Зцілення слуги сотника

В четверту неділю після П’ятидесятниці у храмах читалося Євангеліє від Матвія (Мф. 8:5–13) яке розповідає про те, як Господь одним тільки словом зцілив слугу римського сотника. Сотник звернувся до Нього, коли Ісус Христос з учнями у супроводі великого натовпу увійшов до міста Капернаума.

У своїй недільній проповіді настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій акцентував увагу парафіян на тому, що це прохання було досить дивним, бо сотник просив уздоровити не себе, не дитину або свого родича, а слугу. Крім того, для юдеїв він був не тільки язичником, але, як римський воїн - представником влади чужинців, завойовником.

Проте, Христос почув прохання сотника і сказав, що прийде до нього і зцілить хворого. Римлянин на те смиренно відповів, що він недостойний, щоб зайшов  Господь під покрівлю його і попросив тільки сказати слово, щоб слуга зцілився. Сотник твердо вірить: якщо він, як начальник, може наказувати воїнам і вони виконують його волю - то тим більше одного лише слова Спасителя буде достатньо для здійснення чуда. Цим він виявив безмежну довіру до Господа. Сам Христос свідчить про велику віру цієї людини: «Істинно говорю вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри» (Мф. 8:10).

І далі Спаситель говорить слова, які за своїм значенням виходять за межі бесіди між Ним та сотником:  Кажу ж вам, що багато хто прийдуть від сходу та заходу і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства вигнані будуть у пітьму зовнішню, - там буде плач і скрегіт зубів. Потім Ісус звернувся до сотника і промовив: іди, і, як повірив ти, нехай буде тобі. В ту ж мить його слуга одужав.

В чому ж полягає значення цієї події і що повчального маємо винести? Настоятель храму наголосив на деяких аспектах,  важливих для нашого власного духовного життя.

По-перше, приклад римського воїна, який звернувся до Ісуса по допомогу, показує, що Бог приймає наші молитви не лише тоді, коли щось просимо для себе, але і коли молимось про тих, хто потребує Його милості. Сотник проявив турботу, любов, милосердя і співчуття до свого ближнього – християнські чесноти, які цінувались в усі віки. Та виняткового значення ці чесноти набувають у важкі часи випробувань. Зараз, коли на українській землі точаться криваві бої за незалежність, особливої підтримки і молитовної і фінансової потребують воїни-захисники. Тож єднаємось, підтримуємо один одного та разом допомагаємо нашим героям боронити Україну від російського  агресора.  

По-друге, під тими, хто прийшов зі сходу і заходу, розуміються різні народи, бо Царство Боже відкрите для усіх людей, які серцем увірували в Ісуса Христа. Спаситель показує, що Він виявляє милість і до іновірців, і до язичників. Господь чує усіх, хто звертається до Нього з вірою і надією на спасіння,  

 Ще один урок, який ми маємо взяти для себе з цього євангельського читання - це урок віри і смирення сотника. Бо якщо він, язичник, зміг увірувати в Божественну силу Спасителя, то ми, як православні християни, маючи  настанови Писання, вчення Церкви, подане нам її отцями та наставниками,  маємо духовно вдосконалюватись, укріпляти та примножувати віру. Це вимагає тяжкої праці над собою, смирення, терпіння та боротьби з власними гріхами. Легко впасти під натиском спокус, набагато важче піднятись і йти за Христом до спасіння у Царстві Божому. Недаремно Господь сказав, що Царство Боже досягається силою, і ті, хто докладає зусиль, досягають його.

Настоятель підкреслив, якщо будемо мати хоч частину тої віри, що була в сотника, то зможемо досягнути  спасіння власної душі. Він закликав укріпляти віру в Господа нашого Ісуса Христа, не втрачати віру у Перемогу, робити все можливе для її наближення і всіляко допомагати нашим славним воїнам.

Матеріал і фото Ганни Смирнової 

Святі землі української, моліть Бога за нас

У другу неділю після Трійці православна Церква України поминає Всіх святих, які в Україні - Руси просяяли. Вшановуючи їх пам'ять, ми згадуємо святих від сивої давнини до новомучеників, які в подвигах, трудах і жертовності стяжали благодать Духа святого на нашій українській землі.   

Настоятель храму митрофорний протоієрей Олексій Лупін повідав, що основоположником Церкви Христової в Україні є апостол Андрій Первозваний. Саме він, піднявшись на гори над Дніпром, де пізніше виріс Київ, і поблагословивши їх промовив до учнів своїх: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І ми бачимо, що слово Боже є істина, бо і зараз у Києві є багато церков і монастирів, серед яких перлина - Києво-Печерська Лавра.  Київський Собор, який відбувався у 1621 році, прийняв постанову у якій сказано: "Святий Апостол Андрій - перший архиєпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол".

Серед найдавніших українських святих найпершими стоять княгиня Ольга і її онук великий Київський князь Володимир, які здійснивши апостольський подвиг заслужили  імення "рівноапостольних". Ольга, перша княгиня-християнка, відкрила шлях Володимиру хрестити у 988 році киян і офіційно запровадити християнство на Руси, що стало початком нашого спасіння.

Настоятель підкреслив, що український народ має велику духовну спадщину,  яка перейшла від дідів - прадідів. Уся історія України свідчить, що земля наша свята і благодатна, а біля Божого престолу молиться за нас великий сонм святих мучеників.

У цьому сонмі святих стоять і новомученики, які постраждали при советській владі, були гнані за віру у Христа, жорстоко вбиті, закатовані, розстріляні, вислані у табори. І сьогодні ми знову бачимо мучеників, наших українських героїв, які віддають свої життя, захищаючи рідну землю від російського агресора. Ми кожного дня бачимо і відчуваємо подих «руського міра», цього пекельного вогню, який несе тільки руйнування і сіє смерть, вбиваючи і навіть малих діточок.

Настоятель з великим жалем сповістив парафіян про те, що в селі Зміївка Херсонської області, де служив настоятелем протоієрей Іван Квітка, нещодавно трьома дронами вщент був спалений храм святого Архангела Михаїла. Громада цього храму першою вийшла з-під юрисдикції московського патріархату і стала першою незалежною Українською Православною церквою на півдні держави. Хіба з цим міг ворог змиритись? Цей злочин ще раз показує нам, що у « скрєпного руського міра» нічого спільного з вірою христовою немає! Все надумано і придумано, щоб послужитись прикриттям злодіянь і досягненню амбіцій тих, хто служить ворогу роду людського.

Отець Олексій закликав парафіян молитовно просити святих землі української, щоб вони молились за нас перед Господом, щоб надихали і давали сили вистояти, щоб зло не поглинуло наші душі, щоб воно повернулось у пекельні чертоги і кожен, хто служить злу, отримав по ділам його. Настоятель підкреслив, що основна мета християнина – нести нашу істинну віру до кінця і що б не сталося, не впадати у відчай і вистояти. Треба пам’ятати, що немає нічого в світі важливішого за душу, тому що вона дана людині Богом. Тож треба робити усе задля того, щоб не згубити безсмертну душу своїм безвір’ям.

По закінченню служби отець Олексій сердечно привітав отця Івана з днем народження і побажав йому повернутися після Перемоги у рідну Зміївку щоб  відбудувати храм, який закладав його дідусь отець Олександр. 

Від лиця зміївської громади щиро привітали з днем народження свого настоятеля отця Івана жителі села, які тимчасово перебувають у Кривому Розі. Вони подякували громаді і настоятелю Свято-Троїцького храму за підтримку у ці важкі часи і запевнили, що не втрачають надію повернутися у свої домівки, на рідну землю, щоби знову зробити її квітучою, відродити село і храм.

Отець Іван і його мати також тепло дякували парафіян храму за прихисток і підтримку. Отець Іван наголосив на тому, що ворог намагається знищити нашу історію і саму нашу націю, та цього не буде, бо усі наші святі моляться за Богом бережену Україну. Він пообіцяв молитись за Перемогу, щоб скоріше повернутись додому і відновити красу храму святого Архангела Михаїла.

Матеріал і фото Ганни Іванової

«П’ятидесятницю святкуємо, і Духа пришестя,  і виконання обіцяного, і сповнення надії, і таїнство - таке велике, як і чесне»

(стихира свята з Великої Вечірні)

23 червня Свята Христова Церква відзначила одне з найбільших християнських свят - День Святої Трійці, або ж Святої П’ятидесятниці. Назва свята не випадкова, бо подія сходження Святого Духа на апостолів явила триіпостасного Бога - Отця, Сина і Святого Духа. Саме у цей день Церква згадує і молитовно святкує своє народження.

Настоятель Свято-Троїцького храму митрофорний протоієрей отець Олексій Лупін сердечно привітав парафіян з Трійцею і храмовим святом. Він підкреслив, що сьогодні, як ніколи, усім українцям треба об’єднуватися навколо Святої Церкви, яка заснована Самим Господом нашим Ісусом Христом: « побудую Я Церкву свою,- і сили адові не переможуть її» (Мф.16: 18).

Про чудесну подію сходження  Святого Духа у вигляді вогненних язиків на апостолів розповідається у книзі Діянь святих апостолів. Це сталося у сіонській горниці, де вони перебували разом з Пресвятою Богородицею на молитві. Після цього, учні Христові, сповнившись Духом Святим, заговорили  різними мовами, яких до того не знали. Відразу вони почали проповідницьку місію, яка не закінчується і до сьогодні. В той день, почувши проповідь апостола Петра три тисячі людей, які прийшли до Єрусалиму з різних країн, хрестилися і  сприйнявши радість благодаті Святого Духа стали єдиним цілим - Церквою.

За більше ніж дві тисячі років Церква Христова вистояла у жорстоких гоніннях, пережила внутрішні розколи і єдина зберегла Правду Христову. Отець Олексій підкреслив, що зараз у світі існують сотні різних церков, але тільки одна православна церква  є істинною, бо Христос говорив лише про одну Церкву яка буде стояти до другого пришестя Спасителя. Зараз Православна Церква України на рівних правах входить у п'ятнадцять Автокефальних помісних православних церков Вселенського Патріархату. Це свідчить про те, що ми слідуємо за Христом і сповідаємо істинну віру.

Настоятель наголосив, що віру повсякчас треба укріпляти молитвою і добрими ділами, адже Господь судитиме кожного по ділам його. Тож єднаємось, допомагаємо і підтримуємо один одного і наших захисників, які обороняють українську землю, разом наближаємо Перемогу над агресором. Віримо, Христос Воскрес, воскресне і наша країна. Настоятель призвав молитися за наших героїв і не залишатися байдужими до чужого горя, бо біда на усіх одна - війна. Хто думає, що окупація це не страшно, а війна десь там, далеко і його не стосується - підіть і подивіться, скільки проливається крові за те, щоб ми вільно жили на рідній землі.

Зі святом Святої Трійці та храмовим святом парафіян Свято-Троїцького храму щиро привітав настоятель храму святого Архангела Михаїла села Зміївка (Херсонської області) протоієрей Іван Квітка. Він відзначив, що будувати Свято-Троїцький храм, який став одним з перших  українських храмів в Кривому Розі, отцю Олексію було неймовірно  складно. Але молитви, незламна віра і підтримка парафіян здолали всі перешкоди. З цього приводу отець Іван згадав свого дідуся - патріота України, протоієрея Олександра Квітку, який відновив у селі Зміївка храм на честь Архангела Божого Михаїла і разом з громадою долучився до руху за автокефалію Православної Церкви України. Незважаючи на погрози і жорсткий опір, який чинила комуністична влада, з Божою поміччю зміївський храм став першим незалежним від московського патріархату на півдні України.  

Отець Іван відзначив, що Свято-Троїцький храм виступив початком об’єднання патріотів - вірян у Кривому Розі і неодмінно прийде той час, коли люди зрозуміють, яка різниця між московською і українською церквами. Він згадав, як радо зустрічали «руський мір» служителі московського патріархату, а потім втекли разом з окупантами, кинувши у тяжкі часи свою паству.  

Зараз у місті є багато різних церков, деякі надають допомогу переселенцям, які її потребують. Нічого поганого в тому немає, що люди отримують продуктові набори, якусь підтримку, але ходити на служби  тільки тому, що там щось дають, бо «яка різниця?» є помилкою. Кожен шукає те, що хоче бачити, але треба переосмислювати своє життя і вибирати той шлях, що веде до Бога.   

Отець Іван розказав мудру притчу. Один подорожній спитав старійшину села про те, які люди живуть у селі? Старійшина ж поцікавився, а які жили люди там, звідкіля той прийшов? У відповідь почув, що погані, злі, ліниві. На це старійшина відповів - і тут такі самі живуть. Через деякий час вже інший подорожній цікавиться, які люди живуть у селі? Коли і його запитав старійшина, які люди жили там, звідкіля той чоловік прийшов – почув, що добрі, трудящі, допомагають один одному. І цьому подорожньому старійшина відповів, що і цьому в селі живуть такі самі. Хлопчик, який чув ці розмови запитав старійшину, чого він подорожніх обманює, селян називає то добрими, то злими? Старійшина зауважив, що він каже правду, бо кожна людина несе в собі те, що хоче бачити навкруги - зло чи добро. І тому не треба шукати хороших чи поганих людей, а кожному треба починати з себе. Важливо зробити вірний вибір і не стати подібними до тих, хто замість Христа вибрав і звільнив розбійника  Варавву, тим самим розіп’явши Спасителя.

Отець Іван нагадав, що Господь незмінний у всі часи і незбагнений для людського розуму. Він явився народу, щоб ми свої душі заповнювали як сосуд благодаттю Життєдайного Духа Святого, тож молимось і просимо, щоб «прийшов і вселився в нас». Він побажав усім парафіянам храму здоров’я, миру і залишатися надійною молитовною опорою своєму настоятелю у ці тяжкі часи.

Після освячення зелених гілочок і квітів, які у цей день принесли до храму парафіяни, відбулась Велика вечірня, за якою читались три особливих молитви святителя Василія Великого на колінах. Парафіяни уклінно просили милості Божої, дарування Духа Святого, а також про упокій померлих. Ці молитви мають своє особливе символічне значення і читаються тільки раз на рік на Свято Святої Трійці.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Вознесіння Господнє.

13 червня Православна Церков України ушановувала одне з дванадцяти двунадесятих свят - Вознесіння Господнє. Цього дня християни згадували події, що відбувалися на протязі сорока днів після Воскресіння Христа.  

Згідно з Євангелієм, Ісус Христос неодноразово з’являвся Своїм учням,  навчав їх, давав настанови, а на сороковий день Спаситель зібрав учнів у Віфанії на горі Єлеон, що в передмісті Єрусалиму, благословив їх і у плоті вознісся на небо. Вознесіння Господнє описано в Євангелії від Луки, Діяннях святих апостолів і в Євангелія від Марка. Євангеліст Лука пише, що Спаситель «вивів їх до Віфанії, і, знявши руки Свої, благословив їх. І коли Він благословляв їх, почав віддалятися від них і вознісся на небо» (Лк. 24:50-51). У апостола Марка читаємо:  «Вознісся на небо і сів праворуч Бога» (Мк.16:19). У Діяннях святих апостолів написано, що під час Вознесіння Спаситель був прихований хмарою, після чого здивованим апостолам з’явилися «два мужі у білій одежі» - вони сповістили прийдешнє Друге Пришестя Христа: «Мужі галілейські, що ви стоїте і дивитесь на небо? Цей Іісус, Котрий вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян 1:9-11).

Господь багато наставляв Своїх учнів про Царство Небесне, стосовно Церкви, розказував, що має бути, коли Він відійде від них. Та вони були простими людьми, до Його розп’яття вони слухали Спасителя і не вірили, що колись так буде, як Він говорить. Все змінилось після того, коли  вони побачили Воскреслого Господа і впевнилися, що Він живий. Тоді вже іншими очима дивились на Нього і слухали, бо увірували, що Він є Господь Син Божий і кожне Слово - правда.

У своїй проповіді настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій  звернув увагу присутніх на важливості питання, яке тричі задав Господь учню своєму Симону Петру «Чи ти любиш мене?» (Ів.21:15-17). І апостол  тричі відповідав: «Так, Господи, - відаєш Ти, що люблю тебе». Для Симона Петра таке питання було одкровенням, бо перед страхом катувань і смерті він тричі відрікся від Спасителя, пізнав зраду, переживання, внутрішню боротьбу, каяття і радість зустрічі з Воскреслим Христом.

Христос казав Петру: « Коли був ти молодший, то ти сам підперізувався, і ходив, куди ти бажав. А коли постарієш, - свої руки простягнеш, і інший тебе підпереже, і поведе, куди не захочеш“(Ін.21: 18-19). Про що говорить Христос Петру і всім нам? Про те, що доживає людина до старості, здається, багато чого б ще зробила, хотілось би повернути кращі літа, щось виправити, помилок не робити, більше приділяти уваги досконалості. Та, на жаль, сплинули її часи, і нічого вже не вдієш! А багато хто і до старості не доживає, йде у вічність у розквіті літ. Господь каже Петру «поведуть, куди не захочеш», це про те, що смерть неминуча для усіх нас, але у кожного - своя. Жоден не знає дня і години, коли буде той перехід з тимчасового до вічного і що чекає саме його. Яка ж тонюсінька та межа, що проходить між тим що було і тим що є й буде, між життям і смертю, між існуванням і вічністю. І що чекає душу там, за тією межею? Невідомо.

Отець Олексій повідав, ось людина займається  повсякденними справами, живе як усі. Може, інколи у церкву зайде, свічку запалить, або сповідається, причаститься. І розраховує, що Господь змилостивиться і дарує їй Царство Небесне, бо вона ж не гірша за інших. Але щоб здобути Царства Небесного треба прикладати зусилля, поки ще є можливість. Вознесіння Господне  надихає нас на велику радість, бо ми віримо, що Господь знову прийде, щоб судити живих і мертвих і царству Його не буде кінця. Господь бачить і ніколи не залишає тих, хто прагне спасіння! У кожної людини свій хрест, кому багато дано з того і багато спитається. Господь веде Своїми путями до спасіння і посилає Благословення з неба усім, хто наслідує Його у православній вірі, хто хоче узяти хрест і йти за Ним.

У житті бувають різні випробування, особливо зараз, у воєнні часи, але з Богом здолаємо все  і досягнемо тієї тихої пристані, де святі праведники спочивають. То ж нехай Господь благословить усіх своєю милостю, благодаттю і любов’ю дасть нам силу молитви і силу віри у серцях, щоб вірити Йому до кінця нашого спасіння.

Чому вчить Євангеліє про зцілення Спасителем  розслабленого

У четверту неділю після Великодня Церква згадує про дивовижне зцілення Ісусом розслабленого (паралізованого) чоловіка. Про цю подію, що сталася біля купелі розташованої поруч з єрусалимським храмом, у Євангелії розповідає святий Іоанн (5:1-16).

В Єрусалимі поблизу храму, біля Овечих воріт через які проганяли овець для жертвоприношень, була купальня яка називалась Вифездою. Із грецької Вифезда перекладається як «дім милосердя», з івриту -  «овеча купіль». В галереях при купальні лежало багато хворих, немічних, сліпих, всіх, хто очікував на чудо. А чудо полягало у тому, що раз на рік Ангел Господній збурював воду і перший, хто входив в цю мить у воду, ставав здоровим, хоч би яку мав хворобу.

В одне із великих юдейських свят Господь з учнями завітав до Єрусалиму і відвідав Овечу купіль. Серед багатьох людей Він побачив розслабленого, який 38 років був недужим і не міг самостійно рухатися. Ісус Христос запитав його: "Чи хочеш бути здоровим?" Чоловік відповів, що не має людини, щоб, коли збуриться вода, опустила його в купальню, тому завжди хтось інший наперед  входить. Ісус зглянувся на його муки й одним Своїм Словом зцілив нещасного: «Уставай, візьми ложе своє – та й ходи!» (Ів. 5:8).  Той вмить піднявся, взяв постіль і пішов.

Чоловік той не відав, Хто його спаситель, бо до того не знав Христа, але був переконаний, що зцілення він отримав від Бога. Згодом, Господь зустрів зціленного у храмі і сказав йому: «Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!» (Ів. 5:14). І вже після цієї зустрічі оздоровлений став усім говорити, що його зцілив Ісус Христос.  

У своїй недільній проповіді настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій звернув увагу парафіян на те, що зцілений не пішов додому, не подався по місту роздивлятися все, що він не бачив впродовж довгих років, а негайно попрямував до храму, щоби подякувати Богу. Чи завжди людина, яка отримала милість від Бога, дякує Йому за це? На жаль – ні. Оздоровлений Христом чоловік, який жив понад дві тисячі років тому, вчить нас, сьогоднішніх, не забувати щиросердно дякувати Богу і достойно приймати все, що Він нам дає. Бо тільки з Божою допомогою можна впевнено вирішувати будь-які життєві проблеми, навіть найскладніші. З невдячності і гріх починається, тому вчитися дякувати - дуже важливо.

Настоятель нагадав, що в наші часи немає такої купелі, щоб позбавитися гріхів і оздоровити тіло.  Але очистити душу, яка задихається під тягарем гріхів, можливо через щире покаяння, Таїнства Сповіді і Святе Причастя, яке  установив Сам Господь під час Тайної вечері, благословивши хліб і вино. Однак, до Таїнств треба духовно готуватись, щоб прийняти як належне. Бо якщо на землі прийняв Святе Причастя не достойно, то й на небі гріхи не простяться. Не можна підходити до Божих Дарів формально «бо так треба» або за компанію «як усі». Треба відноситися до святинь зі смиренням, покаянням, з серцем, піднесеним до неба.

Чому ще вчить нас Євангеліє про зцілення розслабленого?  Чудове одужання  і одночасно жахлива картина людської самотності - «не маю людини, яка б допомогла мені», такі слова каже розслаблений Ісусові. Він не скаржиться через байдужість та черствість інших, не нарікає на людей, не звинувачує усіх навколо, а з покорою чекає милості Божої. Як важливо для будь-кого щоб поруч знайшлась людина, яка допоможе у скрутну годину! Отець Олексій наголосив, що ми живемо у часи страшних випробувань, а тому потрібно підтримувати і допомагати один одному. Саме зараз слід дбати про тих, хто поруч, молитовно і фінансово допомагати тим, хто захищає нас у боях з ворогом. Ми маємо сьогодні без нарікань і докорів молитись один за одного, молитися щиро, бо спільна молитва єднає з Богом і здатна творити чудеса.

Настоятель підкреслив, що і апостол Яков закликав молитись один за одного,  бо дуже могутня ревна молитва праведного. Господь як люблячий Отець завжди приймає і огортає своєю Любов’ю, але тільки якщо і ми приходимо до Нього зі смиренням, підкріплюючи свою віру добрими ділами. Ще важливо молитися за тих, хто через утрати та страждання втрачає віру у Милість Бога. Молимось, щоб Господь Вседержитель дав усім нам сили жити, зцілив недуги, зберіг нашу націю, мову, культуру. Просимо Бога припинити криваву війну на нашій українській землі, повернути рідних з фронту і упокоїти спочилих у оселях небесних. Віримо у Перемогу і дякуємо Господу за все.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Жінки-мироносиці: приклад духовної стійкості для наступних поколінь християн

У третю неділю після Пасхи Православна церква  вшановує пам'ять Святих жінок-мироносиць, це свято також вважається християнським днем  жінок. Мироносиці першими прийшли до гробу Спасителя і першими почули благу вість про Воскресіння Ісуса Христа.

Цих жінок називають мироносицями тому, що вони, маючи побожну любов до свого Вчителя рано вранці у третій день після поховання відправилися до гробниці Ісуса Христа, щоби намастити Його тіло миром (запашною олією), тим самим віддати останню пошану померлому. Ці жінки самовіддано служили Спасителю за Його земне життя і бачили, як Він насищав хлібами і рибою голодних, воскрешав мертвих, як зцілював хворих і робив сліпих зрячими. Навіть під страхом гонінь і смерті вони не відступились від Нього і завжди слідували за Вчителем. Під час розп’яття Христа всі учні, крім Іоана Богослова, у страху розбіглися. Але жінки-мироносиці виявилися тоді духовно сильнішими за апостолів  і залишившись поруч з Христом, стали свідками страждань, смерті та погребіння Господа.

Коли мироносиці йшли до гробниці, щоб виконати останній з поховальних обрядів, вони турбувались про те, як зайти у печеру, оскільки вхід до неї був запечатаний великим каменем. Вони були простими жінками, їхні думки про важкий камінь та заздалегідь приготовлені для тіла померлого пахощі засвідчують, що жодна з них не очікувала дізнатися про воскресіння Христове. Саме тому свідчення цих жінок про Воскресіння Господа набуває особливої ваги.

Біля печери мироносиці знайшли камінь від гробу відваленим і побачили ангела, що сповістив їм про Воскресіння Господа: «Чого шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, Він воскрес» (Лк. 24:5-6), а потім і Самого Христа, Який сказав: “Радійте!” (Мф.28: 9). Яка велика винагорода за працю любові першими відчути радість Воскресіння Господа! Вони упевнилися, що Христос - істинний Бог, який прийшов на землю і подолав смерть заради спасіння усього людства від прокляття гріхів, щоб через віру у Нього християни отримали життя вічне.

Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій сердечно привітав зі святом усіх жінок і відзначив, що прикладом мироносиць Церква навчає нас щирій вірі та незмінній відданості Господу упродовж усього життя, серед усіх випробовувань. У всі віки жінки-християнки не раз виявляли духовну міць та стійкість, навіть перед лицем смерті не зрікались Христа. У часи безбожних гонінь на Церкву продовжували ходити на служби, таємно  хрестили своїх дітей і намагалися виховати їх у вірі. Настоятель наголосив на тому, що зараз, під час війни, жінки України разом з чоловіками боронять рідну землю від ворога на передовій, стають активними волонтерками, постійно молитовно підтримують воїнів і всіма силами наближають Перемогу. Це великий подвиг українських жінок, які в наш час стали спадкоємицями мироносиць, бо наслідують їхню віру й добрі діла. Як і мироносиці, сучасні жінки несуть у світ миро з єдиним бажанням, щоб перемогла правда, щоб закінчилася ця страшна війна, щоб не гинули у своїх домівках мирні люди і діти від російських снарядів і авіабомб, щоб на землі панував мир.

Отець Олексій підкреслив, що історія людства просякнута ненавистю, жадобою правителів до всевладдя і захоплення нових територій,  бажанням винищувати менші країни і народи, які розмовляють іншими мовами і все це заради того, щоб утримати владу у власних руках. І сьогодні всі ми стаємо свідками того, як вершиться новітня історія нашої країни, як попри всі намагання кремлівських катів українці з величезними жертвами виборюють право вільно жити на своїй рідній землі. Настоятель повідав, що у наших сьогоденних реаліях настає розуміння, яка ж тоненька межа розділяє життя і смерть, тому треба укріпляти віру, бути духовно стійкими, молитися і просити Господа, щоб Він захистив наш народ.

У третю неділю травня в Україні традиційно молитовно вшановується  пам’ять жертв Голодомору та політичних репресій. Заупокійну панахиду за  померлими від голодомору і політичних репресій в Україні, закатованих, розстріляних і постраждалих внаслідок більшовицько-сталінського терору українцях відслужили по закінченню недільної служби. Парафіяни храму молилися, щоб Господь пом’янув усіх безвинно загиблих у Царстві Небесному і сотворив їм вічну пам’ять.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Христос воскрес, воскресне і Україна!

Цими травневими днями Православна Церква святкує свято свят і торжество із торжеств - Світле Христове Воскресіння, Пасху, або ж Великдень, яке урочисто відзначається ще з апостольских часів і є найбільшим і найдревнішим з усіх християнських свят.
 Протягом сорока днів від Великодня ми вітаємо один одного словами: “Христос воскрес!” - “Воістину воскрес!”, утверджуючи свою віру в те, що  Христос дійсно воскрес, Він переміг смерть і Дав нам тверду надію на майбутнє воскресіння.
 Від щирого серця привітав парафіян з Великоднем настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій. Він наголосив на тому, що зараз Україна переживає важкі часи випробувань. Кожного дня кривава війна забирає і руйнує життя людей, навіть у ці святкові для християн усього світу дні на українські міста падають бомби і гинуть мирні люди, а на фронтах мужні воїни стримують натиск ворога ціною власного життя.
 Але ми віримо, що Господь, який воскрес із мертвих, взявши хрест Свій витерпів муки невимовного страждання, катування, приниження і знущання, звершив подвиг відкупу людства від влади гріхів. Хіба легко було Христу йти на Голгофу? Ні! Його спокушав диявол, допитуючись, навіщо Його жертва, бо хіба люди заслуговують на спасіння? Ми і сьогодні бачимо, скільки неправди, скільки жахливих злочинів твориться у світі, але не Бог це  благословляє. Ці дії проти людства, це зло чинять люди, виконуючи волю диявола.
 Заради чого Господь, усвідомлюючи те, що Йому доведеться пережити, пішов на муку? Щоб люди щорічно згадували подію, яка відбулася вже понад дві тисячі років тому? Ні! Він зробив це для того, щоб викупити рід людській від прокляття гріха і самої смерті, щоб дарувати кожному з нас нове життя з Богом. І як би не було б важко, у будь-який час маємо пам’ятати, що Господь постраждав за кожного з нас і за усе людство. Більше того, Христос каже нам: «Не бійтесь, Я переміг смерть» . І тому віримо, що правда завжди перемагає зло, а життя перемагає смерть.   
 Ми віримо, що наш народ, наша історія, наша мова і культура ніколи не зникнуть, що на мирній, квітучій землі України завжди буде лунати дитячий сміх і пісні, а серця будуть відкриті до добра і Бога.
 Українці з миром і радістю приймають гостей, але коли ворог йде війною - підіймаються проти свавілля і насилля, захищаючи свою Батьківщину. Тож  разом молитовно просимо Господа, щоб він і надалі допомагав народу України триматися своєї віри, мови, нашої Православної Церкви. Відкидаймо усі лукаві наклепи, які посилає диявол, борімось і перемогаємо. Віримо, що Христос воскрес – воскресне і Україна.
 Христос з нами, Господь серед нас. Христос воскрес!
Настоятель отець Олексій зачитав усім присутнім у храмі Пасхальне послання Митрополита Київського і всієї України Епіфанія преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім православним вірним України.

Вхід Господній в Єрусалим
28 квітня, після Лазаревої суботи, в останню неділю перед святом Христового Воскресіння, Православна Церква урочисто святкувала Вхід Господній в Єрусалим. Ця подія описана усіма чотирма Євангелістами.  Цей день також називають Неділею Ваій (в перекладі з грецької - листя пальми), або в нашій, українській традиції - Вербною Неділею.
 Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій сердечно привітав парафіян з великим святом і акцентував увагу присутніх на тому, що зустрічаючи разом з усім православним світом Господа, ми несемо до Нього не тільки віття верби, а насамперед, підносимо наші серця, нашу віру і покаяння. Верба, яка починає розпускатися раніше за інші дерева, нагадує нам і про радісну зустріч Господа жителями Єрусалиму, і про те, що весною все оновлюється, розквітає, оскільки життя перемагає смерть. Так само і Господь: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах, життя дарував» - співається у Пасхальному Тропарі.
 Отець Олексій підкреслив, що інколи можна почути хибну думку: яка різниця, що Спаситель страждав, адже Він знав, що воскресне? Так, знав. Але також Він знав, що неминучими будуть страшні муки і Його жертва, щоб викупити увесь рід людський від влади гріха і смерті. Кривавий піт виступав на Його чолі, коли Він молився у саду Гефсиманському, щоб Його минула чаша страждань. Але,  разом з тим, Христос виявив  покірність волі Свого Отця: «Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти.»(Мт. 26: 39). 
 Подія свята Входу Господнього в Єрусалим сповнена радістю зустрічі з Господом і передчуттям скорих мук Христових. В описах всіх євангелістів ми бачимо, що народ, що в величезній кількості зібрався на свято Пасхи в Єрусалимі, вийшов на зустріч до Христа, як до царя Ізраїлевого, з пальмовим віттям в руках, вигукуючи: “Осанна! Благословенний, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!” Люди прославляли Господа, бо були вражені тим, що напередодні Він сотворив диво і воскресив Лазаря, який вже чотири дні  лежав у гробі.
 Проте Христос не поділяв радості людської. Він бачив не зовнішню велич Єрусалима - перед Його поглядом відкривалась страшна безодня невір’я і порока, які вразили його жителів. Спаситель знав, що вони непостійні у своїх почуттях, не мають справжньої віри в Нього і в Його майбутнє Царство Слави. Він знав, що мине лише кілька днів, і вигуки «Осанна» зміняться на оскаженіле «Розіпни Його!» 
 Господь і до того дня не раз бував в Єрусалимі, повчав людей, приводив їх до істини віри. Євангеліст Лука пише, що ще дванадцятирічним хлопчиком Він спілкувався з мудрими старцями у Єрусалимському храмі і ті здивовано слухали Його. А коли малого Ісуса запитали, чому Він у храмі, відповів: «…що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві» (Лк.2,41-52)  
 І ось настав час, коли Син Божий входить у це місто, щоб здійснити Обітницю Спасіння: Своєю Святою Кров’ю омити тягар наших незліченних гріхів. Він знав, що попереду Його чекають страшні випробування, але готовий був принести Себе в жертву, щоб виконати волю Свого Отця Небесного і засвідчити істину, виконавши Божий задум, який був сповіщений через пророків.
 Настоятель наголосив на тому, що зараз, коли російські агресори продовжують сіяти смерть на нашій землі, ми повинні примножувати свої молитви та зміцнювати віру в перемогу над злом, про яку свідчить нам Спаситель.
 Молимось і віримо, що зло неодмінно буде подолане, кремлівська тиранія впаде безславно, як до неї падали безліч тиранів. Жодний диктатор, який вважає себе царем на землі, перед лицем Господа не має ані влади, ані сили. Ті, хто високо підносяться, розбиваються о скелю своїх гріхів і душу свою віддають на вічні пекельні муки.
 Щоб наблизити Перемогу, підтримуємо наших захисників ЗСУ молитовно і фінансово. До Вербної Неділі дітки недільної школи підготували саморобки, збір від продажу яких буде направлений для закупки дронів криворізькому окремому штурмовому  батальйону «Арей» УДА 129-ї бригади ЗСУ . Усього парфіянами храму було зібрано у цей день 14 000 гривень
 Правда переможе і справедливий мир буде утверджений силою Христа Спасителя, Бога правди і миру, Якому слава навіки!     
 Отець Олексій нагадав, що з понеділка починається Страсний тиждень.
 2 травня, у Великий Четверг служба почнеться з 8 години, Спомин Тайної вечері, по завершенні Літургії - Спомин святих спасенних Страстей Господа нашого Ісуса Христа.
 3 травня о 9-00 – Часи Великої П’ятниці. Вечірня, по закінченні Винос плащаниці о 14-00.
Освятити паски та крашанки, молочні та м’ясні вироби  можна буде у суботу з 12-00  до 16-00  та на Великдень з 5-00 о 12-00.
Матеріал підготувала Ганна Іванова

Таїнство Соборування: зцілення душі та тіла через молитву віри та єлей

20 квітня у Свято-Троїцькому храмі відбулося таїнство Соборування (Єлеєосвячення), одного з семи найважливіших таїнств Православної Церкви. Таїнство бере свій  початок від апостолів, які, отримавши від Господа Ісуса Христа владу, зціляли людей від хвороб тілесних і душевних. Про це читаємо у євангеліста Марка: "...багатьох хворих мазали олією, і хворі зцілялися" (Мк.6:3). 

При звершенні таїнства Соборування священики звертаються до Бога з проханнями про прощення гріхів та зцілення людини. Під час помазання  освяченим єлеєм ( олія, змішана з вином) на хворого сходить благодать Божа, що лікує тілесні й духовні немочі. Видима сторона таїнства складається із семиразового помазання освяченим єлеєм і читання молитов зцілення. Перед кожним помазанням священик читає уривок із Апостола і Євангелія про зцілення Господом і апостолами  різних хвороб, про необхідність віри, молитви і доброчесного життя. В кінці чина на голови тих, хто приступав до таїнства, накладалося Євангеліє з читанням особливої заключної молитви.

Звершували таїнство: благочинний Кривого Рогу, настоятель храму Серафима Саровського митрофорний протоієрей Олег Ращупкін,  настоятель храму митрофорний протоієрей Олексій Лупін, настоятель храму свв.. Віри, Надії,  Любові   і матері їх Софії митрофорний протоієрей Іван Руденко, настоятель храму святого Архангела Михаїла села Зміївка (Херсонської області) протоієрей Іван Квітка, настоятель  храму на честь ікони Богородиці «Всіх скорботних радість» протоієрей Вадим Бакун, військовий капелан військової частини 3011 Національної гвардії України Артемій Передерій,  Настоятель храму протоієрей отець Олексій подякував священикам за те, що цього дня знайшли можливість розділити молитву Святого таїнства, а усім присутнім – за те, що відклали щоденні справи і прийшли до храму. Він нагадав, що залишилось два тижні Великого посту, тож ще є час і можливість покаятись і причаститись, щоб отримати Божу Благодать і закликав  молитвами і добрими справами готуватися до зустрічі Спасителя. Шість тижнів ми йдемо назустріч Господу, а на сьомий тиждень – Христос іде до нас. Йде через Голгофу, катування, страждання, смерть і Воскресіння, щоб викупити гріхи праотців і дарувати людству життя вічне.

Отець Олексій оголосив, що на Вербну неділю ( припадає на 28 квітня) вихованці недільної школи старанно готують саморобки, щоб зібрати кошти на дрони для криворізької бригади «Арей». Зараз дуже важлива фінансова і молитовна  підтримка наших мужніх воїнів, тому допомагаймо у цій добрій справі. Молимось Господу за наближення Перемоги, за наших захисників і увесь народ України.

Матеріал та фото Ганни Іванової

Нічого немає неможливого тому, хто вірує

У четверту неділю Великого посту Церква згадувала подію, про яку розповідає євангеліст Марк (9: 14-29). Це відбулося за тиждень до страждань Христових, коли Господь разом з учнями спускався з гори Фавор і до Нього звернувся згорьований батько юнака, що з дитинства страждав  біснуватістю. Батько, який разом з єдиним сином терпів тяжкі муки, покладав надію тільки на Господа, бо ніхто, крім Нього, не міг зцілити біснуватого. Не під силу це було і апостолам, до яких чоловік звернувся по допомогу. Господь, почувши це, звернувся до Своїх учнів словами, які і сьогодні актуальні для кожного з нас : « О, роде невірний, - доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його» (Мк.9:19) . Ісус Христос оздоровив юнака та зцілив духовно його батька. «Тому, хто вірує - все можливе» - каже Господь. І чоловік, пройнявшись вірою, зі сльозами закричав «Вірую, Господи,- поможи невірству моєму!»

Настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій, звертаючись у недільній проповіді до парафіян, наголосив на тому, що цей євангельський уривок вкотре закликає кожного з нас задуматись над тим, яке важливе значення мають віра, піст та молитва для духовного життя християнина.  Господь і сьогодні звертається до кожного з нас - дитино, чи віруєш ти? І Свята Церква закликає нас укріплювати віру постом і молитвою, відповідаючи  Господу тими дивними словами: «Вірую, допоможи моєму невірству»

Настоятель нагадав, що переживання власного безсилля перед проявом злого, мабуть, найболючіше для людини. Це стається з нами під час хвороби, під час війни, коли щоденно відчуваємо і бачимо біль, страждання, руйнування, поневолення, смерть. У важкий момент відчаю, у душевній тиші серця спитаймо себе: наскільки я довіряю Богові? У що я вірю? Чи вірю взагалі? І що мені варто зробити, щоб мати надію на життя вічне, коли спливе земне життя? Під час Великого посту Церква кличе нас приступати до Святих Таїнств Сповіді та Причастя, щоб мати нагоду особисто пережити Христові слова: «Все можливо тому, хто вірує».

Отець Олексій розказав, що наші воїни, які кожного дня на передовій дивляться у вічі смерті, вірять, що вони стоять на правді істини, боронячи свою землю, захищаючи від російської навали свої родини і увесь народ України. Вони знають, що можуть загинути будь-якої миті, але жодного сумніву і страху в їх очах немає. Є віра у Господа і в те, що Він захистить і спасе, а душі загиблих прийме до Царства Небесного.

По закінченню земного життя і царі і убогі - усі стануть на Суді Божому. І Господь кожного запитає - як ти прожив своє життя? Чи дотримувався Заповідей, чи робив добро? Настоятель підкреслив, що не треба гадати, коли це станеться, світ стрімко несеться в одну сторону - до свого кінця і ніхто з  людей не в силах щось змінити. Це може відбутися коли завгодно - через тисячу років, або наступного місяця. Але це не значить, що ми мусимо проживати кожен свій день зі страхом і тривогою. Ні! Це означає лиш те, що потрібно бути готовими до того, що Ісус прийде у Славі Своїй «судити живих і мертвих» будь-якої миті, а тому варто дбати про підтримку свого духовного стану на гідному рівні: не забувати про сповідь і молитву, не дозволяти гріхам обтяжувати совість, не зосереджуватися на збиранні земних скарбів, натомість невтомно шукати і множити скарби духовні.

Євангеліє каже нам про те, що необхідно поститися і молитися, бо це дає  сили для боротьби з зовнішнім і внутрішнім ворогом, який спонукає людей робити зло. За життя треба прагнути, щоб на Страшному Суді стати до тих, хто творив добро на землі, а не опинитись поруч з козлищами, які чинили зло, вбиваючи божественний устрій життя. Господь вчить: « Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі.» ( Мт.18:18)

Отець Олексій звернувся до усіх присутніх с закликом творити добро, любити Україну і свій народ, дякувати воїнам і допомагати ЗСУ, робити усе можливе для наближення Перемоги. Зростаймо у вірі та довір’ї до Бога щодня. Господи, вияви Твою силу через наше безсилля! Зрости нас у вірі, у повному довір’ї до Тебе, бо нічого немає неможливого тому, хто вірує.

Хрест – ознака перемоги життя над смертю

Третя неділя Великого посту, яка у цьому році припала на 7 квітня, у церковному календарі називається Хрестопоклонна. В цей день у храмах виносять для поклоніння хрест, щоб віруючі у Господа укріпились у своїй вірі і правдивості нашої Православної віри.

Звертаючись до парафіян у недільній проповіді настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій підкреслив, що Господь звертається до кожного з нас : «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мк 8:34). Як же слід сприймати цей заклик?

За часів Римської імперії  хрест був ознакою страждання і приниження. На хрестах розпинали бунтарів та розбійників, щоб вони повільно помирали у страшних муках, з пробитими цвяхами руками і ногами. При цьому у натовпі завжди знаходились ті, що дорікали та принижували приречених на смерть, додаючи їм нестерпних душевних мук.

Але Бог, виконуючи Свою обітницю, щоб одкупити гріхи людства за спокуси праотців Адама і Єви, обрав смерть для Сина Свого саме через хрест. Ісус Христос знав, через які муки Він має пройти. Ми не можемо осягнути скорботи і туги Спасителя у всій їх глибині, Його молитва у Гетсиманському саду була настільки напруженою, що з обличчя Його падали на землю краплі кривавого поту. Він молився і благав: «Авва - Отче, - Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу! А проте, - не чого хочу Я, але чого Ти» (Мк 14:36) 

Утім, Господь був готовий пройти дорогою страждань, виконуючи волю Свого Небесного Отця. Він Сам ніс на Голгофу, місце казні, важке знаряддя вбивства – хрест. Він пізнав знущання і зневагу, катування і побиття.

Настоятель храму акцентував увагу на тому, що невинна пропозиція диявола в образі змія скуштувати плоди  із дерева пізнання добра і зла праотцям  Адаму і Єві вилилось у те, що у світ прийшов гріх. І як наслідок гріха  – явилась смерть. Отже, коли людина задається питанням, чому на землі стільки страждань? Чому починаються війни, чому гинуть невинні, треба мати розуміння, що не Бог розпочинає війни! Не Бог привів у світ смерть, а тільки людина своїм бажанням стати подібною до Бога. Чи стає диктатор, який сіє смерть, страх і страждання мільйонів людей, Богом? Звичайно, ні. Бо всякий, хто вважає себе всемогутнім і відвертається від Бога, унаслідує свого отця - диявола і служить йому.

Заради спасіння людства Господь іде на Голгофу дорогою хресною через страждання, тортури, глузування. І коли вже сили оставляють Його, хрест допомагає нести перехожий Симон Кириней, що повертався з поля. Євангеліє дає надію і говорить про те, що у цьому світі завжди знайдуться люди, які поруч з Христом готові нести хрест, виконуючи волю Отця.

Кожній людині, яка вірує у Христа, для спасіння душі дуже важливо триматися своєї істинної Православної віри. Господь пропонує взяти хрест і йти слідом за Ним. Що чекає на Його послідовників? Слава, визнання, багатство? Ні! Важкий труд і страждання. Але через випробування  приходить розуміння і усвідомлення того, що це єдиний путь до життя вічного, до спасіння безцінного дару – душі. Ісус каже : «Хто вистоїть до кінця - той спасеться». Тому хрест зі знаряддя вбивства стає нашою опорою, ознакою перемоги світла над темрявою, добра над злом, життя над смертю. Господь дарує усім, хто вірує у нього, життя вічне. « Христос воскрес із мертвих! Смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував» - співається у Великодньому тропарі.

Отець Олексій підкреслив, що кожному з нас залишається тільки зробити вибір - з ким ти і куди йдеш. Слід пам’ятати, що земний шлях обірветься і Господь, який дав все для спасіння кожної душі, запитає, чи скористувалася людина цією можливістю? Чи прийняла Господа у серце своє? На це питання відповідь можна дати вже зараз, бо у кожній людині є Бог, якщо тільки вона не вбиває Його своїм небажанням жити з Ним.

То ж хай Господь покриє Своїм животворящим хрестом усю Україну і її народ з півночі на південь і з заходу на схід. Молимось разом, щоб Спаситель захистив наших мужніх воїнів, нашу землю від ворожої орди. Віримо у Перемогу і допомагаємо ЗСУ.

Пресвята Богородице, спаси нас від усякого зла

25 березня настоятель Свято-Троїцького храму митрофорний протоієрей отець Олексій тепло привітав парафіян із Благовіщенням Пресвятої Богородиці.

В цей день Церква Христова вшановує важливу подію: архангел Гавриїл сповістив Пречисту Діву Марію про зачаття, а потім народження Сина Божого, Спасителя світу. Бог вибрав Діву Марію з усіх родів як найдостойнішу за Її віру, жертовність, любов, чистоту і покору. Вихована в Законі Господньому в Єрусалимському храмі, навчена трудитись і молитись, Вона  досягла  досконалої  чистоти й святості, які дозволили  Їй стати Матір’ю Господа. З волі Отця Небесного і за згодою Пречистої Діви Марії, яка смиренно промовила:  «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1:38) Дух Святий зійшов на Неї і за дев’ять місяців до народження відбулося зачаття Богонемовляти Христа.

Саме в момент Благовіщення, Предвічний Бог Слово стає плоттю, як засвідчив апостол і євангелист Іоан Богослов, кажучи: «І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця» (Ін. 1:14).

Ніхто з людей тоді ще не бачив звершеного таїнства і Сама Пречиста Діва лише вірою приймає волю Божу, бо і Вона ще не здатна була осягнути всього значення події - але плід того, що відбулося, стає переміною для всього людства. Син Божий воплотився і став також Сином Людським, щоби принести нам визволення від тиранії гріха.

І сьогодні, більше ніж через два тисячоліття, осмислюючи смирення Божої Матері, яка свідомо зробила Свій вибір, ми повторюємо слова Богородиці : «нехай буде мені згідно з словом твоїм». Тому, святкуючи Благовіщення, оновлюємо віру в серцях, зі смиренням приймаючи все, що Господь приготував для нас. Віримо і уповаємо на те, що Бог звершує Свій Промисел про людство і про кожного з нас зокрема. Молитовно просимо, щоб Він був милосердним, простив гріхи і на Страшному Суді дарував нам Царство небесне.

Настоятель підкреслив, що безгрішних людей немає, про це і Церква каже. Та кожен має право самостійного вибору – розкаятися і жити із Богом у серці, чи загинути в темряві, накопичуючи свої гріхи, які важким тягарем, наче каміння, тягнуть до землі, не дають і кроку ступити дорогою спасіння. І саме зараз, під час Великого посту, є слушна нагода замислитися - який вибір зробити?       

Отець Олексій нагадав, що здавна у день Благовіщення Пресвятої Богородиці наші предки загадували бажання і вони неодмінно збувались. Сьогодні бажання для усіх українців єдине – здобути Перемогу, щоб настав мир в Україні, щоб Господь умудрив безумців, які розпочали війну, піти геть з нашої землі, щоб мужні захисники повернулися живими і здоровими до своїх сімей. З Божою поміччю, з часом, все зруйноване ворогом  відбудується, та, на жаль, біль за рідними і дорогими серцю людьми, чиє життя обірвала війна, вже залишаться з нами назавжди. Та ми не повинні занепадати духом чи  знесилюватися у боротьбі зі злом, маємо залишатися непохитними і впевненими, що зло буде переможене, подолане і покаране.

Щоденно молимось, щоб зміцнилась надія на Бога, щоб була блага звістка і для  України, щоб настав мир, радість спокій і Божа Благодать, маючи свідками, заступниками і помічниками у цій невидимій боротьбі Пречисту Діву Марію і всіх святих. Прославляємо нашу Владичицю і просимо Її покрову, заступництва, допомоги і захисту - для нас усіх, а особливо для наших мужніх воїнів-захисників.

Пресвята Богородице, спаси нас від усякого зла, покрий нас чесним Твоїм Омофором, будь Стіною Нерушимою і захисницею нездоланною від нападів усіх ворогів правди. Силою Сина Твого захисти Україну нашу від нашестя озлоблених чужинців, подай перемогу над супротивниками і справедливий мир утверди, а нас усіх у непохитній вірі та добрі збережи!

Без прощення і любові до ближнього, скільки не постися - марна праця.

Ось і настав Великий піст - важливий період у житті кожного християнина, бо це час роздумів щодо цінностей життя, час можливостей збирати скарби небесні, час посиленої молитви, покаяння і прощення. Настоятель храму митрофорний протоієрей Олексій на недільній проповіді закликав парафіян схилити серця перед Богом, усмирити свої почуття і бажання, яких досить багато у кожної людини – непотрібних і шкідливих для нашого буття. Він підкреслив, що одне тільки обмеження у їжі протягом посту користі для душі не принесе, бо це –дієта. Піст, це насамперед, покаяння за свої гріхи.

Настоятель промовив, що в Прощену неділю Церква згадувала подію вигнання Адама і Єви з раю. З перших днів посту треба кожного дня читати Біблію, щоб не забувати, що Творець Всесвіту зробив людину вінцем творіння на землі по Своєму образу й подобі. Однак, перші люди Адам і Єва согрішили, спокусившись плодами дерева пізнання добра і зла, через що були вигнані з раю. Це був єдиний піст, встановлений для них Богом, але люди піддались спокусі змія, порушили одну - єдину Заповідь Божу і не покаялись. Вкусивши заборонений плід Адам намагався приховати гріх від Бога, та хіба можна сховатися від Бога сотворивши зло? Від Бога нічого скрити неможливо! Отак і всі ми намагаємося перекинути свої провини один на одного, а треба думати насамперед про себе - що я зробив? Гріхів у кожного багато, піст же навертає людину до покаяння і початку спасіння. Для цього треба прийняти Господа всією душею і, визнавши свої гріхи, виправитись у тому, що согрішили

Христос у Євангелії говорить нам що є початком і корисним для душі - простити брата свого. Без прощення і любові до ближнього, скільки не постися - марна праця. Христос вчив казати у молитві Отче Наш так: «прости нам провини наші як і ми прощаємо винуватцям нашим». Тож якщо ти не простив, то як Бог тобі простить?

Настоятель застеріг, що гріхи і зло у серці не тільки руйнують душу, але можуть виходити різними хворобами. Страждає душа - страждає і тіло. Інколи людина не розуміє, за що вона страждає? За гріхи, навіть батьківські до сьомого коліна по роду. Господь може простити гріхи і очистити від багатьох хвороб душевних і тілесних тільки тоді, коли людина прагне встати на путь істинної віри і виконує Заповіді Божі. Кожному важливо пам’ятати, що через Таїнство Покаянна, молитви і постування ми навертаємося до Творця, а значить, і до того раю, який був втрачений прабатьками Адамом і Євою.

Господь каже - простіть, примиріться і не судіть один одного. У цьому світі ми тимчасові мандрівники, і ніхто не може знати, коли відбудеться перехід у життя вічне. Життя земне обривається миттєво, хоч кожен сподівається, що з ним нічого поганого статися не може. Настане час і всі, царі і убогі – усі встанемо на Суд Божий, щоб тримати відповідь за те, що робили в житті. Тому треба духовно готуватися до вічності, щоб отримати життя вічне у Царстві Небесному.

Отець Олексій повідав, що на цьому тижні кожного дня у 14 годині читатиметься Великий покаянний канон Андрія Критського і запросив усіх по можливості приходити до храму. У кого такої можливості немає - читати цей канон вдома. Також під час посту слід читати ранком і ввечері молитву Єфрема Сиріна.

У понеділок, 25 березня ( а не 7 квітня, як було раніше) ми будемо відзначати Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Настоятель храму нагадав, що в піст треба робити добрі справи і допомагати ближнім, а саме зараз потребують допомоги наші мужні захисники. Він закликав фінансово підтримувати ЗСУ, направляти усі зусилля на Перемогу і підтримку наших хлопців. Бо від їх спроможності давати відсіч ворогу щоденно залежить безпека кожного з нас. 

17 березня в церковному календарі відзначався день пам’яті преподобного Олексія, людини Божої, який увійшов в історію своєю відданістю Ісусу Христу. Після служби парафіяни храму сердечно привітали свого отця- настоятеля протоієрея Олексія з іменинами, вручили йому пиріг, побажавши  довгих років життя, міцного здоров’я і щоб Господь і надалі укріпляв його у пастирських трудах на ниві Христовій.

Молитва святого Єфрема Сиріна
Господи і Владико життя мого! Дух лінивства, безнадійності, владолюбства і пустомовства не дай мені!
Духа ж ціломудрості, смиренномудрості, терпіння  і любові даруй мені, рабу  Твоєму.
Так, Господи Царю, дай мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь.

Страшний Суд: кого і за що Господь судити буде

Поступово Церква готує парафіян до Великого посту, який триватиме сім тижнів, аж до свята Воскресіння Христового. Кожну неділю через спів та читання Євангелія під час богослужіння у храмі ми чули нагадування про Страшний суд і необхідність покаяння.

10 березня у М’ясопусну неділю, у храмі читалось Євангеліє від Матвія ( 25:31-46) у якому Ісус Христос дає нам розуміння того, що очікує людство на Страшному суді, коли прийде Він і сяде на престолі Своєї слави.

Тоді зберуться перед Господом усі народи, і Він розділить усіх, як пастух відлучує овець від козлів і поставить овець праворуч Себе, а козлів - ліворуч. Праведникам, які будуть стояти праворуч, Скаже: « Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу». Господь пояснює, чому їм дане Царство: бо голодний був Я, і ви дали Мені їсти; був спраглий, і ви напоїли Мене; подорожнім я був, і ви прийняли мене; був роздягнений, і ви одягли Мене; був хворий, і ви відвідали Мене; у темниці був, і ви прийшли до Мене. На питання праведників, коли ж вони бачили Його голодним, спраглим, подорожнім, роздягненим, хворим чи в темниці і допомогли Йому? Господь відповів: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших - ви Мені зробили».

Страшне жахіття чекає на грішників, які почують слова Господа: «Ідіть від Мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його». Виголосивши вирок грішникам, Господь пояснює, що покарані вони, бо нічого не зробили з всього того, що робили праведники. А на питання грішників, коли ж вони бачили Його голодним, чи спраглим, чи подорожнім, чи роздягненим, чи хворим, чи в темниці і не допомогли? Сказав: « Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з Моїх братів найменших, - Мені також ви того не зробили.»

Так описав Господь наш Ісус Христос останню і найбільшу подію, що невідворотно відбудеться на межі часу і вічності для кожної людини на землі - Страшний Суд.

Протоієрей отець Іван пояснив, що Господь сказав усе це ради нашого спасіння. Адже кожному, хто має розум і хто сповідує Господа Ісуса Христа,  необхідно знати про неминучість Суду і що треба робити для спасіння душі. Отець Іван нагадав слова Апостол Іоанна:  «Якщо хтось говорить: «Я люблю Бога», - але ненавидить брата чи сестру свою, той брехун. Бо хто не любить брата чи сестру свою, яких він бачив, то як він може любити Бога, Якого не бачив?» Віра має бути дієвою, а це значить -  всіляко допомагати нужденним і скривдженим, тим, хто опинився у скрутному становищі і потребує підтримки. Якби важко не було, нам треба вчитися прощати один одного і не осуджувати. Бо коли прийде Господь творити Суд справедливий, розкриється вся неправда і кожен отримає те, що заслужив – життя вічне або пекельну муку. Буде тільки одна правда для всіх, бо ніхто не зможе відкупитись щоб уникнути покарання. Хто що заробив, то те й мати буде. Отець Іван підкреслив, що зараз, коли йде війна за незалежність нашої держави, неможливо не знати історії України, не підтримувати наших  захисників і при цьому говорити про любов до країни. Він подякував настоятелю і парафіянам Свято-Троїцького храму за підтримку переселенців з тимчасово окупованого села Зміївка, Херсонської області. До речі, на недільній службі співав хор храма Архістратига Михаїла.  Дітки недільної школи Свято-Троїцького храму передали отцю Івану і його громаді оберіги - фігурки янголів, які вони зробили власноруч.

Настоятель храму отець Олексій відзначив духовну єдність парафіян Православної Церкви України і підкреслив, що вона кріпне в спільних молитвах за Перемогу, в добрих справах і любові до ближнього. Любляча людина наслідує Бога,тому ніколи не буде осуджувати або ображати інших, бо в істинній любові нема ні неправди, ні омани.

Настоятель нагадав, що у світі в усі часи точиться боротьба світла з темрявою, добра зі злом. Але все це скінчиться, коли буде Друге Пришестя Христа, про час настання якого людству невідомо. Саме тому для кожної людини важливо до кінця земного життя позбутися гріхів, щоб прийти до Христа очищеною і світлою. Тоді Судний день стане великою радістю, бо за ним - життя вічне. Настає особливий період у житті віруючої людини – Великий піст, який відкриває можливості для духовного подвигу і здобуття  духовних дарів, з якими прийдемо на Страшний Суд. Віримо, що прийде радість Воскресіння Христового, молимось, як одна велика родина, щоб Господь зглянувся на нас, і допоміг перемогти зло сьогодні. Разом вистоїмо і переможемо, Господь Воскрес - воскресне і Україна.

Матеріал і фото Ганна Іванова

По закінченню земного життя кожен отримує те, що заслужив 

9 березня була Вселенська батьківська (м'ясопусна) субота – один з особливих поминальних днів церковного календаря. В цей день парафіяни храму підносили свої молитви  до милосердного Господа за спокій душ своїх рідних і близьких, і за всіх од віку спочилих християн, про кого нікому помолитись. Молитовно просили, щоб Він простив їх гріхи вільні і невільні, прийняв їх душі у Царстві Небесному та сподобив і нас, коли спливе земне життя, разом прославити Його ім’я біля Престолу Божого.

На важливості молитви для християн акцентував увагу парафіян настоятель храму митрофорний протоієрей отець Олексій. У нас є одна віра і вона - істинна, підкреслив настоятель і закликав усіх щодня молитися і просити Господа, щоб давав наснаги чинити добро і протистояти ворожим силам зла, які і фізично і духовно прагнуть знищення усього людського. Зараз ми переживаємо важкі випробування, але треба розуміти, що попереду може бути ще гірше. Ісус Христос говорить, що настануть такі тяжкі для людей часи, яких ще не бувало з початку світу. Він застерігає, що будуть різні стихійні лиха, голод, моровиці, землетруси, часті війни. Примножаться беззаконня; віра ослабне; у багатьох охолоне любов одне до одного. З`явиться багато фальшивих пророків і вчителів, які спокушатимуть людей і розбещуватимуть їх згубними вченнями. Ісус Христос вчить нас пильнувати, не впадати в оману і бути завжди готовими до зустрічі Господа, бо коли це станеться : "Про те знає лише Отець Мій Небесний". Спаситель прорік,що коли Він удруге прийде на землю, то вчинить суд над людьми і віддасть кожному за ділами його. І ті, хто чинив добро отримають вічне, блаженне життя, а інші, які чинили зло, будуть осуджені.

Отець Олексій з болем сказав про те, що у боях з російськими нелюдами за свободу України  віддають життя наші мужні воїни, від обстрілів і руйнувань  гинуть мирні жителі. Навіть у віддалених від лінії фронту місцях не можна почуватися у повній небезпеці, то що вже казати про  незламних захисників на передовій, або жителів міст і сіл, які кожного дня потерпають від ворожих обстрілів?

Під час війни на порозі смерті можна опинитися будь-якої миті, цей страх відчуває кожен з нас. То чи мають для людини, яка втрачає життя, хоч якусь цінність матеріальні скарби? Ні. Нічого з того, що вона збирала, може, все своє життя, вже їй не потрібно. Проте, Ісус вчить нас збирати скарби духовні не на землі, а на небі. А здобуваються вони у вірі, щирою молитвою, постом, покаянням, добрими справами, допомогою ближнім. Настоятель наголосив на тому, що зараз, як ніколи, треба єднатися і всіма силами допомагати збройним силам України, бо тільки вони здатні захистити нас і наших рідних від ворожої навали. Небезпека кожного українця залежить від спроможності мужніх захисників боронити рідну землю і ми маємо підтримати їх молитовно і матеріально!   

Тож пам’ятаємо про те, що дні життя швидкоплинні і по закінченню земного життя кожен отримує те, що заслужив. Молимось за Перемогу України, воїнів, за своїх рідних, просимо Господа, щоб укріпив нас у вірі, дав сили гідно пройти тернистим шляхом святого православ’я і відкрити двері у вічність Царства Небесного. 

Матеріал і фото Ганни Іванової

Неможливо любити  Бога і не виконувати Його заповіді

У неділю, 21 січня, для духовної настанови парафіян храму читалось Євангеліє від Матвія (22:1-14) у якому Ісус розповідає притчу про весільний бенкет, порівнюючи його з Царством Небесним.

У притчі йдеться про царя, який запросив на весільний банкет свого сина багато гостей. Але покликані знехтували запрошенням, порозходились хто на поле, хто на свій торг, деякі навіть познущалися та вбили рабів царя. Цар розгнівався і знищів убійників, а їхнє місто спалив. Тоді наказав своїм рабам запросити на бенкет усіх, кого зустрінуть на роздоріжжі, злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась. Коли ж вийшов цар на гостей подивитись, то побачив чоловіка, в одежу весільну не вбраного. Цар запитав: Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної? Чоловік той мовчав. Тоді цар наказав слугам зв’язати йому ноги та руки, та кинути до зовнішньої темряви, де буде плач і скрегіт зубів… Бо багато покликаних, та вибраних мало.

Про що ж саме говорить нам Ісус цією притчею? Виникає питання, звідки ж у гостей могли з’явитися весільні вбрання, якщо слуги зібрали їх на вулиці? І чому чоловіка жорстоко карають через невідповідний одяг?

У своїй проповіді настоятель храму протоієрей отець Олексій наголосив на тому, що Ісус у цій притчі використовує символ: весільне вбрання – це любов, справедливість, милість і святість Царства Божого. Якщо людина  відмовляєтеся від такого наряду, якщо вона не обирає Господа основою свого життя, якщо не виконує Заповідей, не знає, що таке молитва, причастя, піст, то чи знайдеться їй місто на бенкеті? Чи увійде душа цієї людини до Царства Небесного? Ісус у притчі дає нам чітку відповідь - ні. «Бо багато покликаних, та вибраних мало».

Бог - це любов, Він любить усіх, навіть лиходіїв. Але суть Божої любові в тому, що Він вимагає від людини щирого розкаяння у гріхах, кардинальних змін на краще. «Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?»- приязно запитує Він запрошеного на банкет. Але чоловік нічого не відповідає, він мовчить. І далі ми бачимо, що Господь не може допустити людину на бенкет на честь Свого Сина, якщо вона не хоче змінюватися, не хоче каятись. Адже покаятися – означає засудити всякий свій гріховний вчинок, змінити свій образ думок і  почати новий спосіб життя, заснований на любові до Бога і ближніх.

Отець Олексій підкреслив, що нині багато людей шукають істину у сектах, усіляких вченнях. У всі часи з’являлися різного роду наставники або проповідники, навколо яких гуртувалися і продовжують гуртуватися люди, вірячи в них, як в істину. Зараз ми бачимо, як  кожного дня під гаслами захисту православної віри російські військові вбивають в Україні мирних людей, ракетами руйнують міста і села, мінують наші родючі землі, сіючи навкруги смерть. То де ж там віра? Неможливо любити Бога і не дотримуватись Його заповідей!

Мало сказати: « я люблю Бога», треба прикладати зусилля, щоб бути достойним Царства Небесного. В центрі духовного життя християнина є і завжди має бути Христос. Ніхто і ніщо, навіть найбільш шановані і священні особи  не можуть замінити  Христа. Без Спасителя неможливе ані належне єднання з Богом, ані спасіння від зла, ані правдиве вічне життя в любові, для якого людина сотворена. І якщо ми самі не відвертаємося від Нього – Христос із нами є і буде у всі дні до кінця віку. 

У ці хвилини наші захисники у надважких умовах відстоюють на фронтах не тільки мир, але і право існування українців як нації, нашу культурну спадщину, національне надбання, яке створили багато поколінь до нас. Українські воїни, як ті славетні козаки, які у давні часи боронили рідну землю, молитовно звертаються до Господа про допомогу перемогти ворога, до Божої Матері, щоб Вона захистила їх рідних і оберігала від усякого зла. Віримо і разом молимось, щоб Господь не залишив наш народ і воїнів наодинці з підступним ворогом, щоб як молодий пастух Давид своєю пращею поразив закованого у броню велетня Голіафа, так і Україна з Божою поміччю перемогла у цій кривавій війні.

Матеріал і фото Ганни Іванової

6 січня Православна Церква України відсвяткувала  Богоявлення

У новому році з новим календарем 6 січня парафіяни Свято-Троїцького храму відзначили свято Богоявлення, Хрещення Господнє, яке стало для українців символом єднання віри та молитви. Хрещення Спасителя у водах річки Йордан пророком Іоаном для християн вважається однією з найважливіших подій, бо Христос вперше відкрито явив Себе перед всіма, хто прагне пізнати істину і шукає спасіння.

Настоятель храму протоієрей отець Олексій, наголосив, що Богоявленням свято названо ще тому, що під час Хрещення Христового вперше відбулося також і явлення Пресвятої Тройці: Син прийшов до людей і освятив води, Отець голосом з небес засвідчив «Це Син мій возлюблений, у ньому Моє благовоління» (Мф. 3:17), а Дух Святий у вигляді голуба зійшов з небес і спочив на Спасителі.

Хрещення Господнє не було таким, як таїнство Хрещення у наші часи, що звершується на відпущення гріхів. Христос гріхів не мав, тому, як ми знаємо з Писання, навіть пророк Іоан дивується, що він має охрестити Спасителя. Але Господь каже Іоану: «облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду» (Мф. 3:15). Спаситель сходячи в Йордан, освячує воду, надаючи їй нову силу разом з дією Святого Духа давати друге народження людині для життя вічного. Тепер кожен, хто приймає Хрещення, стає ніби причасником тієї великої таємниці. Адже, як у воді людина омиває тіло від бруду, так і у таїнстві Хрещення омивається душа, відновлюючи свій зв'язок з Богом стає на дорогу очищення і спасіння. .

В пам’ять про Хрещення Господнє в цей день у храмах звершується Чин  великого освячення води з особливими молитвами, тому у народі свято називають Водохреще. Вода, яка є символом усього живого на землі, після освячення може довго зберігатися і має благодатний вплив на душевне й тілесне здоров’я віруючої людини. Але треба розуміти, щоб свята вода принесла користь через окроплення нею та споживання, треба насамперед піклуватися про чистоту душі, постами, покаянням і молитвами укріпляти свою віру у Господа.

Отець Олексій нагадав, що саме 6 січня п’ять років тому в Україні сталася історична подія  - у храмі святого Юрія Переможця у Царгороді Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій вручив Томос про автокефалію для Православної Церкви України, благословивши церковну самостійність українського народу. І сьогодні, коли триває запекла боротьба за незалежність нашої держави, ми молимось за усіх, хто боронить православну віру, хто ціною власного життя відстоює право українців вільно жити під мирним небом на своїй рідній землі.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Христос народився!  Славімо Його!

Спільними молитовними проханнями Божого захисту й допомоги нашим захисникам, перемоги правди і справедливого миру для України та світу, колядками і святковим настроєм зустрічали 25 грудня Різдво Христове парафіяни Свято-Троїцького храму.

Настоятель храму протоієрей отець Олексій сердечно привітав присутніх на службі з цим величним святом і підкреслив, що в цей день ми святкуємо подію народження Сина Божого не лише як данину традиції чи звичаю, але з усвідомленням значення виняткової історичної події минулого, яка торкається сьогодення та кожного з нас. Різдво Христове змінило не лише хід історії, але вплинуло на саму природу людську. Крім того, саме від Різдва вже більш ніж дві тисячі років ведеться літочислення.

У всі часи, від першостворених Адама та Єви, змій спокушає людство творити різні гріхи. І тільки з народженням Христа у людей з’явилась надія на вічне життя, бо заради зцілення і відновлення людської природи, звільнення від рабства гріху і смерті Син Божий став також і Сином Людським, народившись у Віфлеємі від Діви Марії. Тому Різдво Христове є початком спасіння людства, адже Спаситель прийшов у наш світ щоби всякий, хто увірує, мав через Нього і в Ньому життя вічне.

Разом з тим, Ісус Христос дає кожній людині право вибору – чи хоче вона бути спасенною і пізнати істину, чи навпаки, як той Ірод, бажає вигнати Його зі свого життя, щоби Він не викривав гріхів? Спаситель здійснив усе необхідне для того, щоби ми знайшли і пізнали Його. Тому приймаймо всією душею Різдво Христово, віримо у Нього як у Сина Божого і Сина людського,  покладаємо у серці своєму надію на початок спасіння, покаянням у гріхах, добрими ділами милосердя і любові наближаємось до Господа.  

По закінченні Літургії Василя Великого парафіян храму зворушливо привітали вихованці недільної школи. Дітки ретельно готувались до свята, вчили колядки і власноруч зробили святкові листівки, якими обдарували присутніх. Дорослі щиро їм дякували, а настоятель винагородив старання малечі солодкими подарунками.      

Дуже тепло сприйняли парафіяни храму колядування жителів села Зміївка з Херсонщини, які, рятуючись від російських окупантів, вимушені були тимчасово виїхати з рідного села до Кривого Рогу. Їх колядки нагадали всім про те, що серед безмежного горя і страждань війни, серед болю втрат ми все одно святкуємо! Бо Різдво Христове для всіх українців не стільки час розваг і подарунків, скільки свідчення перемоги правди й добра та неодмінної поразки зла. По сільському храму святого Архангела Михаїла, у якому настоятелем є протоієрей Іван Квітка, який зараз служить у Свято-Троїцькому храмі, російські окупанти вели прицільний вогонь, намагаючись його знищити. І сьогодні парафіяни розбитого храму і майже зруйнованого обстрілами села показують усім нам, що підступний ворог здатен рівняти з землею наші села та міста, але не в силах зламати дух вільних людей, хоч би як не намагався це зробити!

У ці святкові дні ми з особливим почуттям підносимо молитви за наших воїнів та за всіх, хто в окопах, на фронті та в тилу бореться зі злом і наближає перемогу. Молимось за всіх, хто не має змоги зустрічати свята в сімейному колі, у рідних оселях, хто перебуває на тимчасово окупованих російським ворогом українських землях, за розділені війною родини. Сам Христос був вимушений втікати від злоби Ірода, тому милість Господня є з усіма, хто страждає невинно.

Нехай новонароджений Ісус обдарує усіх нас своїми ласками, зсилає своє благословення, дарує всій Україні мир, злагоду і благополуччя! 

Матеріал і фото Ганни Іванової 

Під час різдвяного посту у храмі відбулося таїнство Соборування

16 грудня у Свято-Троїцькому храмі відбулося таїнство Соборування ( Єлеосвячення), одне з семи найголовніших таїнств, в якому при помазуванні тіла єлеєм призивається на людину благодать Божа для зцілення її від тілесних та душевних немочей. Єлеосвячення бере початок від апостолів які отримали від Господа Ісуса Христа владу зцілювати усяку хворобу.

Звершували таїнство настоятель храму митрофорний протоієрей Олексій Лупін, настоятель храму святого Архангела Михаїла села Зміївка (Херсонської області) протоієрей Іван Квітка, настоятель криворізького новозбудованого храму на честь ікони Богородиці «Всіх скорботних радість» протоієрей Вадим Бакун, військовий капелан військової частини 3011 Національної гвардії України Артемій Передерій.

Послідування таїнства складалося із прочитання, після визначених молитов, семи різних уривків із Апостола і Євангелія, які розповідають про покаяння, про зцілення, про необхідність віри, про страждання і милосердя. Після кожного такого читання і молитовного звернення до Бога про відпущення гріхів семиразово відбувалося помазування освяченим єлеєм (олією), змішаним із вином. В кінці чина на голови тих, хто приступав до таїнства, накладалося Євангеліє з читанням особливої заключної молитви.

Настоятель храму протоієрей отець Олексій звертаючись до парафіян нагадав, що, як повчають Святі отці Церкви, при Єлеосвяченні відпускаються забуті гріхи (але не ті, що були приховані під час сповіді), а, наприклад, через причину їх незначущості для людини. Проте, сукупність таких гріхів може лягти тяжким каменем на душу, стати причиною не тільки духовного занепаду людини але і тілесних недуг. Тому Церква надає кожному віруючому у Господа нашого Ісуса Христа отримати цей дар Божий і відчути благодатну дію Таїнства Єлеовячення на душу і тіло. Але людина сама повинна прагнути позбутися цього гріховного ярма і перша з вірою зробити крок на зустріч Богові. Настоятель  акцентував увагу присутніх на тому, що саме зараз триває різдвяний піст і до свята Різдва ще є час і можливість покаятись і причаститись, щоб отримати Божу Благодать.

У цьому році парафіяни Православної Церкви України знову святкуватимуть Різдво 25 грудня, як це і було в Україні до 1918 року, разом з 9 Вселенськими Церквами. Під час війни всі ми маємо стрес і смуток на душі, тому і на свята будемо молитовно просити Господа за наближення Перемоги над російським агресором, за мужніх українських воїнів та увесь побожний наш народ.

Матеріал та фото Ганни Іванової

Святителю Христовий Миколаю, моли Христа Бога нашого, нехай принесе нам мирне життя і позбавить гріхів

6 грудня настоятель Свято-Троїцького храму отець Олексій сердечно привітав вірян зі святом на честь великого чудотворця і угодника Божого Миколая, архієпископа Мір Лікійських.

Святитель Миколай є одним з найбільш шанованих Церквою і християнами праведників, до нього у всі часи звертаються з проханнями про молитовне заступництво, допомогу і захист. Для кожної віруючої людини він є прикладом служіння і любові до Бога, взірцем милосердя та щирості душі до ближніх.

Святий Миколай народився в місті Патарі, що в Малій Азії, близько 280 року. Змалку виховувався в заможній, побожній християнській сім’ї Феофана і Нони. Зростаючи, багато читав, вивчав Слово Боже, любив бувати в храмі, а згодом відцурався мирського життя і прийняв чернечий постриг. Святитель ще за життя прославився численними добрими ділами, милосердям, щедрістю і жертовними вчинками на благо нужденних.   

В час земного життя за молитвами святого Миколая Бог звершував багато чудес. І після відходу до вічності Миколай продовжує служити потребам тих, хто звертається до нього у скрутних обставинах, чудесами підтверджує справедливість віри та уповання людей на Бога. Тому Святого Миколая з повагою іменують Чудотворцем.

Свято Миколая особливо чекають і люблять діти, у звичаях нашого народу, вшановуючи пам’ять святителя, прийнято дарувати діткам, які заслужили, солодощі і подарунки, а неслухам – хворостини. І це не тільки вияв любові батьків, а ще й заохочування дітей до добрих діл, до вихованості та навчання.

У цьому році вперше, разом зі святом на честь чудотворця святого Миколая, 6 грудня відзначається і День Збройних сил України. Отець Олексій привітав зі святом та нагадав, що окрім інших чеснот святитель Миколай вшановується також як захисник і помічних всіх, хто захищає правду і добро. Зараз на фронті наші військові показують найвищий вияв жертовності, віддають свої життя за свободу України, за волю і краще майбутнє нашого народу і прийдешніх його поколінь. Тож молімося, щоб святий Миколай був помічником і покровителем наших захисників. Молитовно просимо його укріпити віру, спрямувати наші зусилля на досягнення перемоги і миру для України.

Матеріал та фото Ганни Іванової 

«Прийдіть до мене всі струджені і обтяжені, і я заспокою вас»

У першу неділю зими, 3 грудня, для духовної настанови вірян у храмі читалось Євангеліє від Луки (гл.14 :16-24) у якому згадується притча Ісуса  про звану вечерю. У цій притчі йдеться про те, як багатий чоловік спорядив велику вечерю і запросив багатьох прийти на готове. Але у запрошених на цей день був свій клопіт. Один купив поле, на якому збирався працювати, другий планував  випробувати своїх волів, третій – оженився і не хотів дружину залишати. Розгнівався господар на званих мужів і наказав своєму рабу, щоб той з вулиці  привів вбогих,  калік, сліпих, і кривих, щоб наповнився його дім. Притча закінчується страшними словами: “Багато покликаних, та вибраних мало … ”, які сказав Ісус понад дві тисячі років тому, але, на жаль, вони актуальні і зараз. За цей час технічний прогрес невпізнанно змінив світ, але ж чи змінились на краще люди? Хіба і ми, як ті давні запрошені на вечерю, щодня не знаходимо собі купу справ, не називаємо різні та зручні для нас причини, щоб виправдати своє небажання наблизитися до Бога?

Настоятель храму митрофорний  протоієрей отець Олексій звертаючись до вірян пояснив, що у цій притчі йдеться насамперед про таїнство Євхаристії, яке Спаситель започаткував на Тайній Вечері, щоб кожен, хто вірує у Нього був спасенним і душа його не згинула у вічності. Це таїнство з'єднує небесне із земним і нагадує нам про жертву, яку Ісус приніс заради спасіння всього людства. Саме на таку вечерю і сьогодні запрошує нас Милостивий Господь.  Він закликає людей  насолоджуватися  Його благодаттю: «Ідіть, бо вже все готове», сказано в притчі. Багато покликаних – всі ми покликані: а хто ж  відгукнеться?  Кожна людина досліджуючи свою душу через сумління, має вирішити де їй бути – поміж званих чи обраних. Отець Олексій нагадав,  що саме зараз, під час Різдвяного посту, у кожного з нас є чудова нагода подумати про вічне, прийти до церкви, помолитись, прославити Бога, отримати благодать, укріпитись духовно і фізично, позбутися всього гріховного. Подивимося неупереджено і об’єктивно на самих себе і зауважимо, що немає такої справи, заради якої варто нехтувати можливістю наблизитись до Бога, немає такої роботи,  яку б не можна було відкласти на якийсь час. Молитва, Покаяння та Святе Причастя – це і є тією великою вечерею, яка вже готова в нашому серці і до якої закликає нас Господь, як закликав і в усі часи.    

Настоятель храму підкреслив, що зараз, під час великих випробувань, які випали на долю народу України, як ніколи важливо бути єдиними в вірі і любові до Бога, бо тільки Господь дає нам надію знайти спасіння у Царстві Небесному.  Бо коли прийде  час  душі тих, хто за життя служив Господу через служіння людям, ніс любов до Бога через віру і діла, на Суді Божому буде серед обраних, а не званих. Тому молимось за укріплення і незламність віри, за мир на нашій землі, за воїнів, які ціною власного життя і здоров’я відстоюють нашу свободу і пам’ятаємо слова Спасителя: « Прийдіть до мене всі струджені і  обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28).

У суботу 16 грудня, традиційно, під час  різдвяного посту  в 9.00  у храмі   відбудеться таїнство Соборування ,  Єлеопомазання  - це таїнство в якому через помазання освяченою оливою на хворого сходить благодать Божа  для зцілення душевних і і тілесних недугів.

Матеріал та фото Ганни Іванової 

Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці

21 листопада за новоюліанським календарем Православна Церква України відзначала свято Введення в храм Пресвятої Богородиці - одне з дванадцяти найважливіших християнських свят. В народі його здавна шанують і називають Третя Пречиста. Саме з цього дня у храмах починається богослужбова підготовка до Різдва Христового і вперше співаються різдвяні колядки.

Хоча події Введення у храм Діви Марії не описані у Євангелії, про них сповіщає нам Передання. Відомо, що благочестиві батьки Пречистої Діви Марії святі і праведні Іоаким та Анна дожили до глибокої старості бездітними. Вони довгі роки гаряче молились Богу, щоб Він дарував їм радість батьківства. Подружжя дали обіцянку віддати дитину в Єрусалимський храм на служіння, якщо Господь явить до них Свою милість. За велике терпіння, непохитну віру і любов до Бога й один до одного, Господь виконав їхнє прохання. У Іоакима та Анни народилась дівчинка,  яку, за вказівкою ангела Божого, назвали  Марією.

Коли дівчинці виповнилось три рочки, батьки виконали свою обітницю. Вони духовно раділи, що удостоїлись принести Богу найдорогоцінніший дар - свою єдину Дитину. Разом з родичами Іоаким та Анна відвели Її в Єрусалимський храм. За переказами, маленькій Марії допомогли зійти тільки на першу круту сходинку храму, решту 14 вона дивним чином подолала сама. Це викликало подив у всіх присутніх, архієрея Захарія та священиків, які її зустрічали. Захарії (він був батьком Іоанна Хрестителя) було відомо про особливу долю дівчинки, тому він відвів її до вівтаря і показав Марії місце молитви. І це була ще одна дивовижна подія, яка пов’язана з Введенням Пресвятої Богородиці у храм. Бо у вівтар заходити не можна було нікому, окрім старшого зі священиків і лише з особливої нагоди, оскільки там зберігався і з благоговінням шанувався священний ковчег - велика святиня, в якому була означена присутність Самого Господа.

У церковному Переданні збереглися дані, що під час перебування Пречистої Діви в Єрусалимському храмі вона виховувалась разом з іншими дітьми, старанно читала Священне Писання, займалася рукоділлям, постійно молилася та росла у любові до Бога. Згодом Пречиста Діва таємно склала обіт дівоцтва, тому при виході зі святині Її довірено опіці святого Йосифа, з яким Вона була звінчана на святе, взірцеве, посвячене Богові життя.

У проповіді з нагоди свята настоятель храму протоієрей отець Олексій наголосив на тому, що Введення в храм Пресвятої Богородиці це особливе свято, адже згадується зустріч земного і небесного. Бо саме Їй наперед було призначено Богом стати Матір'ю Сина Божого, Який відкриє людям вхід у Царство Небесне.

Є ще повчальне значення нинішнього свята - до діла Божого слід сумлінно готуватися. Діва Марія, щоби виконати Своє покликання, була приведена в дім Божий на виховання, служіння і навчання. І ми, як християни, не повинні нехтувати можливістю відвідувати храм, брати участь у богослужіннях та спільних молитвах, отримувати від Церкви науку і настанови у благочесті, одержувати благодатне освячення в таїнствах. Для укріплення віри за кожної нагоди варто користатися великим даром - можливістю особливого духовного наближення до Бога через перебування в Його домі. Кожен із нас повинен віднайти власну дорогу до храму, яка є дорогою до самого себе, до свого вічного щастя, до зцілення тих ран, яких нам завдає віддалення від Бога.

Тож плекаймо в своїх серцях віру і молимось, щоб Пресвята Богородиця   була для нашої України і всього народу українського незборимою захисницею і заступницею та покрила Своїм чесним омофором нас від усякого зла.               

 Матеріал і фото Ганни Іванової

Матеріальні блага ніколи не замінять духовні скарби

Чи слід людині накопичувати матеріальні блага, сподіваючись на довге забезпечене життя у майбутньому? Із практичної точки зору, звичайно, це правильно і розумно. Проте, надмірно покладатися на ці приготування – справа марна. Про це говорить нам Господь у притчі про нерозумного багача, який розраховував на свої статки для забезпечення власного прожитку та безпеки (Луки 12:16-21). У притчі Ісуса, яка читалась для настанови парафіян храму у неділю 19 листопада, йдеться про те, що у одного багатія вродив щедрий врожай зерна. Чоловік той міркував, як запаси зберегти? Він вирішив розвалити старі житниці та побудувати нові, більші. Багатій сподівався, що цього йому вистачить на довгі роки - їсти, пити, веселитися і спочивати. Бог же до нього прорік: «Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготував?» Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога, - Говорить нам Спаситель.

Настоятель храму протоієрей отець Олексій у своїй недільній проповіді підкреслив, що у площині сьогодення ми дійсно бачимо, наскільки все матеріальне є нетривалим. Зараз тисячі українців потерпаючи від війни кидають домівки і майно, рятуючи себе і близьких. Кожного дня ворог засипає нашу землю ракетами і снарядами, руйнує міста і села. Те, що люди  турботливо дбали, щоб з комфортом прожити майбутні дні, пропадає і знецінюється в одну мить. Перед лицем смерті жодне земне багатство не приносить людині користі і не може подовжити життя хоч на одну мить.

Чому ж Бог забрав життя нерозумного багатія ще до того, як той зміг  використати накопичене, адже нічого поганого у розрахунках чоловіка на подальше сите життя начебто немає? Тому, що він покладався тільки на себе, на матеріальні речі і не враховував мудрість Бога у своїх планах. Він вважав, що багатство здатне принести йому довголіття і радість. Але саме в цьому він глибоко помилявся, бо ніколи матеріальне не здатне замінити духовне. Отже, ця євангельська притча нагадує нам, що єдиним джерелом життя є Господь.

Отець Олексій наголосив на тому, що готуючись до завтрашнього дня, насамперед, треба шукати Царства Божого і правди Його, тоді і інше все додасться, як сказано у Святому Письмі. Господь закликає нас ті матеріальні можливості, які маємо, перетворювати на добрі діла, трудитися, спрямовуючи їх на служіння правді та добру, допомагати нужденним ближнім. Тільки так ми можемо примножити свою віру і накопити безцінні, вічні небесні скарби, якими повниться любов до Бога. Адже саме діла віри й любові, спрямовані на славу Божу і благо ближнім, приносять людині істинну радість і справжню користь, наближаючи до Господа. Користуючись благами, які дає Творець, слід пам’ятати, що вони - лише Його дар, а не наша власність.

Спаситель чітко дав зрозуміти у Своїй Нагірній проповіді, що ми не маємо журитися про «завтрашній день», бо Небесний Отець знає наші потреби до того, як ми навіть попросимо Його, і що Він подбає про нас (Матвія 6:25-34). Тому, покладаючись на Нього, християнин набуває впевненості щодо забезпеченості майбутніх потреб. І це надає людини сили навіть втративши все, не втрачати віру у Бога. 

То ж хай Господь укріпить нас, щоб урожай і скарби, які ми збираємо у земному житті, були більш духовними і мали цінність вічну. Щоб, виконуючи заповіді Божі ми добре поживши у вірі йшли правдивою дорогою до життя вічного блаженного. Пам’ятаємо, що добро і милосердя до ближніх роблять душу праведною, такою яка гідна бути у Царстві Божому. А все ж інше для земного життя пошле нам милосердний Господь.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Хто вірує у Господа, той спасеться

Першої неділі листопада у храмі читалось Євангеліє про чудесне воскресіння Ісусом Христом дочки Яіра і зцілення кровоточивої жінки. Про ці події   розповідають євангелісти Матвій (9:18-26), Марко (5:35-43) та Лука. (8:41-56).

Настоятель храму протоієрей Олексій у своїй проповіді акцентував увагу парафіян на тому, що Господь сотворив ці чудеса задля укріплення віри, щоб ми знали, що Він чує прохання про допомогу, що для Господа немає нічого неможливого. Зцілення невиліковно хворої жінки і воскресіння померлої дівчинки - це дві різні події, котрі переплітаються одна з одною, їх зв’язує віра в Христа і цілковита довіра до Нього. Божа любов спішить на допомогу тим, хто повірив: «Віра твоя спасла тебе!» (Лк.8:48) ти «тільки віруй, і вона спасеться!» (Лк.8:50).

Жінці, яка страждала на кровотечу і за це була відторгнута суспільством, Христос сказав: «Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!» (Лк.8:48), коли вона зцілилася від одного тільки дотику до Нього. Ця жінка дванадцять років намагалась вилікуватися, безуспішно витрачаючи на полегшення страждань все, що мала. Вона скрізь шукала порятунку, тож, можливо, почула, що Господь зціляє і прийшла до Нього в останній надії, щоб досягти своєї бажаної мрії.  Вона не наважилася просити допомоги відкрито, бо вважалася нечистою через хворобу. Лише доторкнувшись до Христа, вона відразу ж відчула, що хвороба нарешті її полишила і вона стала здоровою.

Настоятель храму підкреслив, в цій історії важливо те, що жінка шукала спасіння. Тому побачивши Христа, проявила свою непохитну віру у Нього,  заслуживши як винагороду бажане.

З надією на чудесну допомогу звернувся до Христа і згорьований батько Яір, донька якого була при смерті. Навіть отримавши звістку від слуги що донька вже спочила і турбувати Учителя  немає потреби, чоловік не втратив надію, бо перед тим на власні очі побачив, як Ісус зцілив невиліковну хвору. Для нього це стало знаком спасіння! На межі відчаю його підтримує і Спаситель: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться» (Лк. 8:50). Слова Господа вселили в Яіра мужність і він, не звертаючи увагу на сумні новини, не перестає вірити.

Коли Господь прийшов у дім Яіра і побачив спочилу дитину, то Сказав, що  вона спить. Це викликало гіркий сміх оточуючих, бо вони  ж на власні очі бачили, що дівчинка померла. Вони довіряли тільки своєму розуму, котрий твердив: хто не дихає, в кого перестало битися серце, в кого тіло вже охололо, той мертвий і вже ніколи не встане. Але взявши дівчинку за руку, Ісус промовив: «Дівчино, пробудися!» (Лк. 8:54). І вона встала: жива та здорова.

Отець Олексій наголосив на тому, що кожна людина у своєму житті втрачає  близьких, знайомих чи друзів, але що насправді являє собою смерть, не знає ніхто. Уста тих, хто відійшов закриті, вони вже нічого не повідають. Церква вчить, що тіло людське взяте із землі, воно і повернеться в землю. Проте душа, дарована Богом, переходить у вічність. Якою буде та вічність – у пекельних муках чи у спокої, де святі почивають, залежить від того, як людина проживе своє життя. Земне життя є дорогоцінною можливістю пізнати Господа, повірити у Нього усім серцем, встигнути покаятися у гріхах, щоби стати гідними Царства Небесного.

Ніхто не може знати замислів Божих, але віримо, що Христова любов і милосердя, направлятимуть нас дорогою до вічного спасіння, віддаляючи від усього того, що несе духовну смерть. Хто вірить у Господа - той спасеться.  

Отець Олексій нагадав, що 8 листопада, у середу, згідно з новоюлеанським календарем Православна  Церква України святкує Собор Архистратига Михаїла ( раніше святкувалося 21 листопада) і запросив на святкову службу. А з 15 листопада вже розпочинається Різдвяний піст, який закінчиться 25 грудня, на Різдво.

Фото і матеріал Ганни Іванової

Молимось за мир у всьому світі

У неділю, 8 жовтня у храмі читалось Євангеліє від св.Луки (7:11-17) про воскресіння Ісусом Христом з мертвих єдиного сина бідної вдови. Це сталося, коли Спаситель йшов з учнями у супроводі великої кількості людей і біля брами міста Наїн зустрів багатолюдну похорону процесію. Мати померлого юнака була невтішною, бо її уповання на те, що син стане їй опорою в старості, розбилися вщент. Ісус побачив біль і цілковиту самотність згорьованої жінки. Він зглянувся і сказав до неї: “Не плач.” Потім Він промовив: “Юначе, кажу тобі, встань!” і  раптом молодий чоловік підвівся та почав говорити. На очах здивованого натовпу Ісус віддав воскреслого юнака матері. Одним тільки словом Господь підняв спочилого юнака, втішив його матір і показав людям Свою владу над смертю.

Всіх, хто бачив це диво, огорнув страх, люди прославляли Бога та й говорили: “Великий пророк устав між нами”, і: “Бог навідався до народу свого.” За цим чудом поширився поголос про Ісуса по всій Юдеї і краю як про великого пророка. Що ж стоїть за цим євангельським чудом?

Настоятель храму протоієрей отець Олексій у недільній проповіді звертаючись до вірян підкреслив, що слова  Господа «Не плач», які понад дві тисячі років назад Він сказав наїнській вдові, і нині животрепетні для кожного з нас. Ми живемо в непростий час, коли війни, що поширюються світом, щодня несуть смерть тисячам людей – і мирним громадянам і військовим. Скільки чоловіків і жінок, як та вдова, зараз невтішно оплакують своїх загиблих дітей і рідних?

Сьогодні слова молитви за мир у всьому світі набувають нового сенсу. Приходить розуміння, що людське життя знецінюється, а смерть є реальною загрозою будь-де і для будь-кого. Завдяки стійкості і мужності воїнів, які захищають наше місто, ми можемо жити у відносному спокої. Але жителі багатьох українських міст і сіл, які переживають жахливі обстріли і руйнування з боку російських окупантів, позбавлені такої можливості. Тому, зараз, як ніколи, важливо допомагати один одному, підтримувати ближніх, берегти те, що маємо і робити все можливе для скорішого наближення Перемоги.

Отець Олексій повідав, що коли людина втрачає своїх близьких, вона в розпачі страждає, плаче, бо ніколи вже не поверне спочилого. Тільки один Господь може її втішити, саме в Його божественних руках є не тільки влада над земною смертю, але й спасіння душі від вічної погибелі. Христос є Тим, хто володіє живими і мертвими. Спаситель звертається до нас, сьогоднішніх словами: «Не плач» бо своїми стражданнями, які прийняв за усіх людей і Воскресінням, переміг смерть, указавши всім віруючим у Нього, путь до вічного життя. Велике чудо воскресіння юнака в Наїні, як і інші, про які розповідає Євангеліє, звершено Господом для укріплення нашої слабкої віри в майбутнє воскресіння душ спочилих.

Тож будемо цінити життя, дароване людині Господом, трудитись, молитись, приносити служіння людям і Богові, щоб воскреснути для радості і життя вічного, а не в осудження вічне. Разом прославлятиме нашого небесного Отця, з щирим серцем і покаянням, щоденно молимось за мир на всій землі і в нашій рідній Україні. 

Матеріал і фото Ганни Іванової

«Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним Твоїм омофором!»

У неділю, 1 жовтня  парафіяни Православної Церкви України святкували Покрова Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Це свято з давніх-давен шанують у народі, з великою повагою до Покрови ставилися козаки Запорізької Січі, бо вони вважали Богородицю своєю небесною берегинею. Тому саме в цей день ми відзначаємо День козацтва та День захисників і захисниць України.  

Це свято пов’язано з явленням Пресвятої Богородиці у Влахернському храмі Константинополя, яке сталося у Х сторіччі. Свідками цієї події були святий Андрій Юродивий та його ученик Епіфаній.

Як розповідається у житії святого Андрія, коли Константинополь оточили вороги, він разом з великою кількістю народу знаходився на молитві у храмі. У той час військо перебувало у поході, боронити місто не було кому, тож єдиною надією містян залишалося уповання на милість Божу і заступництво святих. Під час богослужіння Андрій Юродивий побачив, що від вівтарної частини храму у супроводі сонму ангелів та святих явилася Божа Матір. Пречиста Діва довго молилася зі сльозами, а потім зняла зі Своєї голови омофор, тобто верхнє покривало, і розпростерла його над народом. Від цього покрову виходило сяйво, подібне до сонячного.

Святий Андрій був глибоко вражений та спитав ученика свого Епіфанія: «Чи бачиш, брате, Царицю і Владичицю всіх, Яка молиться за весь світ?» «Бачу, святий отче, і вжахаюся» – відповів учень. Після цього Богородиця у видінні відійшла, але святий Андрій відчув, що особлива сила божественної благодаті залишалася над молільниками. Невдовзі на морі раптово здійнялася буря, яка потрощила та розкидала ворожі кораблі і загарбники відступили. Відтак місто, завдяки заступництву Пресвятої Діви, було врятоване.

З Константинополя шанування Богородиці та прославлення Її чесного Покрова, який став незборимим щитом, після Хрещення Руси поширилося на Київську державу. Від того давнього часу свято Покрова Богородиці, до Якої за допомогою звертаються всі потребуючі, міцно утвердилося в Православній Церкві України. Пресвята Богородиця, наша небесна Матір – покровителька і заступниця. Як дитина без матері стає сиротою, так само і людина, що позбавляє себе опіки Божої Матері, прирікає себе на духовне сирітство

З початком війни росії проти України, образ Богородиці-Захисниці, Її святий Покров, та глибока історична традиція його пошанування нашим народом, набули нового звучання. Саме тому на день Покрова Пресвятої Богородиці було встановлене державне свято на честь захисників та захисниць України - усіх тих, хто в різні часи боронив державу нашу від загарбників, і, особливо наших воїнів, добровольців, ветеранів і волонтерів, які зараз обороняють Батьківщину від російського агресора.

На святковій службі, о 9.00 ранку всі присутні в храмі, як і мільйони українців в цей день, хвилиною мовчання вшанувати подвиг наших полеглих захисників та захисниць, які віддали життя у боротьбі за свободу України.

Настоятель храму митрофорний протоієрей Олексій наголосив на тому, що сьогодні серце кожного українця наповнене болем. Але ми тримаємось, бо Пресвята Богородиця неустанно молиться за нас, і, не опускаючи рук, держить свій святий омофор. Наші захисники і захисниці, які стали втіленням ангелів – охоронців, ціною власного життя і здоров’я кожного дня виборюють свободу, незалежність і право на життя українців як нації. Вже десятий рік йде жорстока битва з російськими загарбникам, які руйнують і випалюють наші міста і села, сіють смерть, залишаючи по собі руїни. У цій боротьбі нам потрібна тільки Перемога. Споглядаючи на Божу Матір, ми з серцем, повним добра, любові до Бога і ближнього возносимо щирі молитви за воїнів ЗСУ, за їх матерів, за родини військових, за волонтерів, за потерпілих від війни, за перемогу і мир на нашій землі. Шануємо військових вдячністю, увагою, підтримкою, солідарністю і молитвами.   

Отець Олексій підкреслив, що якими б сильними не здавалися вороги добра і правди - вони неодмінно будуть переможені. Бо над тими, хто захищає істину, завжди простертий Покров Божої Матері, Яка не перестає молитися за всіх, хто потребує захисту та заступництва. Він виразив слова співчуття від парафії і низький уклін регенту церковного хору Кузьмовій Ларисі Євгенівні з приводу смерті її сина, воїна Евгенія. По закінченню святкової служби була відслужена панахида, присутні у храмі молитовно пом’янули всіх спочилих, чиє життя обірвала війна.

Пресвята Владичиця показала приклад, що нам слід робити задля перемоги над видимими і невидимими ворогами – молитися Богові. Перебуваючи у скорботі і випробуваннях війни через нашестя російських загарбників на нашу землю, маючи надію на божественний благодатний захист, з розчуленим серцем і вірою будемо просити Пречисту Діву, щоб вона покрила нас від усякого зла чесним Своїм омофором.

До свята Покрова вихованці недільної школи власноруч зробили патріотичні вітальні листівки, які парафіяни приймали з великою вдячністю.

Матеріал і фото Ганни Іванової

Преображення Господа: Свідчення Божої Слави і Величі

19 серпня Церква вшановує одне з дванадцяти найголовніших свят - Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
 У народній традиції свято називається Другим Спасом або Яблучним Спасом, бо у цей день прийнято освячувати яблука та інші плоди нового врожаю.
 Свято встановлене на честь події, про яку дізнаємося з Євангелія. Незадовго до Своїх страждань Ісус Христос з учениками Петром, Яковом та Іоанном піднялися на гору, щоб помолитися. Поки Спаситель молився, ученики від утоми заснули. Прокинувшись, побачили, що Господь преобразився: лице Його засяяло, наче сонце, а одяг став білим, як світло. В цей час поруч з Ісусом у славі небесній з’явились пророки Мойсей та Ілля і розмовляли з Ним. Преображення Господа настільки вразило учеників, що апостол Петро вигукнув: «Господи! Добре нам тут бути. Коли хочеш, поставлю три шатрі: для Тебе один, і один для Мойсея, і один для Іллі» (Мф. 17,4). Раптом світла хмара осінила їх, і вони почули із хмари голос : “Цей є Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте!” Ученики зі страху попадали на землю, Ісус Христос підійшов до них, доторкнувся і сказав: “Встаньте і не бійтесь”. Ученики встали і побачили Спасителя у звичайному вигляді. Коли ж вони спускалися з гори, Ісус Христос повелів нікому не розповідати про те, що бачили, доки Він не воскресне з мертвих. ( Мф. 17:1-13; Мк. 9:2-13; Лк. 9:28-36). Спаситель засяяв у Божественній славі перед апостолами, щоб укріпити їх віру і засвідчити, що Він воістину є Син Божий, Який воплотився і став людиною для того, щоби подолати владу зла і спасти світ.
 Преображення Господа важлива подія для кожного православного християнина, бо несе в собі сутність духовного перетворення людини, за образом Ісуса Христа. Шляхом щирого каяття, сповіді й таїнства Причастя, людина очищається від гріхів і духовно преображається, одержуючи можливість увійти до Царства Небесного по закінченні земного життя.   Преображення - це заклик до нас, щоб і ми духовно змінилися, оновилися, почули і побачили силу і славу Божу.
 Звертаючись до парафіян у своїй  проповіді настоятель храму протоієрей отець Олексій акцентував увагу на силі, яку має щира молитва. Підтверджень у Святому Письмі тому багато. Вірою в Бога Мойсей вивів Ізраїльскій  народ з єгипетського поневолення створивши багато чудес ,  а пророк Ілля силою молитви закрив  небо на три роки,в цей час не було дощу, воскресив силою молитви сина Сарептської вдови і сотворив багато чудес,  і живим був узятий на небо. Молитва робить дивні преображення в людях, але також і закликає до дії, до праці, до духовного оновлення і преображення. Кожна людина може досягнути цього, але треба прикласти зусилля і багато потрудитися. Тому просімо Всемилостивого Бога, щоб навчив нас молитися і, прославляючи в молитві Пресвяту Трійцю, силою Чесного і Животворчого Хреста змінив і преобразив на краще наші душі й тіла.
 Настоятель храму повідомив, що з початком нового церковного року, а саме з 1 вересня, Церков переходить до більш точного новоюліанського календаря. Тому дати свят зміняться. Наступного року Преображення Господнє вшановуватиметься 6 серпня. Різдво вже будемо відзначати перед новим роком, 25 грудня, що цілком логічно. Покрову - 1 жовтня, Водохреще - 6 січня, а День Святого Миколая - 6 грудня. Святкування рухомого Великодня і прив'язаних до нього свят залишиться без змін.

Фото та матеріал Ганни Іванової

Піст і молитва - це два крила, які підносять людину до Бога.

У неділю, 13 серпня, у храмі згадувалася розповідь з Євангелія про зцілення Спасителем біснуватого отрока. Це сталося після того, як Ісус з трьома апостолами спустився з гори Фавор, де відбулося Його Преображення.

Коли Ісус з апостолами ще перебував на горі, до інших Його учнів звернувся чоловік з проханням зцілити сина, який з дитинства був одержимий бісами. Незважаючи на те, що Господь раніше дав апостолам силу творити чудеса і владу над нечистими духами, вони не змогли допомогти юнаку. Тоді зневірений батько звернувся до Спасителя. По Слову Господа нечистий дух назавжди покинув тіло хворого і юнак зразу ж став здоровим. Здається, в цій розповіді все просто і зрозуміло: Ісус Христос показує нам, що добро сильніше від зла, являє Свою могутність і зцілює хворого, як вже не раз це робив.

Важливо те, що залишившись на самоті, апостоли спитали Христа, чому ж вони не змогли вигнати біса і зцілити отрока? На що Спаситель сказав їм, що цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту. Отже, ми бачимо, що єдиними ліками від страждань, котрі причинено нападом злих духів на людину чи її гріхами, є піст і молитва. Піст посилює і продовжує молитву, молитва і піст зміцнюють віру, віра ж пересуває гори, виганяє бісів і все неможливе робить можливим.

Православна Церква споконвіку підкреслювала значення посту як випробуваних ліків від усіх пристрастей плотських і як грізної зброї на злих духів. Піст і молитва - це ті два крила, які у всі часи підносять людину до Бога.

Сучасний світ пропонує людині безліч спокус, яким важко протистояти і втриматися від гріха. Тому, щоб укріпитися у вірі, визнати свої гріхи і покаятися, Церков закликає нас до поста.

І сьогодні у православних християн є така нагода, бо з 14 серпня почався двохтижневий Успенський піст, який передує одному з найбільш значущих церковних свят - Успінню Пресвятої Богородиці (28 серпня).

Цей піст є строгим, адже не можна вживати їжу тваринного походження – м'ясо та м'ясні вироби, рибу і морепродукти; яйця; молочні продукти.. Важливо розуміти, що суть посту - це не дієта та обмеження в їжі, тим паче, що серпень щедрий на овочі та фрукти і щоденний раціон може бути досить різноманітним. Під час посту треба більше часу присвятити молитві, частіше відвідувати храм, бажано сповідатися і причаститися, робити добрі справи і допомагати тим, хто цього потребує. Зовсім не доречно влаштовувати галасливі гуляння, лихословити, лаятися, пліткувати, засуджувати.

Всі, хто принижує чи не визнає посту, насправді, принижують і не визнають ясне і важливе правило, яке дає Господь ради нашого спасіння. Піст це не тимчасова відмова від чогось, а свобода від того, що нас поневолює і приваблює, це реальна можливість відчути життєдайне слово Спасителя.

На період Успенського посту припадає одне з дванадцяти головних свят у церковному календарі - Преображення Господнє, яке в народі ще називають  Яблучним Спасом. 19 серпня, у п’ятницю, після Літургії та святкового богослужіння, у храмі будуть освячуватися яблука, виноград та інші плоди, цілющі трави, квіти, мед. Вважається, що саме цього дня природа повертає на осінь і холод, а праця людей, вкладена у врожай, наповнюється Божою благодаттю.

Фото та матеріал Ганни Іванової

Господь дає нам хліб насущний і небесний

Євангеліє розповідає нам про багато чудес, які сотворив Ісус Христос коли був на землі. Він перетворював воду на вино, зціляв невиліковно хворих і немічних, повертав зір сліпонародженим, воскресав померлих. Ще одним чудом є те, що Він нагодував близько 5 тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей, бо в ті часи їх не прийнято було рахувати. Дивовижну подію описують всі чотири євангелісти - Матвій, Марк, Лука та Іван. Це сталося, коли Ісус Христос, отримавши звістку про жорстоку страту Іоанна Хрестителя, пішов у безлюдне місце, щоб помолитися наодинці. Але люди вже знали, що Він зцілює хворих, тому сила народу пішла за Ним слідом. Ісус змилосердився і увесь день разом з апостолами служив людям – проповідував їм вчення Отця Свого та зціляв немічних.

З настанням вечора учні Його занепокоїлись, що люди голодні і їм нема де їжу купити. Ісус сказав їм на те, щоб вони дали людям їсти. Але нічого, крім п’яти хлібів та двох риб, не знайшлося. Та у Бога немає нічого неможливого! Так сталося і на цей раз. Ісусу принесли все, що мали - п'ять хлібів і дві риби.  Він помолився, благословив хліб і рибу, і дав їх своїм апостолам. А вони роздавали їжу, яка множилася, всім присутнім, допоки всі наситилися. Ще й 12 кошиків зібрали залишку.

Із покоління до покоління люди читають Євангеліє і щоразу відкривають для себе нові історичні або особисті обставини. Багато хто задається питанням - чому в давні часи чудеса були можливі, а нині їх так мало? То може справа в тому, що ми не здатні побачити ті чудеса, котрі відбуваються навкруги нас кожного дня? Бо усе добре від Господа сприймаємо як належне, як таке, що і має бути - життя, здоров’я, мир, любов, достаток та інше.

Настоятель храму протоієрей отець Олексій у своїй недільній проповіді підкреслив, що Господь у всі часи являв і зараз являє Свою дивовижну милість до людей. Та чи завжди люди це сприймають належним чином? Чи дякують Спасителю за блага, які отримують? Настоятель нагадав, як ізраїльтяни сорок років рятувались у пустелі від єгипетського рабства. Коли у них закінчилася їжа, то багато хто з них став дорікати Моїсею, що краще жити в кайданах, ніж терпіти голод. Господь послав їм манну небесну, щоб голоду не знали, та знайшлися ті, хто сприйняв цю Божу ласку як належне, не змінивши своєї думки. І у наші часи ми бачимо, що серед будь-якого народу є ті, хто вірно служить Богу, але є і ті, для кого матеріальні цінності важать більше, ніж почуття гідності та свободи. Такі люди здатні прислуговуватись навіть ворогу. Якби українці вибрали російське рабство, то працювали б на ворога, жили, тим, що перепадало. Але ні, народ наш не скорився, увесь світ побачив його силу духу і прагнення до волі.

Сьогодні ми переживаємо війну, плач, сльози, смерть наших дорогих людей. Цими днями знову Кривий Ріг, як і інші міста, був атакований російськими ракетами. У власних квартирах загинули люди, дітки, десятки поранених, сотням сімей ворог зруйнував житло. Наші серця розриваються від болю, утім, через гнів і біль набираємось сили для боротьби з ворогом. Ми знаємо зовнішнього ворога в обличчя, та не знаємо тих, хто за рабське служіння продає свій народ, як ті біблейські іудеї. На жаль, зрадники є. Але кожен з них обов’язково понесе відповідальність перед Богом і людьми, бо відступників зневажають усі і усюди.

Хліб - це священний продукт, якому, як ми бачимо, в Євангелії приділяється  особлива увага. Господь навчав нас молитися: « Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє,нехай прийде Царство Твоє,нехай буде воля Твоя,як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні,і прости нам провини наші,як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу,але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. »

Ми просимо Господа, щоб Він повсякденно давав нам земний хліб, щоб їжа живила та давала фізичні сили. Але справжнім скарбом є хліб небесний, який подається християнам через Таїнство Євхаристії ( Святого Причастя) , бо приймаючи на відпущення гріхів Тіло та Кров Христову, віруюча людина стає учасником Вселенського Причастя. Цей безцінний дар є справжнім чудом, бо дає кожній людині надію прийняти Ісуса Христа всім серцем, всією душею і увійти у Царство Небесне, коли спливе його земне життя.

Чудеса ми можемо бачити і зараз, кожного дня Господь піклується про нас, грішних. Війна - велике зло, яке суперечить замислу Божому щодо творіння. Проте, навіть у цій великій тьмі треба знаходити в собі сили не зневіритись, не втратити надію на Божу милість і захист. Всемогутній і люблячий Господь чує щиросердні молитви з проханням справедливого миру нашому народу. То ж молимось Йому, щоб послав нам скорішу Перемогу над супротивником.  

 Матеріал і фото Ганни Іванової

Віра відкриває людині шлях до духовного зцілення  

У неділю, 23 липня, для духовної настанови парафіян  у Свято-Троїцькому храмі євангельське читання було присвячено зціленням сліпців і німого біснуватого, які Ісус Христос звершив під час своєї проповіді. В цьому відносно невеликому євангельському уривку від Матфея 9:27-35 міститься безліч глибоких смислів, які даються і нам, сучасним людям, для повчання.

Євангеліст розповідає нам про те, як двоє сліпців, почувши, що йде Христос, в надії привернути  Його увагу, голосно кричали: «помилуй нас, Ісусе, сину Давидів!» Коли ж Він увійшов у дім, сліпі приступили до Нього. Ісус запитав їх: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони говорять Йому: так, Господи! Тоді він доторкнувся до очей їхніх і промовив: по вірі вашій хай буде вам. І відкрилися очі їхні; і сказав їм Ісус суворо: пильнуйте ж, щоб ніхто не довідався. А вони, вийшовши, розголосили про Нього по всій землі тій. Коли ж ті виходили, то привели до Нього чоловіка німого біснуватого. І коли біса було вигнано,німий почав говорити. І народ, дивуючись, казав: ніколи такого не було в Ізраїлі. А фарисеї говорили: Він виганяє бісів силою князя бісівського. І ходив Ісус по всіх містах і селах, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства і зціляючи всяку хворобу і всяку неміч в людях.

Що ж в цій події сталося такого визначного, що заслуговує нашої уваги і сьогодні? Адже і до цього Господь сотворив багато різних чудес і зцілень, навіть словом Своїм воскресав померлих. Саме в цьому випадку важливо те, що Господь  не сказав : «Хай відкриються ваші очі». Він каже: Нехай вам станеться за вашою вірою! А сліпі, засвідчивши віру в Христа, отримали по вірі своїй - стали зрячими.

Цими словами Спаситель спонукає до віри не лише безпосередніх свідків чуда, але і всіх тих, хто читає про це в Євангелії, тобто також і нас із вами. Тим самим Він показує, що через віру фізично хворі люди самі беруть участь у своєму зціленні, а духовно сліпі - прозрівають. Тому найголовніше в житті - мати стійку та непохитну віру. Адже саме віра відкриває людині духовні очі та дарує бажане і необхідне.

Господь всім нам дає надію на те, що коли ми з вірою в серці молитовно звертаємося до Нього, то Він зглянеться на нас, грішних, і  подасть те, чого потребуємо. Адже сказано у Писанні: «Не буває безсилим у Бога ніяке слово» (Лк. 1:37). Однак, слід розуміти, що плідність слова Божого для кожної людини, в кожному конкретному випадку залежить від того, як це слово буде сприйнято і чи викличе воно зворотну реакцію - віру у Господа.  

Саме про силу віри говорив у недільній проповіді протоієрей Іван Квітка, настоятель храму Архістратига Михаїла села Зміївка Херсонської області, який через окупацію російськими військами був змушений виїхати з рідного села. В своїй першій проповіді до парафіян Свято-Троїцького храму, в якому він зараз служить разом з настоятелем протоієреєм отцем Олексієм, він підкреслив, що зараз, у важкий для нашої країни час випробувань, питання віри стоїть гостро, як ніколи. Українці мають усвідомити, що ця війна йде не тільки за визволення нашої рідної землі, але і за визволення від зла людських душ.

Може, хтось вважає, що його віра слабка і немічна, щоб перемогти у цій битві добра зі злом. Але ж ми повинні покладатися не стільки на силу нашої віри, скільки на силу Господа, в Якого ми віруємо.

Отець Іван підкреслив, що часто Господь допомагає та проявляє Свою милість через інших людей. Він розповів повчальну притчу про те, як під час повені чоловік, який вважав себе віруючим та у всьому покладався тільки на Бога, не приймав допомогу, яку пропонували йому оточуючі. В надії, що йому допоможе  Господь, він спочатку відмовився виїхати у безпечне місто автомобілем, потім не сів у човен, а потім, коли його будинок майже зник під водою, не прийняв пропозицію спастись на гелікоптері. Втопившись, чоловік представ перед Господом і спросив Його, чому ж він не був врятований? На що Господь відповів, що він тричі надсилав йому допомогу і кожного разу той чоловік сам відмовлявся бути спасенним.

Зараз, коли стільки неправди і зла навкруги, буває важко розібратись, де шукати той єдиний шлях спасіння, який приведе до істинної віри. Христос навчає нас слухати слова, але перевіряти їх через справи. Бо і слова диявола виглядають для людини мудро, однак наслідки їхні отруйні та смертельно небезпечні. Коли хтось каже, що захищає добро і утверджує справедливість, але насправді сіє ненависть, спонукає до нищення і вбивств, заради власної вигоди ширить неправду і захищає зло - то чому слід довіряти: словам чи справам? Зараз ми бачимо, як деякі громадяни України співпрацюють з ворогом у надії отримати для себе якусь вигоду, або ходять до церков московського патріархату, де моляться за тих, хто віддає накази вбивати українців. Навіть попри те, що росіяни ракетами руйнують  ті храми, як це сталося напередодні в Одесі, або раніше в інших містах! То яка ж віра є істинна?

Тому, щоб війна закінчилася якомога скоріше, треба не тільки всіляко підтримувати наших захисників, але і з надією та вірою всім нам просити Господа, щоб Україна здобула Перемогу і настав мир на нашій благословенній землі.

Посилювати молитви вдома і у храмах за Україну, її воїнство, владу, за всіх громадян закликав парафіян також і настоятель храму отець Олексій, нагадавши слова Спасителя: «Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я серед них» (Матвія 18:20).

Отець Олексій запросив парафіян  на святкову службу у п'ятницю, 28 липня з нагоди свята Святого рівноапостольного князя Володимира і Дня Хрещення Київської Руси. Це визначна подія для нашої Церкви і нашої Держави, бо завдяки князю Володимиру 1035 років тому Україною був вибраний шлях до істинної віри у Господа. Цей вибір, нашу історію і наше майбутнє сьогодні ми повинні захистити від держави-агресора, якої, коли Київ хрестився, навіть не існувало.

Після завершення Божественної літургії відбувся молебень за державність нашої України та освячення води.    ·

Матеріал та фото Ганни Іванової