До рідної Зміївки повернемось після Перемоги

Навіть в окупованому рашистами херсонському селі Зміївка, парафіяни, разом з настоятелем храма святого Архангела Михаїла отцем Іваном  молилися за Перемогу над ворогом і за наших воїнів, які ціною власного життя відстоюють Незалежність України.

Наразі прихисток протоієрей Іван Квітка з дружиною та двома маленькими синочками знайшов у Кривому Розі, разом з настоятелем Свято-Троїцького храму протоієреєм Олексієм править служби.

- Після перемоги обов’язково повернемось додому, в рідне село. Зміївка часто ночами сниться. Сльози навертаються, коли згадую його спустошеним, розбитим, безлюдним. Зараз село деокуповане, але, на жаль, жити там неможливо через постійні обстріли. Та й світла немає,- з тихим сумом розказує протоієрей Іван Квітка.- Росіяни розбомбили школу, будинок престарілих, місцеву лікарню. Дуже багато приватних будинків зруйновано, снаряди двічі прилітали у двір церкви, осколками посічений новий купол, який ми тільки планували встановити. Не встигли. Але найстрашніше – під обстрілами загинули люди, багатьох селян поранено. По будинку моїх кумів раннім ранком в упор гатили з танку, ніхто не вижив. Люди виїхали у безпечні місця, у селі залишилось може чоловік триста. А ще на початку минулого року проживало біля трьох тисяч…      

«Добрі» окупанти

Отець Іван розповів, що 24 лютого минулого року прокинувся від гучних вибухів. Матушка Олена була на той час вагітна, старшому Іванку виповнилось тільки шість рочків, то ж втішав їх, що нічого страшного не сталося. Те, що росія може напасти, розмови раніше велися, але якось в те не вірилось. Однак, дзвоник родича розсіяв останню надію –  мирне життя розірвала війна.

А потім в село зайшли росіяни. В новеньких формах, показово «чемні» і дуже здивовані тим, що вулиці порожні. Вони розраховували і були впевнені, що зустрічати будуть їх як «визволителів» з радістю та квітами. Запитували в людей, чого вони їх бояться? А люди, навіть російськомовні, просто у вічі говорили - йдіть геть, ми мирно живемо на своїй землі і не потребуємо, щоб нас хтось визволяв. Селян,  що ставилися до окупантів лояльно, майже не було.

- Я думаю, що першим до нас зайшов якийсь спецпідрозділ. Окупанти ходили по хатах і перш за все перевіряли мобільні телефони. Робили це дуже вправно, знали, як і куди треба натискати, щоб отримати потрібну інформацію. Арештували нашого старосту, хлопців, які в АТО служили вишукували. Взагалі, в нашому селі вели себе стримано, може, хотіли справити гарне враження? Одного разу принесли мені цукерки та печиво для дитини. Я нічого від них брати не хотів, тож передав солодощі тим, хто цього потребував, - згадує отець Іван.- Але в селах, що до фронту ближче знаходяться, над людьми знущалися, вбивали, грабували. Дуже переживав за те, що в них можуть виникнути питання, адже наш храм на честь Архангела Михаїла належить до Херсонської єпархії Православної Церкви України. Ми у храмі завжди, за будь - яких обставин молилися за Перемогу, за наших воїнів і Україну. Але, слава Богу, рашисти  не розбиралися в тому. Пам’ятаю, на Покрова Богоматері на службу прийшли двійко зовсім молодих вояк. Видно, що були перелякані, поставили свічки і молилися за те, щоб Господь їх врятував. Не знаю, чи це їм допомогло?

Стріляли з танків по хатам

Мальовниче село Зміївка в Бериславському районі на Херсонщині, розташоване на правому березі Дніпра, за течією вище від Берислава, до якого кілометрів двадцять, до Каховки - сорок. З одного боку село прикривають балки, з іншого – могутній Дніпро. Лінія фронту проходила відносно далеко, то ж окупанти використовували його як базу для переховування і не обстрілювали. Розмістилися по хатам, з яких виїхали люди, тягли, що бачили, насамперед, побутову техніку та пиячили.    

- Наші жіночки питали, чого ви прийшли? Нащо війну розпочали? На те рашисти відповідали, що їм гарно платять. Розумієте, вони нас вбивати прийшли за гроші, росія виплачувала на той час по 190 тисяч у місяць кожному. Дивувало, що в них було багато наших гривень, - розказує отець Іван.- Коли ВСУ почали наступ у Запорізькій області, отоді наїхало їх повне  село. Тікали вони 9 листопада, а вже через три дні полетіли авіабомби, ракети, снаряди… Ось тут ворог вже і показав своє звіряче нутро, «добрі»  маски були скинуті.

Під час окупації, у серпні, з’явився на світ Богданчик. Народжувати матінці  Олені довелось у Бериславі. У лікарні на другому поверсі були породіллі з немовлятами, а на третьому – розмістились поранені рашисти. Лікарня була вщент забита військовими, які прикривались, наче щитом, жінками і малюками.        

У листопаді сім’єю довелося виїхати з села у Кривий Ріг, бо залишатися під обстрілами з діточками було вже неможливо і вкрай небезпечно. У січні  отець Іван повернувся у Зміївку, щоб відслужити Різдвяну службу. Тоді він на власні очі побачив, яке горе приніс у рідне село «руський мир».  

- Розбите все, зруйновано, понівечено. У нас біля храму  був споруджений Меморіал борцям за волю України. Він нагадував сонячний годинник, але замість цифр слугували пам’ятні для країни та було вибито гасло "Майбутнє держави залежить від нас",- згадує отець Іван.-  Рашисти його вщент зруйнували. Ворог люто ненавидить все українське, а найперше – нашу історію. Але меморіал після Перемоги обов’язково відновимо, не маю у цьому жодного сумніву!

Писати про Зміївку неможливо, хоч трішки не згадавши історію цього  багатонаціонального села. Тут у мирі та злагоді, зберігаючи традиціі свого народу, мешкали українці, бойки, шведи, фіни, німці, поляки, євреї, молдавани, білоруси та інші. В селі побудовано три храми - Лютеранська кірха Апостола Івана,Українська греко-католицька церква і православний храм Архангела Михаїла.

Заснували село шведи і саме у Зміївці зберіглася до нашіх днів старошведська мова, яку вже навіть у Швеції втратили. Тому селу не аби яку   увагу приділяло шведське посольство в Україні. У 2001 році Зміївку відвідала принцеса Швеції Дезіре, а в 2008 році - навіть шведський монарх Карл XVI Густав і його дружина Сільвія.

Якраз у 2022 році громада готувалася святкувати 240-річчя села. Та русня зламала всі плани мирного життя зміївців...

Христіанську громаду села у 1989 році очолив протоієрей Олександр Квітка, побожний пастир, який мав свідомі проукраїнські патріотичні погляди. Саме він як настоятель, разом з громадою долучився до процесу відбудови церкви. Кошти на відновлення храму збирали всім селом і уже у цьому ж році  відродився храм, який назвали на честь Архангела Божого Михаїла..

Коли в 1990 році набрав сили рух за автокефалію Православної Церкви в Україні, Зміївська громада приєдналася до цього руху і вийшла з-під юрисдикції руської Православної Церкви, ставши першою на півдні України незалежною від московського патріархату.

Це викликало шалений спротив у тодішньої районної та обласної комуністичної влади та представників руської Православної Церкви. Почалися цькування, на адресу настоятеля протоієрея Олександра Квітки сипалися погрози. Незважаючи на це, він понад тридцять років він  незмінним настоятелем храму і натхненником громади.

Патріотичні проукраїнські погляди отця Олександра, яких він тримався все своє життя і прагнення самостійності та незалежності України визначили подальший шлях його служіння у розбудові Помісної Православної Церкви України. У 2018 році разом з усією повнотою Херсонської єпархії УПЦ КП громада храму Архангела Михаїла увійшла до складу ПЦУ.

Продовжувачами справи отця Олександра був його син Костянтин, протодиякон, та онук - протоієрей Іван Квітка, який також став настоятелем славетного храму Архангела Михаїла.

До речі, у 2021 році село Зміївка у всеукраїнському конкурсі «Найкрасивіше село України» серед 228 сіл посіло друге місто, поступившись тільки одним  балом селу Пасічному, що на Івано-Франківщині.

За свою довгу історію Зміївка, як частинка нашої України, не раз переживала війни та важкі часи, але кожен раз відроджувалась і розквітала! Віримо і молимось за те, щоб і зараз, у часи тяжких випробувань, Господь захистив нашу благословенну Україну, її воїнів та незламний, працьовитий народ.

Ганна Іванова