела Божого Їй дали ім’я Марія.

Коли дівчинці виповнилося три рочки, батьки вирішили виконати обітницю.  Щоб відсвяткувати цю подію зібралося багато родичів, співаючи псалми  вони супроводжували Марію і Її батьків до Єрусалимського храму. Зустріли процесію священики на чолі з первосвящеником. Дитина сама, без сторонньої допомоги піднялася до них храмовими сходами, чим здивувала усіх присутніх. Але ще більшим чудом стало те, що первосвященик, взявши Марію за руку, завів Її у святая святих, куди він сам заходив тільки раз на рік, щоб принести жертву Богу, а священики взагалі не мали права навіть поріг переступати.   

Отець Олексій розповів, що під час перебування Пречистої Діви в Єрусалимському храмі Вона, разом з іншими дівчатками, старанно читала Священне Писання, займалася рукоділлям, постійно молилася та росла у любові до Бога. З Передання також відомо, що Її невідступним хранителем і помічником був Архангел Гавриїл.

І сьогодні, прославляючи Пресвяту Богородицю, просимо Її небесного заступництва, щоб Небесна Матір не позбавляла опіки, не залишала нас і всіляко допомагала пережити скрутні часи. Щоб Вона покрила Своїм святим омофором народ українській від зла і ненависті, що сіє ворог. Щоб Вона навернула до розуму тих, хто чинить убивства на нашій землі бо то є смертний гріх, який нищить душу. Молимось за наших захисників - воїнів, які  боронять землю і усіх нас від підступного агресора, допомагаємо і підтримуємо їх. Молимось, щоб Господь Бог допомагав протидіяти злу, примножувати світло істини та чинити добрі діла, а Божа Мати помагала нам і супроводжувала під час земного життя, а коли прийде час - зустріла у житті вічному.

Ганна Іванова

Різдвяний піст - час для покаяння, молитви  і роздумів про цінність душі

17 листопада настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій привітав парафіян з початком Різдвяного посту, який триватиме до 25 грудня. Настоятель нагадав, що це особливий час для кожного християнина – час для покаяння і молитви, час для роздумів над своїм буттям і над тим, що чекає душу по закінченню земного шляху. І взагалі, кожному варто замислитись - наскільки цінною є душа? Господь цілком ясно сказав: «Яка ж користь людині, що здобуде весь світ але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Мт 16: 26). Проте, у гонитві за примарними цінностями люди нерідко забувають про спасіння, прирікаючи свою душу на вічні муки.  

Саме про це каже Господь у притчі про нерозумного багача, який щоб зберегти великий врожай зерна надумав збудувати нові житниці (Лк.12:16-21), Він був впевнений, що багатство - гарантія безтурботного життя: « І скажу я душі своїй: «Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!» Але Бог прорік до нього: «Нерозумний, - ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти наготував?»

Отець Олексій наголосив на актуальності та цінності слів Спасителя для кожного з нас. Господь відкрито дає нам розуміння і земного життя і того, що буде після того, як душа покине тіло. Та чи усі люди сприймають слова Спасителя як належне? Ні. Багато хто, як той багач з притчі, впевнені, що чим більше маєш статків, тим довше проживеш. Проте, дні життя від розміру майна не залежать. Будь-яка найдорожча операція чи лікування тільки на якийсь час віддаляє перехід у вічність і зустріч з Богом. Кожне людське життя на землі закінчується смертю тіла, бо тут воно є лише на мить! Господь каже – пильнуйте свою душу, будьте уважні бо вона безцінна. Душа це те, що Бог вдихнув у людину, саме тому кожна душа, коли настає час, повертається до свого Творця. Те, що можна понести в руках, можна в людини і забрати. Але те, що здатне вміститися в серці, забрати неможливо. Ні міль, ні іржа, ні злодії не зможуть відняти в людини її безсмертну душу, не зможуть позбавити її скарбів доброго серця.

Настоятель підкреслив ще один важливий момент, про який каже Господь у притчі про багача: «Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога». Це означає те, що треба проявляти свою християнську любов до Бога через любов до ближніх. Якби багатій заповнив зерном свої житниці а надлишок роздав тим, хто цього потребував, чи забрав би Бог його життя? Ні. І цьому є багато прикладів. Один з них – Святитель Миколай, який усім допомагав і одного разу спас ціле місто Мири від жорстокого  голоду. Святитель у сні з`явився капітану корабля, який віз пшеницю, і попросив, щоб той доставив зерно до міста. Він купив та роздав збіжжя нужденним, замість того, щоб нажитися на людському горі.

Зараз, під час війни, є багато людей, які потребують нашої допомоги. Насамперед, всіляко треба допомагати і підтримувати Збройні Сили України, наших захисників, які ціною власного життя боронять нас від окупантів. Отець Олексій побажав усім мирного неба, Божої помочі, щоб Господь сподобив творити добро і піклуватись про свою душу, яка не має ціни.

21 листопада ( у четвер)  відзначається  одне  з дванадцяти великих свят - Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пріснодіви Марії.  Початок Літургії о 8-00.

Це свято в народі зветься Третя Пречиста. Саме з цього дня починається богослужбова підготовка до Різдва Христового. Введення в храм Пресвятої Богородиці – свято особливе, адже згадується зустріч земного і небесного. У цей день в храмах молитовно просять Пресвяту Богородицю про заступництво, щоб Вона дарувала здоров'я та захистила дітей, батьків і увесь народ український. Оскільки в цей час триває Різдвяний піст, на святковому столі дозволяється риба, страви з рослинною олією і трохи вина.

Матеріал та фото Ганни Іванової

Молімося щоб Господь посилав нам поміч через Своїх небесних захисників.

8 листопада спільними молитвами за Україну, її захисників, народ і Перемогу над ворогом вшановували свято Собору Архистратига Михаїла і усіх сил бесплотних парафіяни Свято-Троїцького храму і парафіяни храму святого Архангела Михаїла села Зміївка, що на херсонщині. У цьому році окупанти ущент знищили зміївський храм, проте, жителі села яких війна розкидала по різним містам і селам України, не забули про своє храмове свято. Щоб біженці відчули святкову атмосферу рідного села, службу у цей день правив настоятель зміївського храму протоієрей Іван Квітка разом з хористами свого храму.    

Отець Іван щиро подякував настоятелю Свято-Троїцького храму митрофорному протоієрею отцю Олексію і усій громаді за надану можливість спільної молитви, за допомогу і підтримку.

У своїй проповіді він наголосив, що український народ здавна почитає святого Архістратига Михаїла як могутнього заступника перед Богом. В цей день Свята Церква нагадує нам про велику битву між добром і злом, яка відбулася на небі ще перед створенням світу. Всемогутній Бог сотворив не тільки видимий світ, а і невидимий із чистих духів-ангелів, яких наділив  розумом і волею. Але частина ангелів, горда зі своєї сили і краси, збунтувалась супроти свого Творця. Проти них і виступив Архангел Михаїл зі словами: «Хто як Бог?», тобто, хто сміє противитись Богу? Хто може бути сильніший за Бога? Перемогу отримали добрі ангели під проводом Архангела Михаїла, а тих, які згрішили, Бог кинув у пекло. Спаситель казав: «Я бачив  сатану, що з неба спадав, мов блискавка» (Лк.10:18)

Чого ж диявола люди зображають жахливо потворним, якщо він був  спочатку ангелом? Отець Іван пояснив, що сатана - то дух гріха. Він став настільки злим на Господа і людей, що через заздрощі і ненависть перетворився на страховище. Ми і зараз бачимо, як зло спотворює обличчя поганих людей, тоді як добра людина викликає довіру оточуючих.  

З Біблії (Буття 1:26-28) відомо: « І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив». Тому, підкреслив отець Іван, зовсім недоречно, коли молодь, наприклад, у хелоуїн розмальовує обличчя, пояснюючи, що цим насміхаються над смертю. Але хіба можна сміятись з того, що рве людське життя? Особливо зараз, під час війни, коли щоденно чуємо про загиблих, поранених, скалічених? Ні! До смерті треба готуватись і відноситись з повагою, молитись, наповнюючи  душу добром, щоб коли настав час - встати перед Господом з добрими вчинками. Для віруючих є великою духовною втіхою, що у земному житті від хрещення до смерті їх супроводжують добрі небесні заступники - ангели, які повсякчас перебувають поруч, виступають порадниками і захисниками. Небесний охоронець не відступить від людини, доки вона сама не віджене його своїми ганебними справами.

Для чого ми шукаємо якісь чудеса, якщо Бог щоденно показує нам Свою милість? Отець Іван  наголосив, що ми повинні дякувати Богові за все, а не висувати претензії, що Він не наказує тих, хто творить зло. Господь так зробив, щоб люди мали свободу вибору, Богу потрібна любов істинна, справжня. Якщо люди між собою не спроможні наладити контакти і жити у мирі, то хіба вони можуть осягнути задуми Божі? Ніколи! Ми бажаємо  зрозуміти, що відбувається у світі, але відповідальність брати на себе не хочемо. Навіть зробити перший шаг і прийти до церкви! Бо тільки через віру, молитви, Таїнства, вчення Святої Матері-Церкви людина може духовно наблизитися до Бога. Господь казав, що якщо людина має віру хоч з гірчичне зерно, вона і гору зможе пересунути (Мт.17:20 ).

Отець Іван нагадав, що як би не рашистські «визволителі», у цей день в Зміївці душевно б приймали гостей, святкуючи 35-ту річницю храму. Але він  вірить - Господь управить так, що після Перемоги люди повернуться у рідне село і загальними зусиллями відбудують зруйнований храм.

Цю віру мають у серцях і парафіяни храму села Зміївка, які прийшли на службу. Вони тепло привітали свого настоятеля з храмовим святом та щиро подякували настоятелю Свято-Троїцького храму і усій громаді за підтримку. Незважаючи на те, що через постійні обстріли рашистів люди вимушено покинунули рідні оселі, вони не втрачають зв’язок зі своїм настоятелем отцем Іваном та один з одним, створивши групу у соцмережі. Спільні молитви та надія на повернення до села усім надає сили пережити складні часи.       

З нагоди храмового свята отець Олексій від імені громади передав отцю Івану послання. Він підкреслив, що настане час і воно обов’язково буде висіти на стіні відродженого храму, нагадуючи про цей день. А матінка Світлана вручила отцю Івану гроші, зібрані громадою на першу цеглинку відбудування зміївського храму. 

У своєму вітанні настоятель відзначив, що зараз серця зміївчан сповнені жалем і болем втрати близьких серцю людей, рідних осель. Війна зараз лютує не тільки на нашій українській землі, йде війна добра зі злом, світла з темрявою. Колись небесне воїнство на чолі з Архистратигом Михаїлом перемогло військо диявольське, тому ми віримо, що і наші збройні сили України переможуть підступного ворога і тоді усі зможуть повернутися до рідного села. І у відбудованому храмі знову урочисто залунає радісне «Осанна в вишніх Богу». Разом з вами молимось, щоб цей час настав як найскоріше, - сказав отець Олексій

Звертаючись до присутніх, настоятель підкреслив, що зараз наша зброя - віра і спільна молитва. Господь каже: «Де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані,- там Я серед них» (Мт.18:20). У нас ще є час і можливість змінити історію свого особистого буття. Щоденно  молитовно звертаємось до Господа, щоб Він простив гріхи нам і нашим батькам. І саме від нас залежить, про що будуть молитись наші діти? Чи зможуть вони розмовляти, звершувати богослужіння українською мовою? Ми бачимо, як ворог лютує проти віри, українського  народу і нашої мови - бреше, скриває правду. Оце і є сутність сатани, який прагне заволодіти людськими душами. Тому треба повсякчас укріпляти віру, бо смерть духовна страшніша ніж плотська, адже веде до краю безодні, з якої немає вороття.

Віримо і сподіваємось що настане Перемога і ворог ганебно втече  з нашої землі. А щоб цей час настав скоріше, всіляко допомагаємо нашим захисникам і один одному. Молімося до святого Михаїла і всіх ангелів небесних, щоб щедрий і милостивий Господь посилав нам поміч через Своїх небесних захисників.

По закінченню служби усіх присутніх у храмі матушка Світлана гостинно пригостила пухкими булочками та солодким напоєм.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Христос рятує від влади бісів і зла

Про вигнання бісів з Гадаринського біснуватого та про вселення їх, з дозволу Iсуса Христа, в стадо свиней i загибель цього стада у морi, розповідають євангелісти Марк ( 5:1-20), Лука  (8:26-39) та Матвій (8:28-34).

Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій у своїй недільній проповіді навів на роздуми, що, читаючи Євангеліє про цю подію задаєшся питанням – звідки береться у світі зло? Оті лихі сили, які мучать людей, заставляють їх сіяти навколо себе неправду, несуть небезпеку і для людини і  для оточуючих? Приходить розуміння, що у біснуватому, про якого йдеться у Євангелії, показано не тільки особистість чоловіка, якого милостивий Господь рятує від влади бісів. Показано й те, що увесь світ страждає від терору зла, як бісівські сили повстають проти людей, намагаються погубити життя, а насамперед - душу людську.       

Отець Олексій нагадав, що Бог створив світ цілісним та досконалим, де усі творіння жили у мирі. Досконалими були створені по образу Божому перші люди - Адам і Єва, які б мали жити у раю вічно, без турбот, бо мали усе необхідне для життя. Але, послухавши змія, вони зрадили Богу - скуштували заборонений плід з Дерева пізнань добра і зла та були вигнані із раю. Після  цього гріхопадіння у світ увійшло зло, люди стали смертними.

З такої сумної події розпочинається історія усього людського роду. Тому  страшні зміни в людській природі, що пов’язані із відреченням перших людей від Бога, успадкували і їхні нащадки, тобто кожен із нас. Хіба у наш час людина досконала? Ні. Кожного дня ми бачимо, скільки зла, ненависті, усього хибного, що віддаляє людину від Бога, є в людських серцях.

А хто ж такий сатана? Біблія називає сатану батьком брехні та людиновбивцею. Це є спокусник людського роду, один із наймогутніших духів, глава ангелів, котрі пішли проти Бога. Він став вічним ворогом Творця  та всього живого. Але з Богом сатана справитися не може, тому всю свою ненависть і лють постійно направляє на вінець Божого творіння – людину. Диявол і його слуги повсякчас намагаються знищити кожну душу, щоб вона згинула у вічності.

Настоятель акцентував увагу на тому, що будь-яка людина у різних обставинах нашого життя піддається тимчасовій спокусі диявола. Але  найстрашнішим є, коли біси цілком заволодівають людиною і вона стає біснуватою. Під впливом темних сил людина мучиться сама і мучить оточуючих, не розуміючи, що з нею відбувається. Усі заклики і прохання рідних, близьких змінити життя на краще вона не чує і сприймає намагання допомогти їй з гнівом, бо впевнена, що її життя не потребує змін.    

Христос, виганяючи бісів з Гадаринського біснуватого, показує нам, як підступно диявол діє у людині. Коли нечисті духи побачили Сина Божого, а було їх аж цілий легіон, вони попросили Спасителя, щоб Він дозволив їм увійти у свиней, що паслись неподалік. Господь дозволив їм зробити це. Та тварини, не витримали тиску бісівського і, пригнувши з кручі у море, потонули. А чоловік, який до того тримав у страху усіх містян, враз став здоровим.

Ми бачимо, що людина – сильне створіння. Якщо є воля і бажання змінити своє життя на краще, якщо прикладати до того зусилля, якщо є віра у серці і надія на Милосердного Господа, то з Божою поміччю можливо усе. Є багато прикладів, коли люди, звертаючись до Бога по допомогу, повертаються до життя, заводять родину, усією душею люблять рідну землю і йдуть захищати Україну. А біснуватий, у нинішніх реаліях життя, нагадує нам поганого сусіда, країну росію, яка і сама не живе нормальним життям і сусідам не дає, розпалюючи війни та сіючи навкруги смерть   

Отець Олексій звернув увагу парафіян, що зараз ще є час задуматися над своїм життям, над тим, що треба виправити, як стати мудрими та слідувати за Христом. Час молитись, каятися, причащатися і слухати, що каже Господь і свята Матір – Церква. Тож молитовно просимо Господа захистити нашу державу і увесь народ український, наших захисників від підступного ворога і об’єднати усіх нас у велику Христову родину. 

Матеріал та фото Ганни Іванової

У поминальні дні Церква закликає до молитви за спочилих і покаяння  

19 жовтня парафіяни Свято-Троїцького храму вшановували пам'ять рідних і близьких серцю людей, воїнів, усіх  православних християн, які відійшли у вічність і молились за їхній спокій. Димитрівська субота остання поминальна субота в цьому році, вона присвячена великому мученику Дмитрію Солунському, який вважається покровителем воїнів.

Настоятель храму отець Олексій подякував усім присутнім за те, що вони відклавши усі справи прийшли до храму помолитись за душі спочилих. Він наголосив, що у поминальні дні Церква закликає до молитви, покаяння, роздумів над швидким плином часу, адже усі ми тимчасово перебуваємо у цьому світі, кожен так чи інакше залишить земне життя. І нічого з того, що було надбано, жодна річ вже не буде потрібна. Людина прив’язується до рідних, близьких, матеріальних речей, їй здається, що так буде завжди. Але не буде! Тому, насамперед, треба дбати про свою безсмертну душу. Господь Говорив учням: «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й  викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкапуються та не крадуть. Бо де скарб твій,- там буде й серце твоє» (Мт.6: 19-21).

Отець Олексій нагадав, що немає нікого, щоб жив і не грішив, усі ми грішні. Розмірковуєш над цим і страшно стає - де ж опиниться ота бідна душа після смерті? Якщо людина живе не по правді, постійно шукає земної насолоди, радіє з горя ближніх, не співчуває іншим, не допомагає нужденним, чи може вона заслужити блаженства і уберегти свою душу від вічної муки? Без віри у Бога – ні. Жодна людина, яка не вірує у Господа, не може спастись, хоч як би не намагалась. Ісус Христос навчав, що Він спасе тих, хто вірить у Нього: «Бо так Бог полюбив світ, що дав Свого Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ін. 3:16).  На питання, хто ж може спастися? Він відповів: «Неможливеє людям можливе для Бога!» (Луки 18:27)             

Кожного дня ми грішимо, падаємо, помираємо, але кожної хвилини після Покаяння і святого Причастя знову підносимо душі і свої серця до Господа і просимо Його помилувати нас. Віримо, що милосердя і любов Божа незрівнянно більше, ніж те зло, яке повсякчас точить нас.

Щоденно возносимо свої молитви Богові і за себе і за спочилих. Просимо,  щоб Господь простив їм усі гріхи, вільні і невільні. які вони вчинили за життя, щоб дарував спокій і упокоїв їх і у місці світлому, місці квітучому, місці спокійному, де нема хвороб і печалі, там, де праведні спочивають. Молимось, щоб Господь простив наші гріхи, укріпив віру і благословив прожити у мирі, покаянні і любові.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Чому притча про сіяча стосується кожного з нас.

13 жовтня у храмі згадувалась притча Ісуса Христа про сіяча, яку  повідують євангелісти Лука (8:5-15), Марк (4:1-20) і Матвій ( 13:1-23).

У притчі йдеться про сіяча, який засівав своє поле. Одні зерна впали край дороги, де вони були потоптані та скльовані птахами. Інші зерна впали на каміння, і, зійшовши, без води висохли. Деякі зерна впали у терени, де тернина, вигнавшися з ним вкупі, їх заглушила. Врешті, інше зерно впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.  

Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій у своїй недільній проповіді акцентував увагу та тому, що Господь, промовляючи до простих людей говорив притчами, щоб через зрозумілі для них речі, з якими вони стикалися у повсякденні, навернути їх до Бога, викласти Божу науку шляхом її порівняння зі щоденним життям своїх слухачів. Як ми бачимо з Євангелія, Слово Боже було різним - книжників і фарисеїв, які відмовилися вірити Христу, Господь дорікав за те, що вони говорять одне, а роблять зовсім інше. Своїм учням Він казав: «Бійтесь закваски фарисейської». Наставляючи їх говорив про те, що Він прийшов у цей світ, щоб викупити людство від гріха прокляття смерті, що Постраждає і після смерті Воскресне. Але учні, які, переважно були звичайними людьми, грамоти не знали, слухали Його і нерідко не розуміли, про що каже Христос.

Отець Олексій пояснив, що сіяч – то Господь, Син Божий, що прийшов у світ, який занепав під своїми гріхами та котиться у прірву. З книги Буття відомо, що перший світ та людство Бог знищів через затоплення всієї землі водою. Бо люди на хотіли жити згідно Закону Божого і дійшли до такого стану, що Творець не міг більше бачити це падіння. А почалося усе з гріхопадіння Адама і Єви, які не послухалися Бога. Коли Бог створив перших людей, Він заборонив їм їсти плоди з Дерева пізнання добра і зла, попередивши, що наслідком цього буде смерть. Але спокушена змієм Єва а потім і Адам порушили заборону і коли Бог покликав Адама у раю, він намагався сховатися, бо зрозумів, що оголений. Оскільки люди зробилися грішними, Господь вигнав їх з раю.

Настоятель підкреслив, що і сьогодні  Бог питає кожного з нас: «Дитино, хіба ти можеш від мене сховатись»? Творець завжди бачить усіх, де б хто не був, знає наші думки і бажання. Розібратися у цьому складному світі що є добро і що є зло дуже просто. Добро - це коли людина живе з Богом у серці, тому що Бог є абсолютне Добро, і Він добрий до всього, створеного Ним, навіть тоді, коли Його творіння злі та невдячні. А зло - це коли людина забуває і відходить від Бога, творить свою волю, вважає себе безсмертною. Але, підкреслив отець Олексій, це відбувається до певного часу, поки людина не захворіє або не потрапить у інші скрутні обставини. Тоді приходить розуміння власної слабкості, немочі і того, що нічого неможливо вдіяти самостійно. І Спаситель говорив: «Без Мене нічого творити не зможете». Але, на превеликий жаль, каяття може прийти занадто пізно, коли неможливо  вже щось виправити.

І ось Христос розповідає притчу про зерна, які потрапляють у різні умови і, залежно від цих умов, гинуть чи проростають. То про що ж вона насправді? Яке значення має для нас, сьогоднішніх?

Настоятель розповів, що зерно - то Слово Боже, а різноманітний ґрунт на який падає насіння - це людські серця: черстві, які не сприймають Слово Боже, або чуйні, щирі, відкриті, що бережуть кожне Слово, наслідують та приумножують, навчаючи інших. І в наші дні священик, який несе Слово Боже намагаючись навернути людину до Бога, кожного дня бачить, як люди по-різному це сприймають. Хтось слухає уважно, інші проявляють зацікавленість або навіть щиру зацікавленість до Вчення Ісуса Христа, але вони не стають Його послідовниками, бо більше тягнуться до матеріального збагачення, до обманливих власних тілесних радостей, аніж до духовного. А більшість відходять подалі і починають розмовляти про буденні справи, не розуміючи, що Господь  призиває нас щоб ми навернулись до Бога, полюбили Його душею, щоб у серці проросли не терні, а добрі плоди, якими Бог нас щедро обдаровує.

 У суботу 19 жовтня Димитрівська поминальна субота. Початок Літургії о 8 ранку по закінченні - загальна панахида. Щоб імена спочилих були згадані на Літургії, треба подати записки «За упокой» до початку служби.

Заспокоюючи біль та загоюючи душевні рани, у цю суботу треба просити у Бога, щоби Він простив спочилим родичам та близьким, знайомим,  усім, хто віддав своє життя, захищаючи Україну від ворогів,  усім безвинним  жертвам, які загинули від російських душогубів, їхні провини вільні і невільні та дарував їм вічне блаженне життя. Слід пам’ятати, що молитва за померлих є священним обов’язком кожного християнина.   

Матеріал та фото Ганни Іванової

Як воскрес син вдови з Наїна, так і кожен встане перед Господом на Суді Божому

У неділю 6 жовтня у храмі читалось Євангеліє від Луки про те, як Господь воскресив єдиного сина бідної вдови (Лк. 7:11-17).

Це сталося, коли Господь разом з учнями у супроводі великого натовпу  Йшов до міста Наїн. Біля міської брами зустрілася поховальна процесія, саме виносили померлого сина вдови. Побачивши згорьовану жінку, яка разом із сином втратила і надію на гідну старість, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач. І, підійшовши до небіжчика, Сказав: юначе, тобі кажу, встань! Той підвівся і заговорив. Усіх, хто це бачив, охопив страх. Люди славили Бога, кажучи: великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій.

Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій у недільній проповіді нагадав, що євангелісти розповідають про три випадки, коли Ісус Христос повертав до життя померлих. Крім сина вдови, Він воскресив дочку Іаїра (Мф. 9:18-23) і Лазаря (Ін.11:38-44), який вже чотири дні був у гробі. Ця  подія згадується у Лазореву суботу, напередодні Входу Господнього до Єрусалиму. А вже у п’ятницю Христа розіп’яли ті, хто знав, а може і на власні очі бачив чудо воскресіння померлого Лазаря. Обрікаючи Його на страждання і смерть, люди забули усе те добро, що творив Господь, перебуваючи на землі серед іудейського народу. Більш того, знайшлися і ті, що знущалися і глузували з Нього, щоб Він зійшов з хреста і спас Себе, якщо Він - Бог. Та Господь пробачив людей і за це. 

Отець Олексій наголосив на тому, що Любов Господа безмежна. Сьогодні, як дві тисячі років тому, Спаситель звертається до кожного з нас. Він бажає одного - щоб і ми любили Бога та були добрими християнами, щоб виконували Заповіді Божі і молились. Особливо зараз, коли українські матері втрачають синів і дочок, котрі гинуть у боротьбі проти російського агресора на полях битв, коли ворог підступно вбиває мирних людей, руйнує міста і села. Молитись треба щоденно за увесь народ український, а найперше, за наших воїнів, допомагати захисникам хто чим може – молитовно, доброю справою, підтримувати матеріально.

Але, підкреслив настоятель, найважливішою є Свята Літургія, яка щонеділі та на свята звершується у православних храмах. Під час Літургії ми спільно молимось за Україну, її військо, уряд, за боголюбивий народ український, за мир і Перемогу над ворогом, щоб наші діти вільно росли і пам’ятали, яка велика жертва приноситься у кривавій боротьбі за свободу. Молимось і віримо, що  Господь зглянеться і допоможе по нашим молитвам.

Ось чому важливо, відклавши повсякденні справи, бути на Літургії у храмі Божому. З цього приводу настоятель переповів історію, яку розповідав син свідка того, що сталося. Одного разу у лавку до м’ясника зайшла жінка і попросила трохи їжі пообіцявши, що відстоїть за нього службу Божу, бо не мала чим заплатити. М’ясник і його товариш військовий, що також був у крамниці, сприйняли це як жарт. Коли жінка прийшла знову, вони шуткуючи запропонували написати їй на клаптику паперу «я відстояла службу Божу», який поклали на терези, а на іншу чашу терезів м’ясник поклав кістку. Та терези не зворушились навіть тоді, коли крамар поклав до кістки і добрячий шмат м’яса. Присутнім чоловікам вже було не до жартів, бо вони геть не розуміли, як таке може статися? Після цього випадку, м’ясник вже сам ходив на службу Божу, а військовий настільки був вражений побаченим, що залучив до віри і свою сім’ю, з часом обидва його сини стали священиками. Ось яку силу має служба Божа, навіть коли ми молимось за своїх рідних, за тих, хто не має можливості у цей день прийти до храму.

Тому, наголосив отець Олексій, не варто нехтувати можливістю прийти на Літургію щоб, насамперед, спасти свою душу, укріпити віру, підтримати  своїх рідних молитовно, спільно просити Господа допомогти пережити біль втрат і дарувати усім спочилим Царство Небесне. 

Пам’ятаємо, що як воскрес син вдови з Наїна, так і всяка людина встане перед Господом на Суді Божому. І кожен відповідатиме за себе, чому не молився, чому не довіряв Господу, знаючи про чудеса, які Він робить? Поки є можливість і час – молимось і просимо Господа Благословити наших воїнів, народ України, щоб Дав нам сили у боротьбі не тільки з ворогом зовнішнім, але і внутрішнім, який сіє у душі зневіру.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо

14 вересня Православна Церква України вшановувала велике двунадесяте Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста. У цей день віруючі  поклоняються Хресту Господньому, освяченому пречистою Кров’ю Сина Божого Господа Іісуса Христа і прославляють Воскресіння Спасителя.

Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій повідав, що свято встановлено в пам'ять знайдення в Єрусалимі царицею Оленою Хреста, на якому Господь страждав, помер заради спасіння усього людства  і був похований. А на третій день « Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував» (Тропар Святої Пасхи)

Три століття після Воскресіння Спасителя відбувалися жорстокі гоніння на християн, язичники намагалися знищити і стерти з лиця землі усе, що було пов’язано з Його Ім’ям, щоб люди забули Бога Істинного і вклонялися богам язичеським. Переслідування і знищення послідовників Христа припинилися тільки на початку четвертого століття за римського імператора Костянтина Великого. Він прийняв християн під свій захист і видав закони на користь Церкви Христової. За свої заслуги та ревність у поширенні християнства, Костянтина і його матір царицю Олену називають святими рівноапостольними, тобто рівних апостолам.

Костянтин вирішив збудувати храми Божі на священних для християн місцях у Палестині і знайти Хрест, на якому був розіп`ятий Спаситель. Виконати бажання сина з великою радістю взялася його мати цариця Олена. З цією місією у 326 році вона вирушила до Єрусалима і багато зусиль доклала до того, щоб знайти Хрест. Допоміг у пошуках старий юдей, який вказав місце, де був розіп’ятий Спаситель. Виявилося, що святий Хрест був завалений сміттям і землею, а зверху стояв язичницький храм.

Цариця Олена і єрусалимський патріарх Макарій знайшли три хрести й дощечку з написом: «Ісус Назорей, Цар Юдейський», що лежала окремо. Як відомо з Євангелія, разом з Христом були розіп’яті два розбійника, тож потрібно було дізнатися, який з трьох хрестів є Хрестом Господнім. Сталося  так, що в цей час проходила похоронна процесія, тож вирішено було покласти один за одним знайдені хрести на небіжчика. І коли поклали третій Хрест, померлий ожив. Крім того, хрести підносили до невиліковно хворої жінки - від двох хрестів не вчинилося ніякого дива, коли ж вона доторкнулася до третього Хреста, то вмить зцілилася.      

Люди, вражені тими чудесами, зібрались величезним натовпом, усі хотіли прикластися до святині. Тоді патріарх Макарій разом зі священиками декілька разів підіймав (воздвигав) Хрест над натовпом, усі присутні побожно вклонялися і славили Господа.

Частину Хреста Господнього цариця Олена привезла до Константинополя,  своєму синові, а іншу частину залишила у Єрусалимі. Ця дорогоцінна частина і дотепер зберігається у храмі Воскресіння Христового, який був побудований святими рівноапостольними Костянтином і Оленою.  

Отець Олексій підкреслив, що всякий образ Чесного Животворящого Хреста гідний шанування і з духовної точки зору є символом смирення. Поклоняючись Хресту ми засвідчуємо свою покору перед Богом, бажання подолати власні гріхи і виконати Його волю. Тож прославляємо Господа і зі смиренними серцями уклінно молимось Йому, щоб Він осінив Своїм Животворящим Хрестом нашу Україну, захистив її народ і наблизив Перемогу над ворогом. Настоятель підкреслив, що тільки Бог дає нам захист і впевненість у майбутньому. Тому, якщо не будемо молитись у храмах, якщо не приймемо Господа всією душею, якщо не схилимось перед Ним і не прославимо Його – то хіба можна сподіватись на перемогу над внутрішнім і зовнішнім ворогом?     

Силою Чесного і Животворчого Хреста Твого Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй і спаси нас!

Матеріал і фото Ганни Іванової

Запрошуємо дітей до недільної школи    

При Свято-Троїцькому храмі вісім років працює дитяча недільна школа, яка названа на честь Нестора - літописця. Саме тут дітки різного віку вчаться розуміти, що таке віра, молитва, храм, Таїнства, добрі справи і чесноти, заповіді Божі, християнська етика, любов до Батьківщини. У школі створені усі умови для того, щоб кожна дитина мала можливість проявити свої розумові і творчі здібності. Тут панує атмосфера затишку і доброзичливості, тому спілкування з друзями за чашкою чаю вже давно стали традиційними.    

Опікуються недільною школою ії керівниця - матушка Світлана Лупіна, психологиня за освітою і Ганна Миколаївна Коновалова, педагог з багаторічним стажем, надійна помічниця у всьому. 

Матушка Світлана розказала, що раніше у школі було дві групи – для малечі  6-8 років і старших діточок до 13 років. Але з початком активної фази війни багатьох учнів батьки вивезли за кордон. Тому тому зараз діти навчаються в одній групі, усі разом. Як справжні учні, вони забезпечені цікавими підручниками і спеціальними зошитами. Літературу, яку подарувала єпархія, прийняли з великою подякою.  

- Для спілкування з дітьми і їх батьками ми створили чат «Розумники», тож   і наші вихованці, які зараз перебувають за кордоном, приєдналися і  цікавляться усім, що у школі відбувається. Навіть висилали нам посилки зі смаколиками, - розповідає матушка Світлана. – Наші дітки різні, але усі хороші, дружні, творчі. Разом з Ганною Миколаївною зробили безліч цікавих, яскравих саморобок які радують і воїнів ЗСУ і парафіян храму. На великі свята діти віршами, колядками, піснями вітають усіх присутніх у храмі, їх виступи дуже тепло приймають. Це їх милостиня, бо вони діляться з ближніми не тільки вітальними листівками, саморобками, які виготовляють з великою старанністю, а і позитивними емоціями.

За останні два роки вихованці вже провели три виставки-ярмарки, зібрані понад 32 тисячі  гривень пішли на потребу захисників України. Діти дуже тішаться подякою, яку отримали від особистого складу окремого штурмового батальону Арей. І зараз вони готують для воїнів обереги – у пошитий власноруч мішечок вкладають плетеного з бісеру ангелочка, плетений браслет і іконку. Після освячення більш ніж 600 таких подарунків передано захисникам.      

 - Духовне виховування це ж основа майбутнього не тільки наших дітей, а й усього суспільства. Оцінок ми не ставимо, заняття безкоштовні. У школі діти спілкуються, знаходять собі нових друзів і це набагато краще, ніж проводити час наодинці з гаджетами у руках,- розповідає матушка Світлана.- Ми будемо раді новим друзям, приходьте разом з батьками, бабусями, дідусями у будь-яку неділю. Заняття починаються о 9 годині ранку. А ось закінчуються по бажанню, бо розходитись додому наші учні не спішать.   

Матеріал і фото Ганни Іванової

Пресвятая Богородице, заступи і спаси нас, просвіти нас світлом Сина Твого,  Якому слава на віки віків

У неділю 8 вересня Православна Церква України вшановувала одне з дванадцяти найбільших свят – Різдво Пресвятої Богородиці. Народження Пресвятої Діви було сповіщено Божим Промислом ще в пророцтвах і в старозавітних прообразах.

Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій сердечно привітав парафіян з цим надзвичайним святом і повідав, що народження Діви Марії є   винятковою подією на шляху спасіння людства від гріхів, сходинкою від земного до вічного життя, яке приготував нам Небесний Отець. Святий Андрій Критський у своєму слові на день Різдва Пресвятої Богородиці говорить: «Нинішнє свято є для нас початком свят, воно служить провісником благодаті й істини».

Пресвята Богородиця народилась за дивних обставин у  Галілейському місті Назарет. Її батьки були заможними, праведними та добропорядними. Батько Іоаким походив з роду пророка і царя Давида, а матір Анна - з роду первосвященика Аарона. Доживши до похилого віку, подружжя не мало дітей і це дуже їх засмучувало. В ті часи у єврейському народі бездітність вважалася покаранням Божим за гріхи, тому Іоаким та Анна повсякчас терпіли зневагу від своїх співвітчизників. Але праведники не втрачали надії на милість Божу, залишалися покірними волі Його, та твердо вірили, що для Бога немає нічого неможливого. Святі Іоаким і Анна дали обітницю присвятити дитя, яке їм дарує Господь, Богові - для служіння в храмі.

З Передання відомо, що в одне зі свят Іоаким приніс в Єрусалимський храм жертву, але первосвященик її не прийняв, назвавши старця, через його бездітність, недостойним. У великій скорботі чоловік пішов у пустелю, де зі сльозами молився Господу про дарування дитяти. Анна, дізнавшись, що відбулося в храмі, гірко плакала, однак не нарікала на Господа, а молилася, закликаючи на свою родину милосердя Боже. І ось їм явився архангел, який сповістив радісну звістку про те, що молитви їхні почуті Богом, в них народиться донечка, яку назвуть Марією, через Котру буде дароване спасіння усьому світу. Щаслива Анна побігла у храм, щоб подякувати Богу за таку милість, де зустрілась з чоловіком, який також прийшов до храму подякувати за радість батьківства.  

У своїй недільній проповіді настоятель акцентував увагу на тому, що Іоаким та Анна протягом довгих років життя терпіли несправедливу ганьбу від людей через свою бездітність, але не втрачали надії і уповали на Бога. І терпеливість їхня  була щедро винагороджена. Так і ми повинні покладатися на Бога у всьому. Навіть тоді, коли не отримуємо того, що просимо, не слід впадати у сумніви або тим більше у відчай. Бо якщо Господь благоволить так - значить так для нас чи для інших краще. Але тільки чекати милості Божої замало, треба виконувати Божі Заповіді і намагатися бути гідними того, щоб Господь почув наші молитви.  

Отець Олексій закликав у ці складні для України часи проявляти християнське милосердя і допомагати один одному, щоб мати надію отримати Небесні дари, які Господь щедро приготував для кожного, хто всім серцем любить Його. Якщо Господь дає людині, треба мати розуміння, що це для того, щоб вона із щедрих своїх рук могла допомогти ближньому  пожертвою, молитвою, словами підтримки - хто чим може. Зараз є багато людей, які втратили через війну своїх рідних,близьких, друзів, усе своє майно, домівки і потребують допомоги. Особливу підтримку і молитовну і фінансову ми повинні надавати воїнам ЗСУ, які ціною власного життя захищають усіх нас і рідну землю.  

У ті часи, коли народилась Марія, людство потонуло у гріхах. І зараз ми бачимо, що за повсякденними справами люди не ходять до храмів, забувають про Бога, проте не нам їх судити, бо Господь знає про усіх і про кожного. Насамперед треба думати - а що я зробив? Що можу зробити на користь ближньому своєму? Отець Олексій повідав, що ми живемо у важкі часи, адже щоденно бачимо скорботу нашого народу, на собі відчуваємо наслідки ворожих обстрілів,  чуємо про смерті невинних діточок і цілих родин. Та не впадаємо у відчай! Україна переможе, тому що з нами Господь і Божа Мати, яка є заступницею усього роду християнського. Вона не допустить знищення народу українського, не встане на бік темряви. Пресвята Богородиця, наша Мати і Заступниця, стоїть з нашим народом, оплакуючи загиблих і захищаючи усіх, хто звертається до Неї по допомогу. 

Тому молитовно звертаємось і просимо щоб Матір Божа укріпила нашу віру, покрила Своїм святим омофором і дала сили воїнам очистити нашу землю від російського агресора, щоб на нашій благословенній Україні настав мир і спокій. Прославляймо Пречисту Діву Марію, бо вона своїм земним життям, від Різдва і до блаженного Успіння, усім своїм служінням Богу являє нам приклад для наслідування та надихає боротися зі злом у світі та у нас самих і досягати у цій боротьбі перемоги. Пресвятая Богородице, заступи і спаси нас, просвіти нас світлом Сина Твого, Якому слава на віки віків!

Настоятель храму нагадав, що у суботу 14 вересня Православна Церква України вшановує одне з дванадесятих свят -  Воздвиження чесного і Животворчого Хреста Господнього і запросив усіх парафіян на Літургію, яка почнеться о 8 ранку.

Матеріал та фото Ганни Іванової

Настоятель храму благословив дітей на початок нового навчального року

Згідно з традицією нашої Православної Церкви України, у перший день осені у Свято-Троїцькому храмі був звершений молебень перед початком нового навчального року. Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій, протоієрей отець Іван і парафіяни храму у спільній молитві просили Господа дати мудрості школярам і студентам, щоб вони  духовно зростали, навчалися і розвивалися на благо Церкви та нашого народу. Щоб Господь Милосердний благословив дітей, щоб кожному дав силу Духа Святого і розуміння сприймати навчання і щоб, укріпившись отриманими знаннями, вони стали гідними громадянами України.

Отець Олексій у своїй недільній проповіді підкреслив важливість навчання, бо все те, що сьогодні здобувають учні і студенти у навчальних закладах, знадобиться їм у подальшому житті. Він на прикладі святих апостолів показав, як прості люди, у більшості своїй рибалки з провінції, які не знали грамоти, не вміли висловити свої думки, боялися говорити перед натовпом, наповнившись силою Духа Святого понесли Слово Боже по усьому світу. Апостоли  до останнього не розуміли, як вони можуть послужити Богу і навіщо їх позвав за собою Христос. Проте, на п’ятдесятий день після Воскресіння, Господь послав Своїм учням Духа Святого і вони почали розуміти різні мови, а укріпившись у вірі, просвітили увесь світ. Святий Дух перетворив їх на сильних Божих мужів, що «перевернули світ» і сьогодні, завдяки апостолам, усі народи знають правду і силу Бога Істинного.

Отець Олексій, звернувшись до діток, які прийшли до храму, закликав їх слухати настанови батьків, не гаяти час в Інтернеті, а використовувати його з користю для навчання. Він нагадав, що Господь завжди допомагає тим, хто прикладає зусилля, хто з вірою у Нього з наполегливістю прагне оволодівати знаннями.

Цей навчальний рік, як і попередній, буде складним, адже  боротьба добра зі злом триває. Російські терористи б’ють ракетами і шахідами по наших містах і селах. Вони вбивають діточок і молодь, вщент руйнують навчальні заклади, намагаючись вбити майбутнє України. Та їм це не вдасться, бо Україна є і буде!  

Настоятель повідав, що на кожній службі парафіяни храму моляться за справедливий мир і Перемогу України. Щоденно молитовно ми звертаємось до Господа і благаємо Його милості дати сил перемогти внутрішніх і зовнішніх ворогів, щоб Всесильний Господь споглянув на нас у часи важких випробувань, благословив та зміцнив мужніх наших воїнів–захисників та  побожний народ український у боротьбі з підступним російським агресором.

І нехай Боже благословення перебуває над усіма вами, - зазначив настоятель отець Олексій, звертаючись до школярів, студентів та усіх присутніх на молебні у храмі.  

Матеріал і фото Ганни Іванової

Господь звертається до кожного з нас, щоб не мали сумніву у вірі, то ж почуємо Його!

У неділю 25 серпня у храмі читалось Євангеліє від Матвія (14: 22–36) про те, як Господь ходив по воді. Про цю подію пишуть також євангелісти Марк (6: 45–56) та Іоанн ( 6: 16–21).

Після того, як Ісус Христос нагодував п`ятьма хлібами і двома рибами п’ять тисяч людей, він повелів Своїм ученикам переплисти човном на другий бік Галілейського озера. А Сам, відпустивши народ, зійшов на гору помолитися на самоті. Настала ніч, човен з апостолами був майже на середині озера, раптом подув зустрічний вітер і здійнялися високі хвилі. Ще не світало, коли  апостоли побачили, що Спаситель йде до них по воді. Вони подумали, що це примара, і від страху закричали. Та Ісус одразу ж заговорив до них: «Заспокойтесь! Це Я, не лякайтесь». Петро, який був найстаршим серед апостолів, вигукнув: «Господи! Якщо це Ти, звели щоб я прийшов до Тебе по воді». А Він відказав йому: « Іди». Петро вийшов з човна і пішов до Спасителя. Але, попавши у сильну бурю, злякався і зачав потопати. І тоді Петро закричав: « Рятуй мене, Господи!» Ісус Христос простяг руку і схопивши його сказав: «Маловірний, чого усумнився?» І коли вони увійшли в човен, вітер стих. Тоді ученики Його сказали: «Ти справді Син Божий!»

Про що ж розповідає нам Євангеліє? Чому вчить? Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій у своїй недільній проповіді дає чітку відповідь – мова йдеться про віру. Про віру до Господа Ісуса Христа, нашого Спасителя. Євангеліст Матфей показує, що поки людина довіряє слову Бога, вона здатна на неймовірні вчинки. Ісус сказав: «Іди!» і Петро, поки не зводив очей з Нього, по воді пішов назустріч! Проте, коли він злякався вітру і розбурханого моря, враз почав тонути. Це яскраво показує нам, що без віри до Христа та Його слова, всяка діяльність буде безплідною.

Отець Олексій нагадав слова пісні « Життя наше - буремне море. Не тільки радість, а і горе». А й насправді, життя кожної людини то бурлить, то втихомирюється, радість і скорбота - все змішалось. Під час війни, коли стільки горя бачимо кожного дня, важко вистояти, не зневіритися. Але за будь-яких обставин треба зберігати у серці надію на спасіння життя вічного, покладатися на Бога і Його милість.  

Тому щоденно читаємо зранку Символ віри:  “Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків; Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося. Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною. І розп’ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і був похований. І воскрес на третій день, за Писанням. І вознісся на небеса, і сидить праворуч Отця. І знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця. І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця ісходить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків. В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву. Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів. Чекаю воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь” і укріпляємо свою віру.

Настоятель повідав, що життя дається людині як випробування, чи готова вона прийняти усе, що посилає Бог? Якщо людина зневірилась у скрутних обставинах, вона, як апостол Петро починає тонути і ніхто, окрім Бога, не протягне їй руку і не спасе її. Але той, хто відкриває серце Богу, завжди почує слова Христа: «Маловірний, чого усумнився?». Бог ніколи не залишить людину на земному шляху, якщо вона вірує і дотримується Його заповідей, а після смерті приведе до Царства Небесного і життя вічного. Господь і сьогодні звертається до кожного з нас, щоб не мали сумніву у вірі, то ж почуємо Його!

Настоятель храму нагадав, що в Україні безліч святих – послідовників Христових, які вірою, молитвами і своїми ділами прославили Бога і нас надихають не сумніватись бути спасенними через віру. Сьогодні ми бачимо, скільки героїв покладають життя у битві добра зі злом за майбутнє України. Російський агресор хоче усе знищити, перемога для ворогів це перетворення квітучої землі на мертву пустку, бо вони люто ненавидять нашу віру, мову, культуру. Христос вчить – Бог є Любов, то не може бути Бога у серцях, наповнених злом. Українці, на відміну від російських загарбників, повинні перебувати у любові один до одного, молитись за воїнів, за усіх, хто укріплює обороноспроможність країни, щоб  Господь дав їм силу наближати Перемогу. Прикладаємо зусилля, допомагаємо воїнам, віримо, що з Божою поміччю настане той щасливий день, коли наша вільна, незалежна Україна на рівних встане поруч з європейськими країнами. Хай Ісус Христос укріпляє нашу віру і через неї посилає благодать і милість народу України.

29 серпня Православна Церква України вшановує свято Усікновення глави пророка Предтечі і Хрестителя Господнього, це день строгого посту. По завершенню Літургії буде звершена панахида по загиблим захисникам України.

У неділю, 1 вересня о 10-00 у храмі буде звершений молебень перед початком нового навчального року. До спільної молитви запрошуються учні, їх батьки, усі, хто навчає і навчається.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Успіння Пресвятої Богородиці

15 серпня Православна Церква України вшанувала велике християнське свято - Успіння  Пресвятої Богородиці, під час якого прославляється завершення земного життя Божої Матері. В Євангелії про Богородицю сказано порівняно небагато. Але кожне слово, що збережено Писанням та Переданням про Діву Марію є винятково важливим для християн, бо Вона є зразком для наслідування, яскравим прикладом вірності і служіння Богові.

По закінченню святкової служби  парафіян храму привітав протоієрей отець Іван Квітка. У своїй проповіді він нагадав слова Ісуса Христа, які Він сказав на хресті ( Євангеліє від Іоанна 19: 26-27) : «Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, - а його ж любив він, - мовить до матері: «Жінко, ось син твій.» А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя.» І від того часу учень узяв її до себе». Ці слова важливі для кожного християнина, бо Спаситель вручив усіх, хто вірує у Нього, під покров Божої Матері. І з цього моменту Вона стає духовною матір’ю яка невтомно молиться за вірних Господу.

Отець Іван повідав, що Богородиця жила у Єрусалимі і коли надійшов час відійти у вічність, явився ангел і сказав, що через три дні Її душу забере Господь. За Переданням, на похорон зібралися усі апостоли, окрім Фоми, який запізнився. Божу Матір поховали у саду Гефсиманії, поруч з батьками. Через три дні в Єрусалим прибув апостол Фома, він дуже хотів проститись з Богородицею. Та коли відкрили гробницю, тіла там не було, лише поховальні пелена, бо Господь забрав Її на небеса і душею і тілом. Отець Іван підкреслив, що Божа Матір повсякчас перебуває у молитвах за людей, по усьому світу є Її чудотворні ікони, а кількість чудес, які сталися по Її молитвам – безліч.  

Під час богослужіння на свято Успіння Пресвятої Богородиці в храмах читається Євангеліє від апостола Луки (10:38-42; 11:27-28) яке розповідає  про двох сестер Марфу і Марію. Вони були сестрами Лазаря, якого згодом Спаситель воскресить з мертвих. Під час подорожі Христос з апостолами проходили через село, де жили сестри і Марфа прийняла Спасителя у своєму домі. Вона клопоталася, щоби почастувати особливого Гостя та Його супутників, а Марія сиділа і слухала Христа.  Марфа дорікає сестрі і звернувшись до Господа просить, щоб Він сказав Марії допомогти їй.   Господь на те сказав : «Марфо, Марфо, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї».

Отець Іван акцентував увагу присутніх на тому, що відповідь Господа на це зауваження є настановою і для нас. Адже справді: що є головним, а що - другорядним у житті?  Гостинність до подорожніх – добре діло і Христос не засуджує Марфу, бо вона таким чином проявляє любов до ближнього. Марія ж, слухаючи слова Христові, виконує заповідь любові до Бога. Тому Христос і говорить: «Потрібне тільки одне», адже земні справи, навіть добрі,  якщо вони здійснюються замість спілкування з Богом, втрачають своє значення.

Отець Іван нагадав, що усю роботу не переробиш, вона завжди знайдеться. Поки молоді, здається що все життя попереду і ще буде час і для молитов, і для церкви. А наступає старість  – здоров’я немає, ходити важко і знову  церква на другому плані. Так і минає земне життя у щоденних клопотах, а   турбуватися треба про небесне! З чим душа предстане на неминучому Суді Божому? Ми кожного дня бачимо, як там, куди дотягнувся російський агресор, люди втрачають усе майно,надбане протягом, життя за одну мить. То ж укріпляймо віру у Господа, робимо добрі справи, піклуємося один про одного, щоб здобути Царство Небесне і життя вічне.  

Настоятель храму  митрофорний протоієрей отець Олексій сердечно привітав  присутніх у храмі зі святом Успіння і побажав усім залишатись вірними Богу і нашій Православній Церкві України, щоб спільними молитвами і підтримкою ЗСУ наближати Перемогу, щоб усі українці мали можливість повернутись до своїх рідних осель. Він побажав, щоб Пресвята Діва була для всіх помічницею і заступницею на шляху до блаженного вічного життя, щоб Вона Своїм святим омофором покрила нашу багатостраждальну Україну. Пресвята Богородиця є прикладом того, як завжди і у всьому на перше місце в нашому житті ми маємо ставити Бога, Його волю, Його слово.

Настоятель повідав, що вперше у криворізькому Свято-Троїцькому храмі  парафіяни мають можливість прикластися до Плащаниці Пресвятої Богородиці, яку привіз зі зруйнованого ворогом храму села Зміївка отець Іван.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Преображення Господнє

6 серпня Православна Церква України разом з дев’ятьома Вселенськими Церквами відзначила одне з дванадцяти найбільших свят - Преображення Господнє. Про цю подію із земного життя Спасителя розповідає нам Священне Писання ( Мф 17, 1–13; Мк 9, 2–13; Лк 9, 28–36).

У народній традиції Преображення називається Другим або Яблучним Спасом, бо у цей день у церквах освячуються яблука, виноград та інші плоди нового врожаю.       

Євангелісти розповідають нам, що незадовго до Своїх страждань Ісус Христос взяв апостолів Петра, Якова та Іоана і разом з ними піднявся на гору Фавор помолитися. Поки Спаситель молився, вони від утоми заснули, а прокинувшись побачили, що Ісус Христос преобразився. Його лице засяяло, наче сонце, а одяг став білим, як світло. В цей час до Нього у славі небесній з`явились пророки Мойсей та Ілля і розмовляли з Ним. Незвичайна радість наповнила тоді серця учеників, Петро, старший серед них, не стримавшись, викликнув: «Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі». Раптом світла хмара накрила їх і почувся голос Бога Отця: «Цей є Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте!” Петро, Яков та Іоан зі страху впали на землю, а Спаситель підійшов до них і доторкнувшись сказав: “Встаньте і не бійтесь”. Ученики встали і побачили Ісуса Христа у звичайному вигляді. Коли ж вони спускалися з гори, Ісус Христос повелів нікому не розповідати про те, що бачили, доки Він не воскресне з мертвих.

Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій підкреслив, що нам невідомо, у який саме день Господь явив Свою Божественну Славу на горі Фавор, про це не сказано у Євангелії. Тому ми святкуємо саме подію Преображення Господа, а не день у календарі.

Головне – мати розуміння значення цієї видатної для людства події, бо   Христа преображеного нині ми маємо бачити духовними очима так само, як колись побачили його апостоли, і голос Отця маємо почути так само, як почули вони.

Отець Олексій повідав, що вже понад дві тисячі років людство хвилює питання - хто ж такий Ісус Христос? І навів повчальну відповідь старця на це запитання. У хімії - Він перетворив воду на вино. Це було Його перше диво, коли Він показав Свою Славу та владу над природою на весіллі в Кані Галілейській. У біології - Він народився від Діви і був зачатий від Святого Духа. У фізиці - Він спростував закон тяжіння, коли піднісся на Небеса. В економіці - Він нагодував п’ять тисяч чоловік двома рибами та п’ятьма хлібами. У медицині – Він зцілював хворих та сліпих без допомоги ліків, обладнання та анестезії і навіть воскрешав з мертвих. В історії – Він альфа і омега, Він Початок та Кінець. На думку суду - на Його плечах лежіть царювання і він є царем усіх земних царів. В релігії - Він сказав: «Ніхто не прийде до Отця, як тільки через Сина». Все це – Ісус Христос, Син Божий, який добровільно став людиною, щоб люди через Його жертву стали дітьми Божими. У Нього немає рабів але Його називають Господарем. Він не отримав наукових ступенів, але до нього казали  - Вчитель. Він не виписував рецепти, а казали -лікар. Він не мав армії, але царі боялись Його. Він не виграв військових битв, але підкорив світ своєю Любов’ю. Він не вчинив жодного злочину, але його розіп’яли. Його поховали - Він воскрес, Він живий. Він з кожним із нас сьогодні і до кінця.

Ось наш Христос, наш Господь, який показує людям Славу Свою, переживає  страждання, щоб ученики, а через них усе людство, побачивши це, зрозуміли що Господь добровільно іде на смерть, що Він бере на Свої плечі важкий хрест і несе його на Голгофу, щоб викупити кожного з нас від прокляття гріхів.

Свято Преображення стверджує нас у радості через усвідомлення, що Господь являє нам Себе, що ми можемо особисто спілкуватися з Ним, що Він кличе нас до преображення, щоби і ми, за свідченням євангелиста Матфея, були серед тих праведників, які «засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього» (Мф. 13:43).

Лише від кожного з нас залежить, чи приймемо ми цей дар, чи ні.  Очищуючи свої душі покаянням, проймаючись благодаттю через молитву і спілкування з Богом в таїнствах, ми змінюємо себе. Підійматися поступово до Бога, очищати розум і почуття, зміцнювати у добрих справах волю - ось шлях до особистого преображення  християнина. І нехай на цьому шляху Господь укріпить віру, позбавить нас від усякого зла і збереже для Свого Небесного Царства, щоб і ми з сонмом апостолів і праведників віддали Йому славу, честь і поклоніння на віки вічні.

Наприкінці урочистого богослужіння настоятель храму прочитав молитви на освячення плодів а потім окропив приношення вірян освяченою водою. Не забули у цей день парфіяни храму і за наших захисників, які боронять рідну землю – воїнам зібрали яблука та інші плоди, щоб вони відчули щиру підтримку земляків.   

Матеріал і фото Ганна Іванова

Зцілення слуги сотника

В четверту неділю після П’ятидесятниці у храмах читалося Євангеліє від Матвія (Мф. 8:5–13) яке розповідає про те, як Господь одним тільки словом зцілив слугу римського сотника. Сотник звернувся до Нього, коли Ісус Христос з учнями у супроводі великого натовпу увійшов до міста Капернаума.

У своїй недільній проповіді настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій акцентував увагу парафіян на тому, що це прохання було досить дивним, бо сотник просив уздоровити не себе, не дитину або свого родича, а слугу. Крім того, для юдеїв він був не тільки язичником, але, як римський воїн - представником влади чужинців, завойовником.

Проте, Христос почув прохання сотника і сказав, що прийде до нього і зцілить хворого. Римлянин на те смиренно відповів, що він недостойний, щоб зайшов  Господь під покрівлю його і попросив тільки сказати слово, щоб слуга зцілився. Сотник твердо вірить: якщо він, як начальник, може наказувати воїнам і вони виконують його волю - то тим більше одного лише слова Спасителя буде достатньо для здійснення чуда. Цим він виявив безмежну довіру до Господа. Сам Христос свідчить про велику віру цієї людини: «Істинно говорю вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри» (Мф. 8:10).

І далі Спаситель говорить слова, які за своїм значенням виходять за межі бесіди між Ним та сотником:  Кажу ж вам, що багато хто прийдуть від сходу та заходу і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства вигнані будуть у пітьму зовнішню, - там буде плач і скрегіт зубів. Потім Ісус звернувся до сотника і промовив: іди, і, як повірив ти, нехай буде тобі. В ту ж мить його слуга одужав.

В чому ж полягає значення цієї події і що повчального маємо винести? Настоятель храму наголосив на деяких аспектах,  важливих для нашого власного духовного життя.

По-перше, приклад римського воїна, який звернувся до Ісуса по допомогу, показує, що Бог приймає наші молитви не лише тоді, коли щось просимо для себе, але і коли молимось про тих, хто потребує Його милості. Сотник проявив турботу, любов, милосердя і співчуття до свого ближнього – християнські чесноти, які цінувались в усі віки. Та виняткового значення ці чесноти набувають у важкі часи випробувань. Зараз, коли на українській землі точаться криваві бої за незалежність, особливої підтримки і молитовної і фінансової потребують воїни-захисники. Тож єднаємось, підтримуємо один одного та разом допомагаємо нашим героям боронити Україну від російського  агресора.  

По-друге, під тими, хто прийшов зі сходу і заходу, розуміються різні народи, бо Царство Боже відкрите для усіх людей, які серцем увірували в Ісуса Христа. Спаситель показує, що Він виявляє милість і до іновірців, і до язичників. Господь чує усіх, хто звертається до Нього з вірою і надією на спасіння,  

 Ще один урок, який ми маємо взяти для себе з цього євангельського читання - це урок віри і смирення сотника. Бо якщо він, язичник, зміг увірувати в Божественну силу Спасителя, то ми, як православні християни, маючи  настанови Писання, вчення Церкви, подане нам її отцями та наставниками,  маємо духовно вдосконалюватись, укріпляти та примножувати віру. Це вимагає тяжкої праці над собою, смирення, терпіння та боротьби з власними гріхами. Легко впасти під натиском спокус, набагато важче піднятись і йти за Христом до спасіння у Царстві Божому. Недаремно Господь сказав, що Царство Боже досягається силою, і ті, хто докладає зусиль, досягають його.

Настоятель підкреслив, якщо будемо мати хоч частину тої віри, що була в сотника, то зможемо досягнути  спасіння власної душі. Він закликав укріпляти віру в Господа нашого Ісуса Христа, не втрачати віру у Перемогу, робити все можливе для її наближення і всіляко допомагати нашим славним воїнам.

Матеріал і фото Ганни Смирнової 

Святі землі української, моліть Бога за нас

У другу неділю після Трійці православна Церква України поминає Всіх святих, які в Україні - Руси просяяли. Вшановуючи їх пам'ять, ми згадуємо святих від сивої давнини до новомучеників, які в подвигах, трудах і жертовності стяжали благодать Духа святого на нашій українській землі.   

Настоятель храму митрофорний протоієрей Олексій Лупін повідав, що основоположником Церкви Христової в Україні є апостол Андрій Первозваний. Саме він, піднявшись на гори над Дніпром, де пізніше виріс Київ, і поблагословивши їх промовив до учнів своїх: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І ми бачимо, що слово Боже є істина, бо і зараз у Києві є багато церков і монастирів, серед яких перлина - Києво-Печерська Лавра.  Київський Собор, який відбувався у 1621 році, прийняв постанову у якій сказано: "Святий Апостол Андрій - перший архиєпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол".

Серед найдавніших українських святих найпершими стоять княгиня Ольга і її онук великий Київський князь Володимир, які здійснивши апостольський подвиг заслужили  імення "рівноапостольних". Ольга, перша княгиня-християнка, відкрила шлях Володимиру хрестити у 988 році киян і офіційно запровадити християнство на Руси, що стало початком нашого спасіння.

Настоятель підкреслив, що український народ має велику духовну спадщину,  яка перейшла від дідів - прадідів. Уся історія України свідчить, що земля наша свята і благодатна, а біля Божого престолу молиться за нас великий сонм святих мучеників.

У цьому сонмі святих стоять і новомученики, які постраждали при советській владі, були гнані за віру у Христа, жорстоко вбиті, закатовані, розстріляні, вислані у табори. І сьогодні ми знову бачимо мучеників, наших українських героїв, які віддають свої життя, захищаючи рідну землю від російського агресора. Ми кожного дня бачимо і відчуваємо подих «руського міра», цього пекельного вогню, який несе тільки руйнування і сіє смерть, вбиваючи і навіть малих діточок.

Настоятель з великим жалем сповістив парафіян про те, що в селі Зміївка Херсонської області, де служив настоятелем протоієрей Іван Квітка, нещодавно трьома дронами вщент був спалений храм святого Архангела Михаїла. Громада цього храму першою вийшла з-під юрисдикції московського патріархату і стала першою незалежною Українською Православною церквою на півдні держави. Хіба з цим міг ворог змиритись? Цей злочин ще раз показує нам, що у « скрєпного руського міра» нічого спільного з вірою христовою немає! Все надумано і придумано, щоб послужитись прикриттям злодіянь і досягненню амбіцій тих, хто служить ворогу роду людського.

Отець Олексій закликав парафіян молитовно просити святих землі української, щоб вони молились за нас перед Господом, щоб надихали і давали сили вистояти, щоб зло не поглинуло наші душі, щоб воно повернулось у пекельні чертоги і кожен, хто служить злу, отримав по ділам його. Настоятель підкреслив, що основна мета християнина – нести нашу істинну віру до кінця і що б не сталося, не впадати у відчай і вистояти. Треба пам’ятати, що немає нічого в світі важливішого за душу, тому що вона дана людині Богом. Тож треба робити усе задля того, щоб не згубити безсмертну душу своїм безвір’ям.

По закінченню служби отець Олексій сердечно привітав отця Івана з днем народження і побажав йому повернутися після Перемоги у рідну Зміївку щоб  відбудувати храм, який закладав його дідусь отець Олександр. 

Від лиця зміївської громади щиро привітали з днем народження свого настоятеля отця Івана жителі села, які тимчасово перебувають у Кривому Розі. Вони подякували громаді і настоятелю Свято-Троїцького храму за підтримку у ці важкі часи і запевнили, що не втрачають надію повернутися у свої домівки, на рідну землю, щоби знову зробити її квітучою, відродити село і храм.

Отець Іван і його мати також тепло дякували парафіян храму за прихисток і підтримку. Отець Іван наголосив на тому, що ворог намагається знищити нашу історію і саму нашу націю, та цього не буде, бо усі наші святі моляться за Богом бережену Україну. Він пообіцяв молитись за Перемогу, щоб скоріше повернутись додому і відновити красу храму святого Архангела Михаїла.

Матеріал і фото Ганни Іванової

«П’ятидесятницю святкуємо, і Духа пришестя,  і виконання обіцяного, і сповнення надії, і таїнство - таке велике, як і чесне»

(стихира свята з Великої Вечірні)

23 червня Свята Христова Церква відзначила одне з найбільших християнських свят - День Святої Трійці, або ж Святої П’ятидесятниці. Назва свята не випадкова, бо подія сходження Святого Духа на апостолів явила триіпостасного Бога - Отця, Сина і Святого Духа. Саме у цей день Церква згадує і молитовно святкує своє народження.

Настоятель Свято-Троїцького храму митрофорний протоієрей отець Олексій Лупін сердечно привітав парафіян з Трійцею і храмовим святом. Він підкреслив, що сьогодні, як ніколи, усім українцям треба об’єднуватися навколо Святої Церкви, яка заснована Самим Господом нашим Ісусом Христом: « побудую Я Церкву свою,- і сили адові не переможуть її» (Мф.16: 18).

Про чудесну подію сходження  Святого Духа у вигляді вогненних язиків на апостолів розповідається у книзі Діянь святих апостолів. Це сталося у сіонській горниці, де вони перебували разом з Пресвятою Богородицею на молитві. Після цього, учні Христові, сповнившись Духом Святим, заговорили  різними мовами, яких до того не знали. Відразу вони почали проповідницьку місію, яка не закінчується і до сьогодні. В той день, почувши проповідь апостола Петра три тисячі людей, які прийшли до Єрусалиму з різних країн, хрестилися і  сприйнявши радість благодаті Святого Духа стали єдиним цілим - Церквою.

За більше ніж дві тисячі років Церква Христова вистояла у жорстоких гоніннях, пережила внутрішні розколи і єдина зберегла Правду Христову. Отець Олексій підкреслив, що зараз у світі існують сотні різних церков, але тільки одна православна церква  є істинною, бо Христос говорив лише про одну Церкву яка буде стояти до другого пришестя Спасителя. Зараз Православна Церква України на рівних правах входить у п'ятнадцять Автокефальних помісних православних церков Вселенського Патріархату. Це свідчить про те, що ми слідуємо за Христом і сповідаємо істинну віру.

Настоятель наголосив, що віру повсякчас треба укріпляти молитвою і добрими ділами, адже Господь судитиме кожного по ділам його. Тож єднаємось, допомагаємо і підтримуємо один одного і наших захисників, які обороняють українську землю, разом наближаємо Перемогу над агресором. Віримо, Христос Воскрес, воскресне і наша країна. Настоятель призвав молитися за наших героїв і не залишатися байдужими до чужого горя, бо біда на усіх одна - війна. Хто думає, що окупація це не страшно, а війна десь там, далеко і його не стосується - підіть і подивіться, скільки проливається крові за те, щоб ми вільно жили на рідній землі.

Зі святом Святої Трійці та храмовим святом парафіян Свято-Троїцького храму щиро привітав настоятель храму святого Архангела Михаїла села Зміївка (Херсонської області) протоієрей Іван Квітка. Він відзначив, що будувати Свято-Троїцький храм, який став одним з перших  українських храмів в Кривому Розі, отцю Олексію було неймовірно  складно. Але молитви, незламна віра і підтримка парафіян здолали всі перешкоди. З цього приводу отець Іван згадав свого дідуся - патріота України, протоієрея Олександра Квітку, який відновив у селі Зміївка храм на честь Архангела Божого Михаїла і разом з громадою долучився до руху за автокефалію Православної Церкви України. Незважаючи на погрози і жорсткий опір, який чинила комуністична влада, з Божою поміччю зміївський храм став першим незалежним від московського патріархату на півдні України.  

Отець Іван відзначив, що Свято-Троїцький храм виступив початком об’єднання патріотів - вірян у Кривому Розі і неодмінно прийде той час, коли люди зрозуміють, яка різниця між московською і українською церквами. Він згадав, як радо зустрічали «руський мір» служителі московського патріархату, а потім втекли разом з окупантами, кинувши у тяжкі часи свою паству.  

Зараз у місті є багато різних церков, деякі надають допомогу переселенцям, які її потребують. Нічого поганого в тому немає, що люди отримують продуктові набори, якусь підтримку, але ходити на служби  тільки тому, що там щось дають, бо «яка різниця?» є помилкою. Кожен шукає те, що хоче бачити, але треба переосмислювати своє життя і вибирати той шлях, що веде до Бога.   

Отець Іван розказав мудру притчу. Один подорожній спитав старійшину села про те, які люди живуть у селі? Старійшина ж поцікавився, а які жили люди там, звідкіля той прийшов? У відповідь почув, що погані, злі, ліниві. На це старійшина відповів - і тут такі самі живуть. Через деякий час вже інший подорожній цікавиться, які люди живуть у селі? Коли і його запитав старійшина, які люди жили там, звідкіля той чоловік прийшов – почув, що добрі, трудящі, допомагають один одному. І цьому подорожньому старійшина відповів, що і цьому в селі живуть такі самі. Хлопчик, який чув ці розмови запитав старійшину, чого він подорожніх обманює, селян називає то добрими, то злими? Старійшина зауважив, що він каже правду, бо кожна людина несе в собі те, що хоче бачити навкруги - зло чи добро. І тому не треба шукати хороших чи поганих людей, а кожному треба починати з себе. Важливо зробити вірний вибір і не стати подібними до тих, хто замість Христа вибрав і звільнив розбійника  Варавву, тим самим розіп’явши Спасителя.

Отець Іван нагадав, що Господь незмінний у всі часи і незбагнений для людського розуму. Він явився народу, щоб ми свої душі заповнювали як сосуд благодаттю Життєдайного Духа Святого, тож молимось і просимо, щоб «прийшов і вселився в нас». Він побажав усім парафіянам храму здоров’я, миру і залишатися надійною молитовною опорою своєму настоятелю у ці тяжкі часи.

Після освячення зелених гілочок і квітів, які у цей день принесли до храму парафіяни, відбулась Велика вечірня, за якою читались три особливих молитви святителя Василія Великого на колінах. Парафіяни уклінно просили милості Божої, дарування Духа Святого, а також про упокій померлих. Ці молитви мають своє особливе символічне значення і читаються тільки раз на рік на Свято Святої Трійці.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Вознесіння Господнє.

13 червня Православна Церков України ушановувала одне з дванадцяти двунадесятих свят - Вознесіння Господнє. Цього дня християни згадували події, що відбувалися на протязі сорока днів після Воскресіння Христа.  

Згідно з Євангелієм, Ісус Христос неодноразово з’являвся Своїм учням,  навчав їх, давав настанови, а на сороковий день Спаситель зібрав учнів у Віфанії на горі Єлеон, що в передмісті Єрусалиму, благословив їх і у плоті вознісся на небо. Вознесіння Господнє описано в Євангелії від Луки, Діяннях святих апостолів і в Євангелія від Марка. Євангеліст Лука пише, що Спаситель «вивів їх до Віфанії, і, знявши руки Свої, благословив їх. І коли Він благословляв їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо» (Лк. 24:50-51). У апостола Марка читаємо:  «Вознісся на небо і сів праворуч Бога» (Мк.16:19). У Діяннях святих апостолів написано, що під час Вознесіння Спаситель був прихований хмарою, після чого здивованим апостолам з’явилися «два мужі у білій одежі» - вони сповістили прийдешнє Друге Пришестя Христа: «Мужі галілейські, що ви стоїте і дивитесь на небо? Цей Іісус, Котрий вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян 1:9-11).

Господь багато наставляв Своїх учнів про Царство Небесне, стосовно Церкви, розказував, що має бути, коли Він відійде від них. Та вони були простими людьми, до Його розп’яття вони слухали Спасителя і не вірили, що колись так буде, як Він говорить. Все змінилось після того, коли  вони побачили Воскреслого Господа і впевнилися, що Він живий. Тоді вже іншими очима дивились на Нього і слухали, бо увірували, що Він є Господь Син Божий і кожне Слово - правда.

У своїй проповіді настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій  звернув увагу присутніх на важливості питання, яке тричі задав Господь учню своєму Симону Петру «Чи ти любиш мене?» (Ів.21:15-17). І апостол  тричі відповідав: «Так, Господи, - відаєш Ти, що люблю тебе». Для Симона Петра таке питання було одкровенням, бо перед страхом катувань і смерті він тричі відрікся від Спасителя, пізнав зраду, переживання, внутрішню боротьбу, каяття і радість зустрічі з Воскреслим Христом.

Христос казав Петру: « Коли був ти молодший, то ти сам підперізувався, і ходив, куди ти бажав. А коли постарієш, - свої руки простягнеш, і інший тебе підпереже, і поведе, куди не захочеш“(Ін.21: 18-19). Про що говорить Христос Петру і всім нам? Про те, що доживає людина до старості, здається, багато чого б ще зробила, хотілось би повернути кращі літа, щось виправити, помилок не робити, більше приділяти уваги досконалості. Та, на жаль, сплинули її часи, і нічого вже не вдієш! А багато хто і до старості не доживає, йде у вічність у розквіті літ. Господь каже Петру «поведуть, куди не захочеш», це про те, що смерть неминуча для усіх нас, але у кожного - своя. Жоден не знає дня і години, коли буде той перехід з тимчасового до вічного і що чекає саме його. Яка ж тонюсінька та межа, що проходить між тим що було і тим що є й буде, між життям і смертю, між існуванням і вічністю. І що чекає душу там, за тією межею? Невідомо.

Отець Олексій повідав, ось людина займається  повсякденними справами, живе як усі. Може, інколи у церкву зайде, свічку запалить, або сповідається, причаститься. І розраховує, що Господь змилостивиться і дарує їй Царство Небесне, бо вона ж не гірша за інших. Але щоб здобути Царства Небесного треба прикладати зусилля, поки ще є можливість. Вознесіння Господне  надихає нас на велику радість, бо ми віримо, що Господь знову прийде, щоб судити живих і мертвих і царству Його не буде кінця. Господь бачить і ніколи не залишає тих, хто прагне спасіння! У кожної людини свій хрест, кому багато дано з того і багато спитається. Господь веде Своїми путями до спасіння і посилає Благословення з неба усім, хто наслідує Його у православній вірі, хто хоче узяти хрест і йти за Ним.

У житті бувають різні випробування, особливо зараз, у воєнні часи, але з Богом здолаємо все  і досягнемо тієї тихої пристані, де святі праведники спочивають. То ж нехай Господь благословить усіх своєю милостю, благодаттю і любов’ю дасть нам силу молитви і силу віри у серцях, щоб вірити Йому до кінця нашого спасіння.

Чому вчить Євангеліє про зцілення Спасителем  розслабленого

У четверту неділю після Великодня Церква згадує про дивовижне зцілення Ісусом розслабленого (паралізованого) чоловіка. Про цю подію, що сталася біля купелі розташованої поруч з єрусалимським храмом, у Євангелії розповідає святий Іоанн (5:1-16).

В Єрусалимі поблизу храму, біля Овечих воріт через які проганяли овець для жертвоприношень, була купальня яка називалась Вифездою. Із грецької Вифезда перекладається як «дім милосердя», з івриту -  «овеча купіль». В галереях при купальні лежало багато хворих, немічних, сліпих, всіх, хто очікував на чудо. А чудо полягало у тому, що раз на рік Ангел Господній збурював воду і перший, хто входив в цю мить у воду, ставав здоровим, хоч би яку мав хворобу.

В одне із великих юдейських свят Господь з учнями завітав до Єрусалиму і відвідав Овечу купіль. Серед багатьох людей Він побачив розслабленого, який 38 років був недужим і не міг самостійно рухатися. Ісус Христос запитав його: "Чи хочеш бути здоровим?" Чоловік відповів, що не має людини, щоб, коли збуриться вода, опустила його в купальню, тому завжди хтось інший наперед  входить. Ісус зглянувся на його муки й одним Своїм Словом зцілив нещасного: «Уставай, візьми ложе своє – та й ходи!» (Ів. 5:8).  Той вмить піднявся, взяв постіль і пішов.

Чоловік той не відав, Хто його спаситель, бо до того не знав Христа, але був переконаний, що зцілення він отримав від Бога. Згодом, Господь зустрів зціленного у храмі і сказав йому: «Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!» (Ів. 5:14). І вже після цієї зустрічі оздоровлений став усім говорити, що його зцілив Ісус Христос.  

У своїй недільній проповіді настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій звернув увагу парафіян на те, що зцілений не пішов додому, не подався по місту роздивлятися все, що він не бачив впродовж довгих років, а негайно попрямував до храму, щоби подякувати Богу. Чи завжди людина, яка отримала милість від Бога, дякує Йому за це? На жаль – ні. Оздоровлений Христом чоловік, який жив понад дві тисячі років тому, вчить нас, сьогоднішніх, не забувати щиросердно дякувати Богу і достойно приймати все, що Він нам дає. Бо тільки з Божою допомогою можна впевнено вирішувати будь-які життєві проблеми, навіть найскладніші. З невдячності і гріх починається, тому вчитися дякувати - дуже важливо.

Настоятель нагадав, що в наші часи немає такої купелі, щоб позбавитися гріхів і оздоровити тіло.  Але очистити душу, яка задихається під тягарем гріхів, можливо через щире покаяння, Таїнства Сповіді і Святе Причастя, яке  установив Сам Господь під час Тайної вечері, благословивши хліб і вино. Однак, до Таїнств треба духовно готуватись, щоб прийняти як належне. Бо якщо на землі прийняв Святе Причастя не достойно, то й на небі гріхи не простяться. Не можна підходити до Божих Дарів формально «бо так треба» або за компанію «як усі». Треба відноситися до святинь зі смиренням, покаянням, з серцем, піднесеним до неба.

Чому ще вчить нас Євангеліє про зцілення розслабленого?  Чудове одужання  і одночасно жахлива картина людської самотності - «не маю людини, яка б допомогла мені», такі слова каже розслаблений Ісусові. Він не скаржиться через байдужість та черствість інших, не нарікає на людей, не звинувачує усіх навколо, а з покорою чекає милості Божої. Як важливо для будь-кого щоб поруч знайшлась людина, яка допоможе у скрутну годину! Отець Олексій наголосив, що ми живемо у часи страшних випробувань, а тому потрібно підтримувати і допомагати один одному. Саме зараз слід дбати про тих, хто поруч, молитовно і фінансово допомагати тим, хто захищає нас у боях з ворогом. Ми маємо сьогодні без нарікань і докорів молитись один за одного, молитися щиро, бо спільна молитва єднає з Богом і здатна творити чудеса.

Настоятель підкреслив, що і апостол Яков закликав молитись один за одного,  бо дуже могутня ревна молитва праведного. Господь як люблячий Отець завжди приймає і огортає своєю Любов’ю, але тільки якщо і ми приходимо до Нього зі смиренням, підкріплюючи свою віру добрими ділами. Ще важливо молитися за тих, хто через утрати та страждання втрачає віру у Милість Бога. Молимось, щоб Господь Вседержитель дав усім нам сили жити, зцілив недуги, зберіг нашу націю, мову, культуру. Просимо Бога припинити криваву війну на нашій українській землі, повернути рідних з фронту і упокоїти спочилих у оселях небесних. Віримо у Перемогу і дякуємо Господу за все.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Жінки-мироносиці: приклад духовної стійкості для наступних поколінь християн

У третю неділю після Пасхи Православна церква  вшановує пам'ять Святих жінок-мироносиць, це свято також вважається християнським днем  жінок. Мироносиці першими прийшли до гробу Спасителя і першими почули благу вість про Воскресіння Ісуса Христа.

Цих жінок називають мироносицями тому, що вони, маючи побожну любов до свого Вчителя рано вранці у третій день після поховання відправилися до гробниці Ісуса Христа, щоби намастити Його тіло миром (запашною олією), тим самим віддати останню пошану померлому. Ці жінки самовіддано служили Спасителю за Його земне життя і бачили, як Він насищав хлібами і рибою голодних, воскрешав мертвих, як зцілював хворих і робив сліпих зрячими. Навіть під страхом гонінь і смерті вони не відступились від Нього і завжди слідували за Вчителем. Під час розп’яття Христа всі учні, крім Іоана Богослова, у страху розбіглися. Але жінки-мироносиці виявилися тоді духовно сильнішими за апостолів  і залишившись поруч з Христом, стали свідками страждань, смерті та погребіння Господа.

Коли мироносиці йшли до гробниці, щоб виконати останній з поховальних обрядів, вони турбувались про те, як зайти у печеру, оскільки вхід до неї був запечатаний великим каменем. Вони були простими жінками, їхні думки про важкий камінь та заздалегідь приготовлені для тіла померлого пахощі засвідчують, що жодна з них не очікувала дізнатися про воскресіння Христове. Саме тому свідчення цих жінок про Воскресіння Господа набуває особливої ваги.

Біля печери мироносиці знайшли камінь від гробу відваленим і побачили ангела, що сповістив їм про Воскресіння Господа: «Чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес» (Лк. 24:5-6), а потім і Самого Христа, Який сказав: “Радійте!” (Мф.28: 9). Яка велика винагорода за працю любові першими відчути радість Воскресіння Господа! Вони упевнилися, що Христос - істинний Бог, який прийшов на землю і подолав смерть заради спасіння усього людства від прокляття гріхів, щоб через віру у Нього християни отримали життя вічне.

Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій сердечно привітав зі святом усіх жінок і відзначив, що прикладом мироносиць Церква навчає нас щирій вірі та незмінній відданості Господу упродовж усього життя, серед усіх випробовувань. У всі віки жінки-християнки не раз виявляли духовну міць та стійкість, навіть перед лицем смерті не зрікались Христа. У часи безбожних гонінь на Церкву продовжували ходити на служби, таємно  хрестили своїх дітей і намагалися виховати їх у вірі. Настоятель наголосив на тому, що зараз, під час війни, жінки України разом з чоловіками боронять рідну землю від ворога на передовій, стають активними волонтерками, постійно молитовно підтримують воїнів і всіма силами наближають Перемогу. Це великий подвиг українських жінок, які в наш час стали спадкоємицями мироносиць, бо наслідують їхню віру й добрі діла. Як і мироносиці, сучасні жінки несуть у світ миро з єдиним бажанням, щоб перемогла правда, щоб закінчилася ця страшна війна, щоб не гинули у своїх домівках мирні люди і діти від російських снарядів і авіабомб, щоб на землі панував мир.

Отець Олексій підкреслив, що історія людства просякнута ненавистю, жадобою правителів до всевладдя і захоплення нових територій,  бажанням винищувати менші країни і народи, які розмовляють іншими мовами і все це заради того, щоб утримати владу у власних руках. І сьогодні всі ми стаємо свідками того, як вершиться новітня історія нашої країни, як попри всі намагання кремлівських катів українці з величезними жертвами виборюють право вільно жити на своїй рідній землі. Настоятель повідав, що у наших сьогоденних реаліях настає розуміння, яка ж тоненька межа розділяє життя і смерть, тому треба укріпляти віру, бути духовно стійкими, молитися і просити Господа, щоб Він захистив наш народ.

У третю неділю травня в Україні традиційно молитовно вшановується  пам’ять жертв Голодомору та політичних репресій. Заупокійну панахиду за  померлими від голодомору і політичних репресій в Україні, закатованих, розстріляних і постраждалих внаслідок більшовицько-сталінського терору українцях відслужили по закінченню недільної служби. Парафіяни храму молилися, щоб Господь пом’янув усіх безвинно загиблих у Царстві Небесному і сотворив їм вічну пам’ять.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Христос воскрес, воскресне і Україна!

Цими травневими днями Православна Церква святкує свято свят і торжество із торжеств - Світле Христове Воскресіння, Пасху, або ж Великдень, яке урочисто відзначається ще з апостольских часів і є найбільшим і найдревнішим з усіх християнських свят.
 Протягом сорока днів від Великодня ми вітаємо один одного словами: “Христос воскрес!” - “Воістину воскрес!”, утверджуючи свою віру в те, що  Христос дійсно воскрес, Він переміг смерть і Дав нам тверду надію на майбутнє воскресіння.
 Від щирого серця привітав парафіян з Великоднем настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій. Він наголосив на тому, що зараз Україна переживає важкі часи випробувань. Кожного дня кривава війна забирає і руйнує життя людей, навіть у ці святкові для християн усього світу дні на українські міста падають бомби і гинуть мирні люди, а на фронтах мужні воїни стримують натиск ворога ціною власного життя.
 Але ми віримо, що Господь, який воскрес із мертвих, взявши хрест Свій витерпів муки невимовного страждання, катування, приниження і знущання, звершив подвиг відкупу людства від влади гріхів. Хіба легко було Христу йти на Голгофу? Ні! Його спокушав диявол, допитуючись, навіщо Його жертва, бо хіба люди заслуговують на спасіння? Ми і сьогодні бачимо, скільки неправди, скільки жахливих злочинів твориться у світі, але не Бог це  благословляє. Ці дії проти людства, це зло чинять люди, виконуючи волю диявола.
 Заради чого Господь, усвідомлюючи те, що Йому доведеться пережити, пішов на муку? Щоб люди щорічно згадували подію, яка відбулася вже понад дві тисячі років тому? Ні! Він зробив це для того, щоб викупити рід людській від прокляття гріха і самої смерті, щоб дарувати кожному з нас нове життя з Богом. І як би не було б важко, у будь-який час маємо пам’ятати, що Господь постраждав за кожного з нас і за усе людство. Більше того, Христос каже нам: «Не бійтесь, Я переміг смерть» . І тому віримо, що правда завжди перемагає зло, а життя перемагає смерть.   
 Ми віримо, що наш народ, наша історія, наша мова і культура ніколи не зникнуть, що на мирній, квітучій землі України завжди буде лунати дитячий сміх і пісні, а серця будуть відкриті до добра і Бога.
 Українці з миром і радістю приймають гостей, але коли ворог йде війною - підіймаються проти свавілля і насилля, захищаючи свою Батьківщину. Тож  разом молитовно просимо Господа, щоб він і надалі допомагав народу України триматися своєї віри, мови, нашої Православної Церкви. Відкидаймо усі лукаві наклепи, які посилає диявол, борімось і перемогаємо. Віримо, що Христос воскрес – воскресне і Україна.
 Христос з нами, Господь серед нас. Христос воскрес!
Настоятель отець Олексій зачитав усім присутнім у храмі Пасхальне послання Митрополита Київського і всієї України Епіфанія преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім православним вірним України.

Вхід Господній в Єрусалим
28 квітня, після Лазаревої суботи, в останню неділю перед святом Христового Воскресіння, Православна Церква урочисто святкувала Вхід Господній в Єрусалим. Ця подія описана усіма чотирма Євангелістами.  Цей день також називають Неділею Ваій (в перекладі з грецької - листя пальми), або в нашій, українській традиції - Вербною Неділею.
 Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій сердечно привітав парафіян з великим святом і акцентував увагу присутніх на тому, що зустрічаючи разом з усім православним світом Господа, ми несемо до Нього не тільки віття верби, а насамперед, підносимо наші серця, нашу віру і покаяння. Верба, яка починає розпускатися раніше за інші дерева, нагадує нам і про радісну зустріч Господа жителями Єрусалиму, і про те, що весною все оновлюється, розквітає, оскільки життя перемагає смерть. Так само і Господь: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах, життя дарував» - співається у Пасхальному Тропарі.
 Отець Олексій підкреслив, що інколи можна почути хибну думку: яка різниця, що Спаситель страждав, адже Він знав, що воскресне? Так, знав. Але також Він знав, що неминучими будуть страшні муки і Його жертва, щоб викупити увесь рід людський від влади гріха і смерті. Кривавий піт виступав на Його чолі, коли Він молився у саду Гефсиманському, щоб Його минула чаша страждань. Але,  разом з тим, Христос виявив  покірність волі Свого Отця: «Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти.»(Мт. 26: 39). 
 Подія свята Входу Господнього в Єрусалим сповнена радістю зустрічі з Господом і передчуттям скорих мук Христових. В описах всіх євангелістів ми бачимо, що народ, що в величезній кількості зібрався на свято Пасхи в Єрусалимі, вийшов на зустріч до Христа, як до царя Ізраїлевого, з пальмовим віттям в руках, вигукуючи: “Осанна! Благословенний, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!” Люди прославляли Господа, бо були вражені тим, що напередодні Він сотворив диво і воскресив Лазаря, який вже чотири дні  лежав у гробі.
 Проте Христос не поділяв радості людської. Він бачив не зовнішню велич Єрусалима - перед Його поглядом відкривалась страшна безодня невір’я і порока, які вразили його жителів. Спаситель знав, що вони непостійні у своїх почуттях, не мають справжньої віри в Нього і в Його майбутнє Царство Слави. Він знав, що мине лише кілька днів, і вигуки «Осанна» зміняться на оскаженіле «Розіпни Його!» 
 Господь і до того дня не раз бував в Єрусалимі, повчав людей, приводив їх до істини віри. Євангеліст Лука пише, що ще дванадцятирічним хлопчиком Він спілкувався з мудрими старцями у Єрусалимському храмі і ті здивовано слухали Його. А коли малого Ісуса запитали, чому Він у храмі, відповів: «…що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві» (Лк.2,41-52)  
 І ось настав час, коли Син Божий входить у це місто, щоб здійснити Обітницю Спасіння: Своєю Святою Кров’ю омити тягар наших незліченних гріхів. Він знав, що попереду Його чекають страшні випробування, але готовий був принести Себе в жертву, щоб виконати волю Свого Отця Небесного і засвідчити істину, виконавши Божий задум, який був сповіщений через пророків.
 Настоятель наголосив на тому, що зараз, коли російські агресори продовжують сіяти смерть на нашій землі, ми повинні примножувати свої молитви та зміцнювати віру в перемогу над злом, про яку свідчить нам Спаситель.
 Молимось і віримо, що зло неодмінно буде подолане, кремлівська тиранія впаде безславно, як до неї падали безліч тиранів. Жодний диктатор, який вважає себе царем на землі, перед лицем Господа не має ані влади, ані сили. Ті, хто високо підносяться, розбиваються о скелю своїх гріхів і душу свою віддають на вічні пекельні муки.
 Щоб наблизити Перемогу, підтримуємо наших захисників ЗСУ молитовно і фінансово. До Вербної Неділі дітки недільної школи підготували саморобки, збір від продажу яких буде направлений для закупки дронів криворізькому окремому штурмовому  батальйону «Арей» УДА 129-ї бригади ЗСУ . Усього парфіянами храму було зібрано у цей день 14 000 гривень
 Правда переможе і справедливий мир буде утверджений силою Христа Спасителя, Бога правди і миру, Якому слава навіки!     
 Отець Олексій нагадав, що з понеділка починається Страсний тиждень.
 2 травня, у Великий Четверг служба почнеться з 8 години, Спомин Тайної вечері, по завершенні Літургії - Спомин святих спасенних Страстей Господа нашого Ісуса Христа.
 3 травня о 9-00 – Часи Великої П’ятниці. Вечірня, по закінченні Винос плащаниці о 14-00.
Освятити паски та крашанки, молочні та м’ясні вироби  можна буде у суботу з 12-00  до 16-00  та на Великдень з 5-00 о 12-00.
Матеріал підготувала Ганна Іванова

Таїнство Соборування: зцілення душі та тіла через молитву віри та єлей

20 квітня у Свято-Троїцькому храмі відбулося таїнство Соборування (Єлеєосвячення), одного з семи найважливіших таїнств Православної Церкви. Таїнство бере свій  початок від апостолів, які, отримавши від Господа Ісуса Христа владу, зціляли людей від хвороб тілесних і душевних. Про це читаємо у євангеліста Марка: "...багатьох хворих мазали олією, і хворі зцілялися" (Мк.6:3). 

При звершенні таїнства Соборування священики звертаються до Бога з проханнями про прощення гріхів та зцілення людини. Під час помазання  освяченим єлеєм ( олія, змішана з вином) на хворого сходить благодать Божа, що лікує тілесні й духовні немочі. Видима сторона таїнства складається із семиразового помазання освяченим єлеєм і читання молитов зцілення. Перед кожним помазанням священик читає уривок із Апостола і Євангелія про зцілення Господом і апостолами  різних хвороб, про необхідність віри, молитви і доброчесного життя. В кінці чина на голови тих, хто приступав до таїнства, накладалося Євангеліє з читанням особливої заключної молитви.

Звершували таїнство: благочинний Кривого Рогу, настоятель храму Серафима Саровського митрофорний протоієрей Олег Ращупкін,  настоятель храму митрофорний протоієрей Олексій Лупін, настоятель храму свв.. Віри, Надії,  Любові   і матері їх Софії митрофорний протоієрей Іван Руденко, настоятель храму святого Архангела Михаїла села Зміївка (Херсонської області) протоієрей Іван Квітка, настоятель  храму на честь ікони Богородиці «Всіх скорботних радість» протоієрей Вадим Бакун, військовий капелан військової частини 3011 Національної гвардії України Артемій Передерій,  Настоятель храму протоієрей отець Олексій подякував священикам за те, що цього дня знайшли можливість розділити молитву Святого таїнства, а усім присутнім – за те, що відклали щоденні справи і прийшли до храму. Він нагадав, що залишилось два тижні Великого посту, тож ще є час і можливість покаятись і причаститись, щоб отримати Божу Благодать і закликав  молитвами і добрими справами готуватися до зустрічі Спасителя. Шість тижнів ми йдемо назустріч Господу, а на сьомий тиждень – Христос іде до нас. Йде через Голгофу, катування, страждання, смерть і Воскресіння, щоб викупити гріхи праотців і дарувати людству життя вічне.

Отець Олексій оголосив, що на Вербну неділю ( припадає на 28 квітня) вихованці недільної школи старанно готують саморобки, щоб зібрати кошти на дрони для криворізької бригади «Арей». Зараз дуже важлива фінансова і молитовна  підтримка наших мужніх воїнів, тому допомагаймо у цій добрій справі. Молимось Господу за наближення Перемоги, за наших захисників і увесь народ України.

Матеріал та фото Ганни Іванової

Нічого немає неможливого тому, хто вірує

У четверту неділю Великого посту Церква згадувала подію, про яку розповідає євангеліст Марк (9: 14-29). Це відбулося за тиждень до страждань Христових, коли Господь разом з учнями спускався з гори Фавор і до Нього звернувся згорьований батько юнака, що з дитинства страждав  біснуватістю. Батько, який разом з єдиним сином терпів тяжкі муки, покладав надію тільки на Господа, бо ніхто, крім Нього, не міг зцілити біснуватого. Не під силу це було і апостолам, до яких чоловік звернувся по допомогу. Господь, почувши це, звернувся до Своїх учнів словами, які і сьогодні актуальні для кожного з нас : « О, роде невірний, - доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його» (Мк.9:19) . Ісус Христос оздоровив юнака та зцілив духовно його батька. «Тому, хто вірує - все можливе» - каже Господь. І чоловік, пройнявшись вірою, зі сльозами закричав «Вірую, Господи,- поможи невірству моєму!»

Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій, звертаючись у недільній проповіді до парафіян, наголосив на тому, що цей євангельський уривок вкотре закликає кожного з нас задуматись над тим, яке важливе значення мають віра, піст та молитва для духовного життя християнина.  Господь і сьогодні звертається до кожного з нас - дитино, чи віруєш ти? І Свята Церква закликає нас укріплювати віру постом і молитвою, відповідаючи  Господу тими дивними словами: «Вірую, допоможи моєму невірству»

Настоятель нагадав, що переживання власного безсилля перед проявом злого, мабуть, найболючіше для людини. Це стається з нами під час хвороби, під час війни, коли щоденно відчуваємо і бачимо біль, страждання, руйнування, поневолення, смерть. У важкий момент відчаю, у душевній тиші серця спитаймо себе: наскільки я довіряю Богові? У що я вірю? Чи вірю взагалі? І що мені варто зробити, щоб мати надію на життя вічне, коли спливе земне життя? Під час Великого посту Церква кличе нас приступати до Святих Таїнств Сповіді та Причастя, щоб мати нагоду особисто пережити Христові слова: «Все можливо тому, хто вірує».

Отець Олексій розказав, що наші воїни, які кожного дня на передовій дивляться у вічі смерті, вірять, що вони стоять на правді істини, боронячи свою землю, захищаючи від російської навали свої родини і увесь народ України. Вони знають, що можуть загинути будь-якої миті, але жодного сумніву і страху в їх очах немає. Є віра у Господа і в те, що Він захистить і спасе, а душі загиблих прийме до Царства Небесного.

По закінченню земного життя і царі і убогі - усі стануть на Суді Божому. І Господь кожного запитає - як ти прожив своє життя? Чи дотримувався Заповідей, чи робив добро? Настоятель підкреслив, що не треба гадати, коли це станеться, світ стрімко несеться в одну сторону - до свого кінця і ніхто з  людей не в силах щось змінити. Це може відбутися коли завгодно - через тисячу років, або наступного місяця. Але це не значить, що ми мусимо проживати кожен свій день зі страхом і тривогою. Ні! Це означає лиш те, що потрібно бути готовими до того, що Ісус прийде у Славі Своїй «судити живих і мертвих» будь-якої миті, а тому варто дбати про підтримку свого духовного стану на гідному рівні: не забувати про сповідь і молитву, не дозволяти гріхам обтяжувати совість, не зосереджуватися на збиранні земних скарбів, натомість невтомно шукати і множити скарби духовні.

Євангеліє каже нам про те, що необхідно поститися і молитися, бо це дає  сили для боротьби з зовнішнім і внутрішнім ворогом, який спонукає людей робити зло. За життя треба прагнути, щоб на Страшному Суді стати до тих, хто творив добро на землі, а не опинитись поруч з козлищами, які чинили зло, вбиваючи божественний устрій життя. Господь вчить: « Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі.» ( Мт.18:18)

Отець Олексій звернувся до усіх присутніх с закликом творити добро, любити Україну і свій народ, дякувати воїнам і допомагати ЗСУ, робити усе можливе для наближення Перемоги. Зростаймо у вірі та довір’ї до Бога щодня. Господи, вияви Твою силу через наше безсилля! Зрости нас у вірі, у повному довір’ї до Тебе, бо нічого немає неможливого тому, хто вірує.

Хрест – ознака перемоги життя над смертю

Третя неділя Великого посту, яка у цьому році припала на 7 квітня, у церковному календарі називається Хрестопоклонна. В цей день у храмах виносять для поклоніння хрест, щоб віруючі у Господа укріпились у своїй вірі і правдивості нашої Православної віри.

Звертаючись до парафіян у недільній проповіді настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій підкреслив, що Господь звертається до кожного з нас : «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мк 8:34). Як же слід сприймати цей заклик?

За часів Римської імперії  хрест був ознакою страждання і приниження. На хрестах розпинали бунтарів та розбійників, щоб вони повільно помирали у страшних муках, з пробитими цвяхами руками і ногами. При цьому у натовпі завжди знаходились ті, що дорікали та принижували приречених на смерть, додаючи їм нестерпних душевних мук.

Але Бог, виконуючи Свою обітницю, щоб одкупити гріхи людства за спокуси праотців Адама і Єви, обрав смерть для Сина Свого саме через хрест. Ісус Христос знав, через які муки Він має пройти. Ми не можемо осягнути скорботи і туги Спасителя у всій їх глибині, Його молитва у Гетсиманському саду була настільки напруженою, що з обличчя Його падали на землю краплі кривавого поту. Він молився і благав: «Авва - Отче, - Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу! А проте, - не чого хочу Я, але чого Ти» (Мк 14:36) 

Утім, Господь був готовий пройти дорогою страждань, виконуючи волю Свого Небесного Отця. Він Сам ніс на Голгофу, місце казні, важке знаряддя вбивства – хрест. Він пізнав знущання і зневагу, катування і побиття.

Настоятель храму акцентував увагу на тому, що невинна пропозиція диявола в образі змія скуштувати плоди  із дерева пізнання добра і зла праотцям  Адаму і Єві вилилось у те, що у світ прийшов гріх. І як наслідок гріха  – явилась смерть. Отже, коли людина задається питанням, чому на землі стільки страждань? Чому починаються війни, чому гинуть невинні, треба мати розуміння, що не Бог розпочинає війни! Не Бог привів у світ смерть, а тільки людина своїм бажанням стати подібною до Бога. Чи стає диктатор, який сіє смерть, страх і страждання мільйонів людей, Богом? Звичайно, ні. Бо всякий, хто вважає себе всемогутнім і відвертається від Бога, унаслідує свого отця - диявола і служить йому.

Заради спасіння людства Господь іде на Голгофу дорогою хресною через страждання, тортури, глузування. І коли вже сили оставляють Його, хрест допомагає нести перехожий Симон Кириней, що повертався з поля. Євангеліє дає надію і говорить про те, що у цьому світі завжди знайдуться люди, які поруч з Христом готові нести хрест, виконуючи волю Отця.

Кожній людині, яка вірує у Христа, для спасіння душі дуже важливо триматися своєї істинної Православної віри. Господь пропонує взяти хрест і йти слідом за Ним. Що чекає на Його послідовників? Слава, визнання, багатство? Ні! Важкий труд і страждання. Але через випробування  приходить розуміння і усвідомлення того, що це єдиний путь до життя вічного, до спасіння безцінного дару – душі. Ісус каже : «Хто вистоїть до кінця - той спасеться». Тому хрест зі знаряддя вбивства стає нашою опорою, ознакою перемоги світла над темрявою, добра над злом, життя над смертю. Господь дарує усім, хто вірує у нього, життя вічне. « Христос воскрес із мертвих! Смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував» - співається у Великодньому тропарі.

Отець Олексій підкреслив, що кожному з нас залишається тільки зробити вибір - з ким ти і куди йдеш. Слід пам’ятати, що земний шлях обірветься і Господь, який дав все для спасіння кожної душі, запитає, чи скористувалася людина цією можливістю? Чи прийняла Господа у серце своє? На це питання відповідь можна дати вже зараз, бо у кожній людині є Бог, якщо тільки вона не вбиває Його своїм небажанням жити з Ним.

То ж хай Господь покриє Своїм животворящим хрестом усю Україну і її народ з півночі на південь і з заходу на схід. Молимось разом, щоб Спаситель захистив наших мужніх воїнів, нашу землю від ворожої орди. Віримо у Перемогу і допомагаємо ЗСУ.

Пресвята Богородице, спаси нас від усякого зла

25 березня настоятель Свято-Троїцького храму митрофорний протоієрей отець Олексій тепло привітав парафіян із Благовіщенням Пресвятої Богородиці.

В цей день Церква Христова вшановує важливу подію: архангел Гавриїл сповістив Пречисту Діву Марію про зачаття, а потім народження Сина Божого, Спасителя світу. Бог вибрав Діву Марію з усіх родів як найдостойнішу за Її віру, жертовність, любов, чистоту і покору. Вихована в Законі Господньому в Єрусалимському храмі, навчена трудитись і молитись, Вона  досягла  досконалої  чистоти й святості, які дозволили  Їй стати Матір’ю Господа. З волі Отця Небесного і за згодою Пречистої Діви Марії, яка смиренно промовила:  «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1:38) Дух Святий зійшов на Неї і за дев’ять місяців до народження відбулося зачаття Богонемовляти Христа.

Саме в момент Благовіщення, Предвічний Бог Слово стає плоттю, як засвідчив апостол і євангелист Іоан Богослов, кажучи: «І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця» (Ін. 1:14).

Ніхто з людей тоді ще не бачив звершеного таїнства і Сама Пречиста Діва лише вірою приймає волю Божу, бо і Вона ще не здатна була осягнути всього значення події - але плід того, що відбулося, стає переміною для всього людства. Син Божий воплотився і став також Сином Людським, щоби принести нам визволення від тиранії гріха.

І сьогодні, більше ніж через два тисячоліття, осмислюючи смирення Божої Матері, яка свідомо зробила Свій вибір, ми повторюємо слова Богородиці : «нехай буде мені згідно з словом твоїм». Тому, святкуючи Благовіщення, оновлюємо віру в серцях, зі смиренням приймаючи все, що Господь приготував для нас. Віримо і уповаємо на те, що Бог звершує Свій Промисел про людство і про кожного з нас зокрема. Молитовно просимо, щоб Він був милосердним, простив гріхи і на Страшному Суді дарував нам Царство небесне.

Настоятель підкреслив, що безгрішних людей немає, про це і Церква каже. Та кожен має право самостійного вибору – розкаятися і жити із Богом у серці, чи загинути в темряві, накопичуючи свої гріхи, які важким тягарем, наче каміння, тягнуть до землі, не дають і кроку ступити дорогою спасіння. І саме зараз, під час Великого посту, є слушна нагода замислитися - який вибір зробити?       

Отець Олексій нагадав, що здавна у день Благовіщення Пресвятої Богородиці наші предки загадували бажання і вони неодмінно збувались. Сьогодні бажання для усіх українців єдине – здобути Перемогу, щоб настав мир в Україні, щоб Господь умудрив безумців, які розпочали війну, піти геть з нашої землі, щоб мужні захисники повернулися живими і здоровими до своїх сімей. З Божою поміччю, з часом, все зруйноване ворогом  відбудується, та, на жаль, біль за рідними і дорогими серцю людьми, чиє життя обірвала війна, вже залишаться з нами назавжди. Та ми не повинні занепадати духом чи  знесилюватися у боротьбі зі злом, маємо залишатися непохитними і впевненими, що зло буде переможене, подолане і покаране.

Щоденно молимось, щоб зміцнилась надія на Бога, щоб була блага звістка і для  України, щоб настав мир, радість спокій і Божа Благодать, маючи свідками, заступниками і помічниками у цій невидимій боротьбі Пречисту Діву Марію і всіх святих. Прославляємо нашу Владичицю і просимо Її покрову, заступництва, допомоги і захисту - для нас усіх, а особливо для наших мужніх воїнів-захисників.

Пресвята Богородице, спаси нас від усякого зла, покрий нас чесним Твоїм Омофором, будь Стіною Нерушимою і захисницею нездоланною від нападів усіх ворогів правди. Силою Сина Твого захисти Україну нашу від нашестя озлоблених чужинців, подай перемогу над супротивниками і справедливий мир утверди, а нас усіх у непохитній вірі та добрі збережи!

Без прощення і любові до ближнього, скільки не постися - марна праця.

Ось і настав Великий піст - важливий період у житті кожного християнина, бо це час роздумів щодо цінностей життя, час можливостей збирати скарби небесні, час посиленої молитви, покаяння і прощення. Настоятель храму митрофорний протоієрей Олексій на недільній проповіді закликав парафіян схилити серця перед Богом, усмирити свої почуття і бажання, яких досить багато у кожної людини – непотрібних і шкідливих для нашого буття. Він підкреслив, що одне тільки обмеження у їжі протягом посту користі для душі не принесе, бо це –дієта. Піст, це насамперед, покаяння за свої гріхи.

Настоятель промовив, що в Прощену неділю Церква згадувала подію вигнання Адама і Єви з раю. З перших днів посту треба кожного дня читати Біблію, щоб не забувати, що Творець Всесвіту зробив людину вінцем творіння на землі по Своєму образу й подобі. Однак, перші люди Адам і Єва согрішили, спокусившись плодами дерева пізнання добра і зла, через що були вигнані з раю. Це був єдиний піст, встановлений для них Богом, але люди піддались спокусі змія, порушили одну - єдину Заповідь Божу і не покаялись. Вкусивши заборонений плід Адам намагався приховати гріх від Бога, та хіба можна сховатися від Бога сотворивши зло? Від Бога нічого скрити неможливо! Отак і всі ми намагаємося перекинути свої провини один на одного, а треба думати насамперед про себе - що я зробив? Гріхів у кожного багато, піст же навертає людину до покаяння і початку спасіння. Для цього треба прийняти Господа всією душею і, визнавши свої гріхи, виправитись у тому, що согрішили

Христос у Євангелії говорить нам що є початком і корисним для душі - простити брата свого. Без прощення і любові до ближнього, скільки не постися - марна праця. Христос вчив казати у молитві Отче Наш так: «прости нам провини наші як і ми прощаємо винуватцям нашим». Тож якщо ти не простив, то як Бог тобі простить?

Настоятель застеріг, що гріхи і зло у серці не тільки руйнують душу, але можуть виходити різними хворобами. Страждає душа - страждає і тіло. Інколи людина не розуміє, за що вона страждає? За гріхи, навіть батьківські до сьомого коліна по роду. Господь може простити гріхи і очистити від багатьох хвороб душевних і тілесних тільки тоді, коли людина прагне встати на путь істинної віри і виконує Заповіді Божі. Кожному важливо пам’ятати, що через Таїнство Покаянна, молитви і постування ми навертаємося до Творця, а значить, і до того раю, який був втрачений прабатьками Адамом і Євою.

Господь каже - простіть, примиріться і не судіть один одного. У цьому світі ми тимчасові мандрівники, і ніхто не може знати, коли відбудеться перехід у життя вічне. Життя земне обривається миттєво, хоч кожен сподівається, що з ним нічого поганого статися не може. Настане час і всі, царі і убогі – усі встанемо на Суд Божий, щоб тримати відповідь за те, що робили в житті. Тому треба духовно готуватися до вічності, щоб отримати життя вічне у Царстві Небесному.

Отець Олексій повідав, що на цьому тижні кожного дня у 14 годині читатиметься Великий покаянний канон Андрія Критського і запросив усіх по можливості приходити до храму. У кого такої можливості немає - читати цей канон вдома. Також під час посту слід читати ранком і ввечері молитву Єфрема Сиріна.

У понеділок, 25 березня ( а не 7 квітня, як було раніше) ми будемо відзначати Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Настоятель храму нагадав, що в піст треба робити добрі справи і допомагати ближнім, а саме зараз потребують допомоги наші мужні захисники. Він закликав фінансово підтримувати ЗСУ, направляти усі зусилля на Перемогу і підтримку наших хлопців. Бо від їх спроможності давати відсіч ворогу щоденно залежить безпека кожного з нас. 

17 березня в церковному календарі відзначався день пам’яті преподобного Олексія, людини Божої, який увійшов в історію своєю відданістю Ісусу Христу. Після служби парафіяни храму сердечно привітали свого отця- настоятеля протоієрея Олексія з іменинами, вручили йому пиріг, побажавши  довгих років життя, міцного здоров’я і щоб Господь і надалі укріпляв його у пастирських трудах на ниві Христовій.

Молитва святого Єфрема Сиріна
Господи і Владико життя мого! Дух лінивства, безнадійності, владолюбства і пустомовства не дай мені!
Духа ж ціломудрості, смиренномудрості, терпіння  і любові даруй мені, рабу  Твоєму.
Так, Господи Царю, дай мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь.

Страшний Суд: кого і за що Господь судити буде

Поступово Церква готує парафіян до Великого посту, який триватиме сім тижнів, аж до свята Воскресіння Христового. Кожну неділю через спів та читання Євангелія під час богослужіння у храмі ми чули нагадування про Страшний суд і необхідність покаяння.

10 березня у М’ясопусну неділю, у храмі читалось Євангеліє від Матвія ( 25:31-46) у якому Ісус Христос дає нам розуміння того, що очікує людство на Страшному суді, коли прийде Він і сяде на престолі Своєї слави.

Тоді зберуться перед Господом усі народи, і Він розділить усіх, як пастух відлучує овець від козлів і поставить овець праворуч Себе, а козлів - ліворуч. Праведникам, які будуть стояти праворуч, Скаже: « Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу». Господь пояснює, чому їм дане Царство: бо голодний був Я, і ви дали Мені їсти; був спраглий, і ви напоїли Мене; подорожнім я був, і ви прийняли мене; був роздягнений, і ви одягли Мене; був хворий, і ви відвідали Мене; у темниці був, і ви прийшли до Мене. На питання праведників, коли ж вони бачили Його голодним, спраглим, подорожнім, роздягненим, хворим чи в темниці і допомогли Йому? Господь відповів: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших - ви Мені зробили».

Страшне жахіття чекає на грішників, які почують слова Господа: «Ідіть від Мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його». Виголосивши вирок грішникам, Господь пояснює, що покарані вони, бо нічого не зробили з всього того, що робили праведники. А на питання грішників, коли ж вони бачили Його голодним, чи спраглим, чи подорожнім, чи роздягненим, чи хворим, чи в темниці і не допомогли? Сказав: « Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з Моїх братів найменших, - Мені також ви того не зробили.»

Так описав Господь наш Ісус Христос останню і найбільшу подію, що невідворотно відбудеться на межі часу і вічності для кожної людини на землі - Страшний Суд.

Протоієрей отець Іван пояснив, що Господь сказав усе це ради нашого спасіння. Адже кожному, хто має розум і хто сповідує Господа Ісуса Христа,  необхідно знати про неминучість Суду і що треба робити для спасіння душі. Отець Іван нагадав слова Апостол Іоанна:  «Якщо хтось говорить: «Я люблю Бога», - але ненавидить брата чи сестру свою, той брехун. Бо хто не любить брата чи сестру свою, яких він бачив, то як він може любити Бога, Якого не бачив?» Віра має бути дієвою, а це значить -  всіляко допомагати нужденним і скривдженим, тим, хто опинився у скрутному становищі і потребує підтримки. Якби важко не було, нам треба вчитися прощати один одного і не осуджувати. Бо коли прийде Господь творити Суд справедливий, розкриється вся неправда і кожен отримає те, що заслужив – життя вічне або пекельну муку. Буде тільки одна правда для всіх, бо ніхто не зможе відкупитись щоб уникнути покарання. Хто що заробив, то те й мати буде. Отець Іван підкреслив, що зараз, коли йде війна за незалежність нашої держави, неможливо не знати історії України, не підтримувати наших  захисників і при цьому говорити про любов до країни. Він подякував настоятелю і парафіянам Свято-Троїцького храму за підтримку переселенців з тимчасово окупованого села Зміївка, Херсонської області. До речі, на недільній службі співав хор храма Архістратига Михаїла.  Дітки недільної школи Свято-Троїцького храму передали отцю Івану і його громаді оберіги - фігурки янголів, які вони зробили власноруч.

Настоятель храму отець Олексій відзначив духовну єдність парафіян Православної Церкви України і підкреслив, що вона кріпне в спільних молитвах за Перемогу, в добрих справах і любові до ближнього. Любляча людина наслідує Бога,тому ніколи не буде осуджувати або ображати інших, бо в істинній любові нема ні неправди, ні омани.

Настоятель нагадав, що у світі в усі часи точиться боротьба світла з темрявою, добра зі злом. Але все це скінчиться, коли буде Друге Пришестя Христа, про час настання якого людству невідомо. Саме тому для кожної людини важливо до кінця земного життя позбутися гріхів, щоб прийти до Христа очищеною і світлою. Тоді Судний день стане великою радістю, бо за ним - життя вічне. Настає особливий період у житті віруючої людини – Великий піст, який відкриває можливості для духовного подвигу і здобуття  духовних дарів, з якими прийдемо на Страшний Суд. Віримо, що прийде радість Воскресіння Христового, молимось, як одна велика родина, щоб Господь зглянувся на нас, і допоміг перемогти зло сьогодні. Разом вистоїмо і переможемо, Господь Воскрес - воскресне і Україна.

Матеріал і фото Ганна Іванова

По закінченню земного життя кожен отримує те, що заслужив 

9 березня була Вселенська батьківська (м'ясопусна) субота – один з особливих поминальних днів церковного календаря. В цей день парафіяни храму підносили свої молитви  до милосердного Господа за спокій душ своїх рідних і близьких, і за всіх од віку спочилих християн, про кого нікому помолитись. Молитовно просили, щоб Він простив їх гріхи вільні і невільні, прийняв їх душі у Царстві Небесному та сподобив і нас, коли спливе земне життя, разом прославити Його ім’я біля Престолу Божого.

На важливості молитви для християн акцентував увагу парафіян настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій. У нас є одна віра і вона - істинна, підкреслив настоятель і закликав усіх щодня молитися і просити Господа, щоб давав наснаги чинити добро і протистояти ворожим силам зла, які і фізично і духовно прагнуть знищення усього людського. Зараз ми переживаємо важкі випробування, але треба розуміти, що попереду може бути ще гірше. Ісус Христос говорить, що настануть такі тяжкі для людей часи, яких ще не бувало з початку світу. Він застерігає, що будуть різні стихійні лиха, голод, моровиці, землетруси, часті війни. Примножаться беззаконня; віра ослабне; у багатьох охолоне любов одне до одного. З`явиться багато фальшивих пророків і вчителів, які спокушатимуть людей і розбещуватимуть їх згубними вченнями. Ісус Христос вчить нас пильнувати, не впадати в оману і бути завжди готовими до зустрічі Господа, бо коли це станеться : "Про те знає лише Отець Мій Небесний". Спаситель прорік,що коли Він удруге прийде на землю, то вчинить суд над людьми і віддасть кожному за ділами його. І ті, хто чинив добро отримають вічне, блаженне життя, а інші, які чинили зло, будуть осуджені.

Отець Олексій з болем сказав про те, що у боях з російськими нелюдами за свободу України  віддають життя наші мужні воїни, від обстрілів і руйнувань  гинуть мирні жителі. Навіть у віддалених від лінії фронту місцях не можна почуватися у повній небезпеці, то що вже казати про  незламних захисників на передовій, або жителів міст і сіл, які кожного дня потерпають від ворожих обстрілів?

Під час війни на порозі смерті можна опинитися будь-якої миті, цей страх відчуває кожен з нас. То чи мають для людини, яка втрачає життя, хоч якусь цінність матеріальні скарби? Ні. Нічого з того, що вона збирала, може, все своє життя, вже їй не потрібно. Проте, Ісус вчить нас збирати скарби духовні не на землі, а на небі. А здобуваються вони у вірі, щирою молитвою, постом, покаянням, добрими справами, допомогою ближнім. Настоятель наголосив на тому, що зараз, як ніколи, треба єднатися і всіма силами допомагати збройним силам України, бо тільки вони здатні захистити нас і наших рідних від ворожої навали. Небезпека кожного українця залежить від спроможності мужніх захисників боронити рідну землю і ми маємо підтримати їх молитовно і матеріально!   

Тож пам’ятаємо про те, що дні життя швидкоплинні і по закінченню земного життя кожен отримує те, що заслужив. Молимось за Перемогу України, воїнів, за своїх рідних, просимо Господа, щоб укріпив нас у вірі, дав сили гідно пройти тернистим шляхом святого православ’я і відкрити двері у вічність Царства Небесного. 

Матеріал і фото Ганни Іванової

Неможливо любити  Бога і не виконувати Його заповіді

У неділю, 21 січня, для духовної настанови парафіян храму читалось Євангеліє від Матвія (22:1-14) у якому Ісус розповідає притчу про весільний бенкет, порівнюючи його з Царством Небесним.

У притчі йдеться про царя, який запросив на весільний банкет свого сина багато гостей. Але покликані знехтували запрошенням, порозходились хто на поле, хто на свій торг, деякі навіть познущалися та вбили рабів царя. Цар розгнівався і знищів убійників, а їхнє місто спалив. Тоді наказав своїм рабам запросити на бенкет усіх, кого зустрінуть на роздоріжжі, злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась. Коли ж вийшов цар на гостей подивитись, то побачив чоловіка, в одежу весільну не вбраного. Цар запитав: Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної? Чоловік той мовчав. Тоді цар наказав слугам зв’язати йому ноги та руки, та кинути до зовнішньої темряви, де буде плач і скрегіт зубів… Бо багато покликаних, та вибраних мало.

Про що ж саме говорить нам Ісус цією притчею? Виникає питання, звідки ж у гостей могли з’явитися весільні вбрання, якщо слуги зібрали їх на вулиці? І чому чоловіка жорстоко карають через невідповідний одяг?

У своїй проповіді настоятель храму протоієрей отець Олексій наголосив на тому, що Ісус у цій притчі використовує символ: весільне вбрання – це любов, справедливість, милість і святість Царства Божого. Якщо людина  відмовляєтеся від такого наряду, якщо вона не обирає Господа основою свого життя, якщо не виконує Заповідей, не знає, що таке молитва, причастя, піст, то чи знайдеться їй місто на бенкеті? Чи увійде душа цієї людини до Царства Небесного? Ісус у притчі дає нам чітку відповідь - ні. «Бо багато покликаних, та вибраних мало».

Бог - це любов, Він любить усіх, навіть лиходіїв. Але суть Божої любові в тому, що Він вимагає від людини щирого розкаяння у гріхах, кардинальних змін на краще. «Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?»- приязно запитує Він запрошеного на банкет. Але чоловік нічого не відповідає, він мовчить. І далі ми бачимо, що Господь не може допустити людину на бенкет на честь Свого Сина, якщо вона не хоче змінюватися, не хоче каятись. Адже покаятися – означає засудити всякий свій гріховний вчинок, змінити свій образ думок і  почати новий спосіб життя, заснований на любові до Бога і ближніх.

Отець Олексій підкреслив, що нині багато людей шукають істину у сектах, усіляких вченнях. У всі часи з’являлися різного роду наставники або проповідники, навколо яких гуртувалися і продовжують гуртуватися люди, вірячи в них, як в істину. Зараз ми бачимо, як  кожного дня під гаслами захисту православної віри російські військові вбивають в Україні мирних людей, ракетами руйнують міста і села, мінують наші родючі землі, сіючи навкруги смерть. То де ж там віра? Неможливо любити Бога і не дотримуватись Його заповідей!

Мало сказати: « я люблю Бога», треба прикладати зусилля, щоб бути достойним Царства Небесного. В центрі духовного життя християнина є і завжди має бути Христос. Ніхто і ніщо, навіть найбільш шановані і священні особи  не можуть замінити  Христа. Без Спасителя неможливе ані належне єднання з Богом, ані спасіння від зла, ані правдиве вічне життя в любові, для якого людина сотворена. І якщо ми самі не відвертаємося від Нього – Христос із нами є і буде у всі дні до кінця віку. 

У ці хвилини наші захисники у надважких умовах відстоюють на фронтах не тільки мир, але і право існування українців як нації, нашу культурну спадщину, національне надбання, яке створили багато поколінь до нас. Українські воїни, як ті славетні козаки, які у давні часи боронили рідну землю, молитовно звертаються до Господа про допомогу перемогти ворога, до Божої Матері, щоб Вона захистила їх рідних і оберігала від усякого зла. Віримо і разом молимось, щоб Господь не залишив наш народ і воїнів наодинці з підступним ворогом, щоб як молодий пастух Давид своєю пращею поразив закованого у броню велетня Голіафа, так і Україна з Божою поміччю перемогла у цій кривавій війні.

Матеріал і фото Ганни Іванової

6 січня Православна Церква України відсвяткувала  Богоявлення

У новому році з новим календарем 6 січня парафіяни Свято-Троїцького храму відзначили свято Богоявлення, Хрещення Господнє, яке стало для українців символом єднання віри та молитви. Хрещення Спасителя у водах річки Йордан пророком Іоаном для християн вважається однією з найважливіших подій, бо Христос вперше відкрито явив Себе перед всіма, хто прагне пізнати істину і шукає спасіння.

Настоятель храму протоієрей отець Олексій, наголосив, що Богоявленням свято названо ще тому, що під час Хрещення Христового вперше відбулося також і явлення Пресвятої Тройці: Син прийшов до людей і освятив води, Отець голосом з небес засвідчив «Це Син мій возлюблений, у ньому Моє благовоління» (Мф. 3:17), а Дух Святий у вигляді голуба зійшов з небес і спочив на Спасителі.

Хрещення Господнє не було таким, як таїнство Хрещення у наші часи, що звершується на відпущення гріхів. Христос гріхів не мав, тому, як ми знаємо з Писання, навіть пророк Іоан дивується, що він має охрестити Спасителя. Але Господь каже Іоану: «облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду» (Мф. 3:15). Спаситель сходячи в Йордан, освячує воду, надаючи їй нову силу разом з дією Святого Духа давати друге народження людині для життя вічного. Тепер кожен, хто приймає Хрещення, стає ніби причасником тієї великої таємниці. Адже, як у воді людина омиває тіло від бруду, так і у таїнстві Хрещення омивається душа, відновлюючи свій зв'язок з Богом стає на дорогу очищення і спасіння. .

В пам’ять про Хрещення Господнє в цей день у храмах звершується Чин  великого освячення води з особливими молитвами, тому у народі свято називають Водохреще. Вода, яка є символом усього живого на землі, після освячення може довго зберігатися і має благодатний вплив на душевне й тілесне здоров’я віруючої людини. Але треба розуміти, щоб свята вода принесла користь через окроплення нею та споживання, треба насамперед піклуватися про чистоту душі, постами, покаянням і молитвами укріпляти свою віру у Господа.

Отець Олексій нагадав, що саме 6 січня п’ять років тому в Україні сталася історична подія  - у храмі святого Юрія Переможця у Царгороді Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій вручив Томос про автокефалію для Православної Церкви України, благословивши церковну самостійність українського народу. І сьогодні, коли триває запекла боротьба за незалежність нашої держави, ми молимось за усіх, хто боронить православну віру, хто ціною власного життя відстоює право українців вільно жити під мирним небом на своїй рідній землі.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Христос народився!  Славімо Його!

Спільними молитовними проханнями Божого захисту й допомоги нашим захисникам, перемоги правди і справедливого миру для України та світу, колядками і святковим настроєм зустрічали 25 грудня Різдво Христове парафіяни Свято-Троїцького храму.

Настоятель храму протоієрей отець Олексій сердечно привітав присутніх на службі з цим величним святом і підкреслив, що в цей день ми святкуємо подію народження Сина Божого не лише як данину традиції чи звичаю, але з усвідомленням значення виняткової історичної події минулого, яка торкається сьогодення та кожного з нас. Різдво Христове змінило не лише хід історії, але вплинуло на саму природу людську. Крім того, саме від Різдва вже більш ніж дві тисячі років ведеться літочислення.

У всі часи, від першостворених Адама та Єви, змій спокушає людство творити різні гріхи. І тільки з народженням Христа у людей з’явилась надія на вічне життя, бо заради зцілення і відновлення людської природи, звільнення від рабства гріху і смерті Син Божий став також і Сином Людським, народившись у Віфлеємі від Діви Марії. Тому Різдво Христове є початком спасіння людства, адже Спаситель прийшов у наш світ щоби всякий, хто увірує, мав через Нього і в Ньому життя вічне.

Разом з тим, Ісус Христос дає кожній людині право вибору – чи хоче вона бути спасенною і пізнати істину, чи навпаки, як той Ірод, бажає вигнати Його зі свого життя, щоби Він не викривав гріхів? Спаситель здійснив усе необхідне для того, щоби ми знайшли і пізнали Його. Тому приймаймо всією душею Різдво Христово, віримо у Нього як у Сина Божого і Сина людського,  покладаємо у серці своєму надію на початок спасіння, покаянням у гріхах, добрими ділами милосердя і любові наближаємось до Господа.  

По закінченні Літургії Василя Великого парафіян храму зворушливо привітали вихованці недільної школи. Дітки ретельно готувались до свята, вчили колядки і власноруч зробили святкові листівки, якими обдарували присутніх. Дорослі щиро їм дякували, а настоятель винагородив старання малечі солодкими подарунками.      

Дуже тепло сприйняли парафіяни храму колядування жителів села Зміївка з Херсонщини, які, рятуючись від російських окупантів, вимушені були тимчасово виїхати з рідного села до Кривого Рогу. Їх колядки нагадали всім про те, що серед безмежного горя і страждань війни, серед болю втрат ми все одно святкуємо! Бо Різдво Христове для всіх українців не стільки час розваг і подарунків, скільки свідчення перемоги правди й добра та неодмінної поразки зла. По сільському храму святого Архангела Михаїла, у якому настоятелем є протоієрей Іван Квітка, який зараз служить у Свято-Троїцькому храмі, російські окупанти вели прицільний вогонь, намагаючись його знищити. І сьогодні парафіяни розбитого храму і майже зруйнованого обстрілами села показують усім нам, що підступний ворог здатен рівняти з землею наші села та міста, але не в силах зламати дух вільних людей, хоч би як не намагався це зробити!

У ці святкові дні ми з особливим почуттям підносимо молитви за наших воїнів та за всіх, хто в окопах, на фронті та в тилу бореться зі злом і наближає перемогу. Молимось за всіх, хто не має змоги зустрічати свята в сімейному колі, у рідних оселях, хто перебуває на тимчасово окупованих російським ворогом українських землях, за розділені війною родини. Сам Христос був вимушений втікати від злоби Ірода, тому милість Господня є з усіма, хто страждає невинно.

Нехай новонароджений Ісус обдарує усіх нас своїми ласками, зсилає своє благословення, дарує всій Україні мир, злагоду і благополуччя! 

Матеріал і фото Ганни Іванової 

Під час різдвяного посту у храмі відбулося таїнство Соборування

16 грудня у Свято-Троїцькому храмі відбулося таїнство Соборування ( Єлеосвячення), одне з семи найголовніших таїнств, в якому при помазуванні тіла єлеєм призивається на людину благодать Божа для зцілення її від тілесних та душевних немочей. Єлеосвячення бере початок від апостолів які отримали від Господа Ісуса Христа владу зцілювати усяку хворобу.

Звершували таїнство настоятель храму митрофорний протоієрей Олексій Лупін, настоятель храму святого Архангела Михаїла села Зміївка (Херсонської області) протоієрей Іван Квітка, настоятель криворізького новозбудованого храму на честь ікони Богородиці «Всіх скорботних радість» протоієрей Вадим Бакун, військовий капелан військової частини 3011 Національної гвардії України Артемій Передерій.

Послідування таїнства складалося із прочитання, після визначених молитов, семи різних уривків із Апостола і Євангелія, які розповідають про покаяння, про зцілення, про необхідність віри, про страждання і милосердя. Після кожного такого читання і молитовного звернення до Бога про відпущення гріхів семиразово відбувалося помазування освяченим єлеєм (олією), змішаним із вином. В кінці чина на голови тих, хто приступав до таїнства, накладалося Євангеліє з читанням особливої заключної молитви.

Настоятель храму протоієрей отець Олексій звертаючись до парафіян нагадав, що, як повчають Святі отці Церкви, при Єлеосвяченні відпускаються забуті гріхи (але не ті, що були приховані під час сповіді), а, наприклад, через причину їх незначущості для людини. Проте, сукупність таких гріхів може лягти тяжким каменем на душу, стати причиною не тільки духовного занепаду людини але і тілесних недуг. Тому Церква надає кожному віруючому у Господа нашого Ісуса Христа отримати цей дар Божий і відчути благодатну дію Таїнства Єлеовячення на душу і тіло. Але людина сама повинна прагнути позбутися цього гріховного ярма і перша з вірою зробити крок на зустріч Богові. Настоятель  акцентував увагу присутніх на тому, що саме зараз триває різдвяний піст і до свята Різдва ще є час і можливість покаятись і причаститись, щоб отримати Божу Благодать.

У цьому році парафіяни Православної Церкви України знову святкуватимуть Різдво 25 грудня, як це і було в Україні до 1918 року, разом з 9 Вселенськими Церквами. Під час війни всі ми маємо стрес і смуток на душі, тому і на свята будемо молитовно просити Господа за наближення Перемоги над російським агресором, за мужніх українських воїнів та увесь побожний наш народ.

Матеріал та фото Ганни Іванової

Святителю Христовий Миколаю, моли Христа Бога нашого, нехай принесе нам мирне життя і позбавить гріхів

6 грудня настоятель Свято-Троїцького храму отець Олексій сердечно привітав вірян зі святом на честь великого чудотворця і угодника Божого Миколая, архієпископа Мір Лікійських.

Святитель Миколай є одним з найбільш шанованих Церквою і християнами праведників, до нього у всі часи звертаються з проханнями про молитовне заступництво, допомогу і захист. Для кожної віруючої людини він є прикладом служіння і любові до Бога, взірцем милосердя та щирості душі до ближніх.

Святий Миколай народився в місті Патарі, що в Малій Азії, близько 280 року. Змалку виховувався в заможній, побожній християнській сім’ї Феофана і Нони. Зростаючи, багато читав, вивчав Слово Боже, любив бувати в храмі, а згодом відцурався мирського життя і прийняв чернечий постриг. Святитель ще за життя прославився численними добрими ділами, милосердям, щедрістю і жертовними вчинками на благо нужденних.   

В час земного життя за молитвами святого Миколая Бог звершував багато чудес. І після відходу до вічності Миколай продовжує служити потребам тих, хто звертається до нього у скрутних обставинах, чудесами підтверджує справедливість віри та уповання людей на Бога. Тому Святого Миколая з повагою іменують Чудотворцем.

Свято Миколая особливо чекають і люблять діти, у звичаях нашого народу, вшановуючи пам’ять святителя, прийнято дарувати діткам, які заслужили, солодощі і подарунки, а неслухам – хворостини. І це не тільки вияв любові батьків, а ще й заохочування дітей до добрих діл, до вихованості та навчання.

У цьому році вперше, разом зі святом на честь чудотворця святого Миколая, 6 грудня відзначається і День Збройних сил України. Отець Олексій привітав зі святом та нагадав, що окрім інших чеснот святитель Миколай вшановується також як захисник і помічних всіх, хто захищає правду і добро. Зараз на фронті наші військові показують найвищий вияв жертовності, віддають свої життя за свободу України, за волю і краще майбутнє нашого народу і прийдешніх його поколінь. Тож молімося, щоб святий Миколай був помічником і покровителем наших захисників. Молитовно просимо його укріпити віру, спрямувати наші зусилля на досягнення перемоги і миру для України.

Матеріал та фото Ганни Іванової 

«Прийдіть до мене всі струджені і обтяжені, і я заспокою вас»

У першу неділю зими, 3 грудня, для духовної настанови вірян у храмі читалось Євангеліє від Луки (гл.14 :16-24) у якому згадується притча Ісуса  про звану вечерю. У цій притчі йдеться про те, як багатий чоловік спорядив велику вечерю і запросив багатьох прийти на готове. Але у запрошених на цей день був свій клопіт. Один купив поле, на якому збирався працювати, другий планував  випробувати своїх волів, третій – оженився і не хотів дружину залишати. Розгнівався господар на званих мужів і наказав своєму рабу, щоб той з вулиці  привів вбогих,  калік, сліпих, і кривих, щоб наповнився його дім. Притча закінчується страшними словами: “Багато покликаних, та вибраних мало … ”, які сказав Ісус понад дві тисячі років тому, але, на жаль, вони актуальні і зараз. За цей час технічний прогрес невпізнанно змінив світ, але ж чи змінились на краще люди? Хіба і ми, як ті давні запрошені на вечерю, щодня не знаходимо собі купу справ, не називаємо різні та зручні для нас причини, щоб виправдати своє небажання наблизитися до Бога?

Настоятель храму митрофорний  протоієрей отець Олексій звертаючись до вірян пояснив, що у цій притчі йдеться насамперед про таїнство Євхаристії, яке Спаситель започаткував на Тайній Вечері, щоб кожен, хто вірує у Нього був спасенним і душа його не згинула у вічності. Це таїнство з'єднує небесне із земним і нагадує нам про жертву, яку Ісус приніс заради спасіння всього людства. Саме на таку вечерю і сьогодні запрошує нас Милостивий Господь.  Він закликає людей  насолоджуватися  Його благодаттю: «Ідіть, бо вже все готове», сказано в притчі. Багато покликаних – всі ми покликані: а хто ж  відгукнеться?  Кожна людина досліджуючи свою душу через сумління, має вирішити де їй бути – поміж званих чи обраних. Отець Олексій нагадав,  що саме зараз, під час Різдвяного посту, у кожного з нас є чудова нагода подумати про вічне, прийти до церкви, помолитись, прославити Бога, отримати благодать, укріпитись духовно і фізично, позбутися всього гріховного. Подивимося неупереджено і об’єктивно на самих себе і зауважимо, що немає такої справи, заради якої варто нехтувати можливістю наблизитись до Бога, немає такої роботи,  яку б не можна було відкласти на якийсь час. Молитва, Покаяння та Святе Причастя – це і є тією великою вечерею, яка вже готова в нашому серці і до якої закликає нас Господь, як закликав і в усі часи.    

Настоятель храму підкреслив, що зараз, під час великих випробувань, які випали на долю народу України, як ніколи важливо бути єдиними в вірі і любові до Бога, бо тільки Господь дає нам надію знайти спасіння у Царстві Небесному.  Бо коли прийде  час  душі тих, хто за життя служив Господу через служіння людям, ніс любов до Бога через віру і діла, на Суді Божому буде серед обраних, а не званих. Тому молимось за укріплення і незламність віри, за мир на нашій землі, за воїнів, які ціною власного життя і здоров’я відстоюють нашу свободу і пам’ятаємо слова Спасителя: « Прийдіть до мене всі струджені і  обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28).

У суботу 16 грудня, традиційно, під час  різдвяного посту  в 9.00  у храмі   відбудеться таїнство Соборування ,  Єлеопомазання  - це таїнство в якому через помазання освяченою оливою на хворого сходить благодать Божа  для зцілення душевних і і тілесних недугів.

Матеріал та фото Ганни Іванової 

Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці

21 листопада за новоюліанським календарем Православна Церква України відзначала свято Введення в храм Пресвятої Богородиці - одне з дванадцяти найважливіших християнських свят. В народі його здавна шанують і називають Третя Пречиста. Саме з цього дня у храмах починається богослужбова підготовка до Різдва Христового і вперше співаються різдвяні колядки.

Хоча події Введення у храм Діви Марії не описані у Євангелії, про них сповіщає нам Передання. Відомо, що благочестиві батьки Пречистої Діви Марії святі і праведні Іоаким та Анна дожили до глибокої старості бездітними. Вони довгі роки гаряче молились Богу, щоб Він дарував їм радість батьківства. Подружжя дали обіцянку віддати дитину в Єрусалимський храм на служіння, якщо Господь явить до них Свою милість. За велике терпіння, непохитну віру і любов до Бога й один до одного, Господь виконав їхнє прохання. У Іоакима та Анни народилась дівчинка,  яку, за вказівкою ангела Божого, назвали  Марією.

Коли дівчинці виповнилось три рочки, батьки виконали свою обітницю. Вони духовно раділи, що удостоїлись принести Богу найдорогоцінніший дар - свою єдину Дитину. Разом з родичами Іоаким та Анна відвели Її в Єрусалимський храм. За переказами, маленькій Марії допомогли зійти тільки на першу круту сходинку храму, решту 14 вона дивним чином подолала сама. Це викликало подив у всіх присутніх, архієрея Захарія та священиків, які її зустрічали. Захарії (він був батьком Іоанна Хрестителя) було відомо про особливу долю дівчинки, тому він відвів її до вівтаря і показав Марії місце молитви. І це була ще одна дивовижна подія, яка пов’язана з Введенням Пресвятої Богородиці у храм. Бо у вівтар заходити не можна було нікому, окрім старшого зі священиків і лише з особливої нагоди, оскільки там зберігався і з благоговінням шанувався священний ковчег - велика святиня, в якому була означена присутність Самого Господа.

У церковному Переданні збереглися дані, що під час перебування Пречистої Діви в Єрусалимському храмі вона виховувалась разом з іншими дітьми, старанно читала Священне Писання, займалася рукоділлям, постійно молилася та росла у любові до Бога. Згодом Пречиста Діва таємно склала обіт дівоцтва, тому при виході зі святині Її довірено опіці святого Йосифа, з яким Вона була звінчана на святе, взірцеве, посвячене Богові життя.

У проповіді з нагоди свята настоятель храму протоієрей отець Олексій наголосив на тому, що Введення в храм Пресвятої Богородиці це особливе свято, адже згадується зустріч земного і небесного. Бо саме Їй наперед було призначено Богом стати Матір'ю Сина Божого, Який відкриє людям вхід у Царство Небесне.

Є ще повчальне значення нинішнього свята - до діла Божого слід сумлінно готуватися. Діва Марія, щоби виконати Своє покликання, була приведена в дім Божий на виховання, служіння і навчання. І ми, як християни, не повинні нехтувати можливістю відвідувати храм, брати участь у богослужіннях та спільних молитвах, отримувати від Церкви науку і настанови у благочесті, одержувати благодатне освячення в таїнствах. Для укріплення віри за кожної нагоди варто користатися великим даром - можливістю особливого духовного наближення до Бога через перебування в Його домі. Кожен із нас повинен віднайти власну дорогу до храму, яка є дорогою до самого себе, до свого вічного щастя, до зцілення тих ран, яких нам завдає віддалення від Бога.

Тож плекаймо в своїх серцях віру і молимось, щоб Пресвята Богородиця   була для нашої України і всього народу українського незборимою захисницею і заступницею та покрила Своїм чесним омофором нас від усякого зла.               

 Матеріал і фото Ганни Іванової

Матеріальні блага ніколи не замінять духовні скарби

Чи слід людині накопичувати матеріальні блага, сподіваючись на довге забезпечене життя у майбутньому? Із практичної точки зору, звичайно, це правильно і розумно. Проте, надмірно покладатися на ці приготування – справа марна. Про це говорить нам Господь у притчі про нерозумного багача, який розраховував на свої статки для забезпечення власного прожитку та безпеки (Луки 12:16-21). У притчі Ісуса, яка читалась для настанови парафіян храму у неділю 19 листопада, йдеться про те, що у одного багатія вродив щедрий врожай зерна. Чоловік той міркував, як запаси зберегти? Він вирішив розвалити старі житниці та побудувати нові, більші. Багатій сподівався, що цього йому вистачить на довгі роки - їсти, пити, веселитися і спочивати. Бог же до нього прорік: «Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготував?» Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога, - Говорить нам Спаситель.

Настоятель храму протоієрей отець Олексій у своїй недільній проповіді підкреслив, що у площині сьогодення ми дійсно бачимо, наскільки все матеріальне є нетривалим. Зараз тисячі українців потерпаючи від війни кидають домівки і майно, рятуючи себе і близьких. Кожного дня ворог засипає нашу землю ракетами і снарядами, руйнує міста і села. Те, що люди  турботливо дбали, щоб з комфортом прожити майбутні дні, пропадає і знецінюється в одну мить. Перед лицем смерті жодне земне багатство не приносить людині користі і не може подовжити життя хоч на одну мить.

Чому ж Бог забрав життя нерозумного багатія ще до того, як той зміг  використати накопичене, адже нічого поганого у розрахунках чоловіка на подальше сите життя начебто немає? Тому, що він покладався тільки на себе, на матеріальні речі і не враховував мудрість Бога у своїх планах. Він вважав, що багатство здатне принести йому довголіття і радість. Але саме в цьому він глибоко помилявся, бо ніколи матеріальне не здатне замінити духовне. Отже, ця євангельська притча нагадує нам, що єдиним джерелом життя є Господь.

Отець Олексій наголосив на тому, що готуючись до завтрашнього дня, насамперед, треба шукати Царства Божого і правди Його, тоді і інше все додасться, як сказано у Святому Письмі. Господь закликає нас ті матеріальні можливості, які маємо, перетворювати на добрі діла, трудитися, спрямовуючи їх на служіння правді та добру, допомагати нужденним ближнім. Тільки так ми можемо примножити свою віру і накопити безцінні, вічні небесні скарби, якими повниться любов до Бога. Адже саме діла віри й любові, спрямовані на славу Божу і благо ближнім, приносять людині істинну радість і справжню користь, наближаючи до Господа. Користуючись благами, які дає Творець, слід пам’ятати, що вони - лише Його дар, а не наша власність.

Спаситель чітко дав зрозуміти у Своїй Нагірній проповіді, що ми не маємо журитися про «завтрашній день», бо Небесний Отець знає наші потреби до того, як ми навіть попросимо Його, і що Він подбає про нас (Матвія 6:25-34). Тому, покладаючись на Нього, християнин набуває впевненості щодо забезпеченості майбутніх потреб. І це надає людини сили навіть втративши все, не втрачати віру у Бога. 

То ж хай Господь укріпить нас, щоб урожай і скарби, які ми збираємо у земному житті, були більш духовними і мали цінність вічну. Щоб, виконуючи заповіді Божі ми добре поживши у вірі йшли правдивою дорогою до життя вічного блаженного. Пам’ятаємо, що добро і милосердя до ближніх роблять душу праведною, такою яка гідна бути у Царстві Божому. А все ж інше для земного життя пошле нам милосердний Господь.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Молимось за мир у всьому світі

У неділю, 8 жовтня у храмі читалось Євангеліє від св.Луки (7:11-17) про воскресіння Ісусом Христом з мертвих єдиного сина бідної вдови. Це сталося, коли Спаситель йшов з учнями у супроводі великої кількості людей і біля брами міста Наїн зустрів багатолюдну похорону процесію. Мати померлого юнака була невтішною, бо її уповання на те, що син стане їй опорою в старості, розбилися вщент. Ісус побачив біль і цілковиту самотність згорьованої жінки. Він зглянувся і сказав до неї: “Не плач.” Потім Він промовив: “Юначе, кажу тобі, встань!” і  раптом молодий чоловік підвівся та почав говорити. На очах здивованого натовпу Ісус віддав воскреслого юнака матері. Одним тільки словом Господь підняв спочилого юнака, втішив його матір і показав людям Свою владу над смертю.

Всіх, хто бачив це диво, огорнув страх, люди прославляли Бога та й говорили: “Великий пророк устав між нами”, і: “Бог навідався до народу свого.” За цим чудом поширився поголос про Ісуса по всій Юдеї і краю як про великого пророка. Що ж стоїть за цим євангельським чудом?

Настоятель храму протоієрей отець Олексій у недільній проповіді звертаючись до вірян підкреслив, що слова  Господа «Не плач», які понад дві тисячі років назад Він сказав наїнській вдові, і нині животрепетні для кожного з нас. Ми живемо в непростий час, коли війни, що поширюються світом, щодня несуть смерть тисячам людей – і мирним громадянам і військовим. Скільки чоловіків і жінок, як та вдова, зараз невтішно оплакують своїх загиблих дітей і рідних?

Сьогодні слова молитви за мир у всьому світі набувають нового сенсу. Приходить розуміння, що людське життя знецінюється, а смерть є реальною загрозою будь-де і для будь-кого. Завдяки стійкості і мужності воїнів, які захищають наше місто, ми можемо жити у відносному спокої. Але жителі багатьох українських міст і сіл, які переживають жахливі обстріли і руйнування з боку російських окупантів, позбавлені такої можливості. Тому, зараз, як ніколи, важливо допомагати один одному, підтримувати ближніх, берегти те, що маємо і робити все можливе для скорішого наближення Перемоги.

Отець Олексій повідав, що коли людина втрачає своїх близьких, вона в розпачі страждає, плаче, бо ніколи вже не поверне спочилого. Тільки один Господь може її втішити, саме в Його божественних руках є не тільки влада над земною смертю, але й спасіння душі від вічної погибелі. Христос є Тим, хто володіє живими і мертвими. Спаситель звертається до нас, сьогоднішніх словами: «Не плач» бо своїми стражданнями, які прийняв за усіх людей і Воскресінням, переміг смерть, указавши всім віруючим у Нього, путь до вічного життя. Велике чудо воскресіння юнака в Наїні, як і інші, про які розповідає Євангеліє, звершено Господом для укріплення нашої слабкої віри в майбутнє воскресіння душ спочилих.

Тож будемо цінити життя, дароване людині Господом, трудитись, молитись, приносити служіння людям і Богові, щоб воскреснути для радості і життя вічного, а не в осудження вічне. Разом прославлятиме нашого небесного Отця, з щирим серцем і покаянням, щоденно молимось за мир на всій землі і в нашій рідній Україні. 

Матеріал і фото Ганни Іванової

«Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним Твоїм омофором!»

У неділю, 1 жовтня  парафіяни Православної Церкви України святкували Покрова Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Це свято з давніх-давен шанують у народі, з великою повагою до Покрови ставилися козаки Запорізької Січі, бо вони вважали Богородицю своєю небесною берегинею. Тому саме в цей день ми відзначаємо День козацтва та День захисників і захисниць України.  

Це свято пов’язано з явленням Пресвятої Богородиці у Влахернському храмі Константинополя, яке сталося у Х сторіччі. Свідками цієї події були святий Андрій Юродивий та його ученик Епіфаній.

Як розповідається у житії святого Андрія, коли Константинополь оточили вороги, він разом з великою кількістю народу знаходився на молитві у храмі. У той час військо перебувало у поході, боронити місто не було кому, тож єдиною надією містян залишалося уповання на милість Божу і заступництво святих. Під час богослужіння Андрій Юродивий побачив, що від вівтарної частини храму у супроводі сонму ангелів та святих явилася Божа Матір. Пречиста Діва довго молилася зі сльозами, а потім зняла зі Своєї голови омофор, тобто верхнє покривало, і розпростерла його над народом. Від цього покрову виходило сяйво, подібне до сонячного.

Святий Андрій був глибоко вражений та спитав ученика свого Епіфанія: «Чи бачиш, брате, Царицю і Владичицю всіх, Яка молиться за весь світ?» «Бачу, святий отче, і вжахаюся» – відповів учень. Після цього Богородиця у видінні відійшла, але святий Андрій відчув, що особлива сила божественної благодаті залишалася над молільниками. Невдовзі на морі раптово здійнялася буря, яка потрощила та розкидала ворожі кораблі і загарбники відступили. Відтак місто, завдяки заступництву Пресвятої Діви, було врятоване.

З Константинополя шанування Богородиці та прославлення Її чесного Покрова, який став незборимим щитом, після Хрещення Руси поширилося на Київську державу. Від того давнього часу свято Покрова Богородиці, до Якої за допомогою звертаються всі потребуючі, міцно утвердилося в Православній Церкві України. Пресвята Богородиця, наша небесна Матір – покровителька і заступниця. Як дитина без матері стає сиротою, так само і людина, що позбавляє себе опіки Божої Матері, прирікає себе на духовне сирітство

З початком війни росії проти України, образ Богородиці-Захисниці, Її святий Покров, та глибока історична традиція його пошанування нашим народом, набули нового звучання. Саме тому на день Покрова Пресвятої Богородиці було встановлене державне свято на честь захисників та захисниць України - усіх тих, хто в різні часи боронив державу нашу від загарбників, і, особливо наших воїнів, добровольців, ветеранів і волонтерів, які зараз обороняють Батьківщину від російського агресора.

На святковій службі, о 9.00 ранку всі присутні в храмі, як і мільйони українців в цей день, хвилиною мовчання вшанувати подвиг наших полеглих захисників та захисниць, які віддали життя у боротьбі за свободу України.

Настоятель храму митрофорний протоієрей Олексій наголосив на тому, що сьогодні серце кожного українця наповнене болем. Але ми тримаємось, бо Пресвята Богородиця неустанно молиться за нас, і, не опускаючи рук, держить свій святий омофор. Наші захисники і захисниці, які стали втіленням ангелів – охоронців, ціною власного життя і здоров’я кожного дня виборюють свободу, незалежність і право на життя українців як нації. Вже десятий рік йде жорстока битва з російськими загарбникам, які руйнують і випалюють наші міста і села, сіють смерть, залишаючи по собі руїни. У цій боротьбі нам потрібна тільки Перемога. Споглядаючи на Божу Матір, ми з серцем, повним добра, любові до Бога і ближнього возносимо щирі молитви за воїнів ЗСУ, за їх матерів, за родини військових, за волонтерів, за потерпілих від війни, за перемогу і мир на нашій землі. Шануємо військових вдячністю, увагою, підтримкою, солідарністю і молитвами.   

Отець Олексій підкреслив, що якими б сильними не здавалися вороги добра і правди - вони неодмінно будуть переможені. Бо над тими, хто захищає істину, завжди простертий Покров Божої Матері, Яка не перестає молитися за всіх, хто потребує захисту та заступництва. Він виразив слова співчуття від парафії і низький уклін регенту церковного хору Кузьмовій Ларисі Євгенівні з приводу смерті її сина, воїна Евгенія. По закінченню святкової служби була відслужена панахида, присутні у храмі молитовно пом’янули всіх спочилих, чиє життя обірвала війна.

Пресвята Владичиця показала приклад, що нам слід робити задля перемоги над видимими і невидимими ворогами – молитися Богові. Перебуваючи у скорботі і випробуваннях війни через нашестя російських загарбників на нашу землю, маючи надію на божественний благодатний захист, з розчуленим серцем і вірою будемо просити Пречисту Діву, щоб вона покрила нас від усякого зла чесним Своїм омофором.

До свята Покрова вихованці недільної школи власноруч зробили патріотичні вітальні листівки, які парафіяни приймали з великою вдячністю.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Преображення Господа: Свідчення Божої Слави і Величі

19 серпня Церква вшановує одне з дванадцяти найголовніших свят - Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
 У народній традиції свято називається Другим Спасом або Яблучним Спасом, бо у цей день прийнято освячувати яблука та інші плоди нового врожаю.
 Свято встановлене на честь події, про яку дізнаємося з Євангелія. Незадовго до Своїх страждань Ісус Христос з учениками Петром, Яковом та Іоанном піднялися на гору, щоб помолитися. Поки Спаситель молився, ученики від утоми заснули. Прокинувшись, побачили, що Господь преобразився: лице Його засяяло, наче сонце, а одяг став білим, як світло. В цей час поруч з Ісусом у славі небесній з’явились пророки Мойсей та Ілля і розмовляли з Ним. Преображення Господа настільки вразило учеників, що апостол Петро вигукнув: «Господи! Добре нам тут бути. Коли хочеш, поставлю три шатрі: для Тебе один, і один для Мойсея, і один для Іллі» (Мф. 17,4). Раптом світла хмара осінила їх, і вони почули із хмари голос : “Цей є Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте!” Ученики зі страху попадали на землю, Ісус Христос підійшов до них, доторкнувся і сказав: “Встаньте і не бійтесь”. Ученики встали і побачили Спасителя у звичайному вигляді. Коли ж вони спускалися з гори, Ісус Христос повелів нікому не розповідати про те, що бачили, доки Він не воскресне з мертвих. ( Мф. 17:1-13; Мк. 9:2-13; Лк. 9:28-36). Спаситель засяяв у Божественній славі перед апостолами, щоб укріпити їх віру і засвідчити, що Він воістину є Син Божий, Який воплотився і став людиною для того, щоби подолати владу зла і спасти світ.
 Преображення Господа важлива подія для кожного православного християнина, бо несе в собі сутність духовного перетворення людини, за образом Ісуса Христа. Шляхом щирого каяття, сповіді й таїнства Причастя, людина очищається від гріхів і духовно преображається, одержуючи можливість увійти до Царства Небесного по закінченні земного життя.   Преображення - це заклик до нас, щоб і ми духовно змінилися, оновилися, почули і побачили силу і славу Божу.
 Звертаючись до парафіян у своїй  проповіді настоятель храму протоієрей отець Олексій акцентував увагу на силі, яку має щира молитва. Підтверджень у Святому Письмі тому багато. Вірою в Бога Мойсей вивів Ізраїльскій  народ з єгипетського поневолення створивши багато чудес ,  а пророк Ілля силою молитви закрив  небо на три роки,в цей час не було дощу, воскресив силою молитви сина Сарептської вдови і сотворив багато чудес,  і живим був узятий на небо. Молитва робить дивні преображення в людях, але також і закликає до дії, до праці, до духовного оновлення і преображення. Кожна людина може досягнути цього, але треба прикласти зусилля і багато потрудитися. Тому просімо Всемилостивого Бога, щоб навчив нас молитися і, прославляючи в молитві Пресвяту Трійцю, силою Чесного і Животворчого Хреста змінив і преобразив на краще наші душі й тіла.
 Настоятель храму повідомив, що з початком нового церковного року, а саме з 1 вересня, Церков переходить до більш точного новоюліанського календаря. Тому дати свят зміняться. Наступного року Преображення Господнє вшановуватиметься 6 серпня. Різдво вже будемо відзначати перед новим роком, 25 грудня, що цілком логічно. Покрову - 1 жовтня, Водохреще - 6 січня, а День Святого Миколая - 6 грудня. Святкування рухомого Великодня і прив'язаних до нього свят залишиться без змін.

Фото та матеріал Ганни Іванової

Піст і молитва - це два крила, які підносять людину до Бога.

У неділю, 13 серпня, у храмі згадувалася розповідь з Євангелія про зцілення Спасителем біснуватого отрока. Це сталося після того, як Ісус з трьома апостолами спустився з гори Фавор, де відбулося Його Преображення.

Коли Ісус з апостолами ще перебував на горі, до інших Його учнів звернувся чоловік з проханням зцілити сина, який з дитинства був одержимий бісами. Незважаючи на те, що Господь раніше дав апостолам силу творити чудеса і владу над нечистими духами, вони не змогли допомогти юнаку. Тоді зневірений батько звернувся до Спасителя. По Слову Господа нечистий дух назавжди покинув тіло хворого і юнак зразу ж став здоровим. Здається, в цій розповіді все просто і зрозуміло: Ісус Христос показує нам, що добро сильніше від зла, являє Свою могутність і зцілює хворого, як вже не раз це робив.

Важливо те, що залишившись на самоті, апостоли спитали Христа, чому ж вони не змогли вигнати біса і зцілити отрока? На що Спаситель сказав їм, що цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту. Отже, ми бачимо, що єдиними ліками від страждань, котрі причинено нападом злих духів на людину чи її гріхами, є піст і молитва. Піст посилює і продовжує молитву, молитва і піст зміцнюють віру, віра ж пересуває гори, виганяє бісів і все неможливе робить можливим.

Православна Церква споконвіку підкреслювала значення посту як випробуваних ліків від усіх пристрастей плотських і як грізної зброї на злих духів. Піст і молитва - це ті два крила, які у всі часи підносять людину до Бога.

Сучасний світ пропонує людині безліч спокус, яким важко протистояти і втриматися від гріха. Тому, щоб укріпитися у вірі, визнати свої гріхи і покаятися, Церков закликає нас до поста.

І сьогодні у православних християн є така нагода, бо з 14 серпня почався двохтижневий Успенський піст, який передує одному з найбільш значущих церковних свят - Успінню Пресвятої Богородиці (28 серпня).

Цей піст є строгим, адже не можна вживати їжу тваринного походження – м'ясо та м'ясні вироби, рибу і морепродукти; яйця; молочні продукти.. Важливо розуміти, що суть посту - це не дієта та обмеження в їжі, тим паче, що серпень щедрий на овочі та фрукти і щоденний раціон може бути досить різноманітним. Під час посту треба більше часу присвятити молитві, частіше відвідувати храм, бажано сповідатися і причаститися, робити добрі справи і допомагати тим, хто цього потребує. Зовсім не доречно влаштовувати галасливі гуляння, лихословити, лаятися, пліткувати, засуджувати.

Всі, хто принижує чи не визнає посту, насправді, принижують і не визнають ясне і важливе правило, яке дає Господь ради нашого спасіння. Піст це не тимчасова відмова від чогось, а свобода від того, що нас поневолює і приваблює, це реальна можливість відчути життєдайне слово Спасителя.

На період Успенського посту припадає одне з дванадцяти головних свят у церковному календарі - Преображення Господнє, яке в народі ще називають  Яблучним Спасом. 19 серпня, у п’ятницю, після Літургії та святкового богослужіння, у храмі будуть освячуватися яблука, виноград та інші плоди, цілющі трави, квіти, мед. Вважається, що саме цього дня природа повертає на осінь і холод, а праця людей, вкладена у врожай, наповнюється Божою благодаттю.

Фото та матеріал Ганни Іванової