Блаженнійший
Митрополит Київський
 
і  всієї  України

ЕПІФАНІЙ

День тезоіменитства:
25 травня
День
архіієрейської
хіротонії:
15 листопада 2009 року

День інтронізації:
3 лютого 2019 року

 

 Високопреосвященніший
СИМЕОН,
архієпископ
Дніпровський
і Криворізький.

День тезоіменитства:   
11 жовтня

 День
архієрейської хіротонії:

    21 листопада 2009 року


 Митрофорний протоієрей Олексій (Лупін)
День тезоіменитства:  
30 березня

День ієрейської хіротонії
16 серпня 1992 року

ХВАЛІМО БОГА УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.

Читання он-лайн:


 

 

 

 

 

Офіційні веб-сайти
Православної Церкви України:
 

Дніпровська духовна семінарія

 

 

Наш банер: 


Код для вставки
нашого банера:

<div align="center" style="font-size:8px">

<a href="http://nashhram.jimdo.com/"><img src="http://www.artbanner.com.ua/bannermake/banners121/6401678172053333.png" border="0" width="220" height="60" alt="" /></a><br />

</div>

 


Адміністратор сайту:
ієрей Віталій Музика

Погода в Krivoy Rog

Для малечі
відкриється чудовий світ україномовної казки,
а ти, дорослий,
згадай своє дитинство
та занурся у добрі спогади

ЗА КОЖНИМ БОГОСЛУЖІННЯМ В НАШОМУ ХРАМІ ВІДБУВАЄТЬСЯ ПОМИНАННЯ ВОЇНІВ, ЗАГИБЛИХ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ, І ВСІХ ВОЇНІВ ТА ПАТРІОТІВ, ЩО ЗА ВОЛЮ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ВІТЧИЗНИ НАШОЇ В УСІ РОКИ ЖИТТЯ СВОЇ ПОКЛАЛИ.

Упокой, Господи, душі рабів Твоїх убієнних воїнів криворізьких, що життя своє за Вітчизну поклали, і душі усіх спочилих воїнів, що за Україну і віру життя своє поклали, загинули в протистоянні на Майдані, загинули від рук сепаратистів, терористів та агресорів, прости їм усі гріхи їх вільні і невільні, даруй їм Царство Твоє Небесне і сотвори їм вічную пам’ять.

«ЗГЛЯНЬСЯ НА МЕНЕ І ПОМИЛУЙ МЕНЕ, ЯК МИЛУЄШ ТИХ, ЩО ЛЮБЛЯТЬ ІМ’Я ТВОЕ…» (Пс. 118: 132).
Вранці прохолодного дощового осіннього дня – 18 вересня 2021 року – на лікарняному ліжку КП «Криворізька міська лікарня № 4», знемагаючи від важкого та невиліковного недугу, відійшов до Творця активний учасник будівництва нашого Свято-Троїцького храму, батько нашої матінки Світлани, брат наш у Христі – раб Божий Анатолій Шулицький.
 Невблаганна хвороба зупинила серце авторитетного чоловіка, мудрого організатора, життєлюба, відмінного керівника, доброї і безкорисливої людини. Він так виснажився від хіміотерапії... Так хотів додому і переживав, як же він зможе піднятися на 3-й поверх свого будинку... Але Господь розпорядився інакше - Він покликав його до небесного дому.
 Раб Божий Анатолій брав активну участь у будівництві нашого храму, який велично стоїть сьогодні на Божедарівці… Тоді ще не було облагородженої території, зелених насаджень, квітів на церковному подвір’ї, Недільної школи… Все це повстало – як плід спільної праці та жертвенного служіння численних людських сердець та невтомних людських рук. Він доклав багато зусиль, не очікуючи грамот та «многоліття» від людей… Але нагородою йому, безсумнівно, стане – милість та ласка від Господа Бога!
 20 вересня 2021 року, в день передсвята Різдва Пресвятої Богородиці, похоронним перебором церковних дзвонів у Свято-Троїцькому храмі розпочався похорон новопреставленого раба Божого Анатолія. Чин похорону звершив настоятель Свято-Троїцької релігійної громади митрофорний протоієрей Олексій Лупін. Зі словом проповіді до присутніх звернувся отець-диякон Віталій Музика. У своєму слові над тілом новоспочилого раба Божого Анатолія диякон Віталій наголосив на великій щирості покійного та важливості звершених ним справ на славу Божу. Як тільки підняли домовину з тілом покійного, для винесення з храму, – з дзвіниці мірно зазвучав похоронний передзвін. Під супровід співу: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас», похоронна процесія розпочала шлях від Свято-Троїцького храму до Центрального кладовища міста Кривого Рогу. «Земля, порох і попіл ти, людино, і знов у землю повертаєшся за Божим велінням»...

«Бурі життя пройшли, страждання земні закінчено, безсилі вороги з їхньою злобою, але сильна любов, що визволяє від вічного мороку і спасає всіх, за кого підноситься смілива пісня: алилуя» (Акафіст за померлого, кондак 4).

В ПАМ’ЯТЬ ПРО ДОБРОГО ПАСТИРЯ

6 вересня 2020 року, на 58-му році життя, після звершення Божественної літургії, причастившись Святих Христових Таїн, – відійшов до Творця митрофорний протоієрей Роман Канюка.

 Після чергового інфаркту, на Закарпатті, по дорозі до лікарні у місто Рахів, в кареті швидкої медичної допомоги – серце священника перестало битися.

 У вічні оселі покликав Господь Свого слугу – клірика Закарпатської єпархії ПЦУ, настоятеля Свято-Успенської релігійної громади села Ділове Рахівського благочиння, священнопротоієрея Романа.

 Представники духовенства Закарпатської єпархії, під час заупокійного богослужіння у храмі Вознесіння Господнього міста Рахів, назавжди попрощалися зі своїм співбратом та транспортували труну з тілом отця Романа на його малу Батьківщину – до міста Кривого Рогу.

 Під скорботний спів церковних дзвонів домовину з тілом священника будо занесено до Свято-Троїцького храму, де відбувся священичий парастас за спочилим. Протягом ночі священнослужителі читали Святе Євангеліє над тілом новопреставленного, який понад 30 років являвся служителем Таїн Божих.

 8 вересня 2020 року Божого, з благословенння Керуючого Дніпропетровською єпархією Високопреосвященнійшого Архієпископа Симеона, в Cвято-Троїцькому храмі було звершено Божественну літургію та Чин похорону священника. Соборне богослужіння  зібрало представників духовенства Криворізького та Нікопольського благочинь.

 Благочинний міста Нікополя та району ігумен Меркурій (Скороход) прибув провести в останню земну подорож свого співбрата, який певний час був настоятелем храму на честь Святих апостолів Петра і Павла м. Марганець.

 Окрім духовенства проводжали отця Романа у засвіти його духовні чада, рідні і близькі та представники Криворізького професійного гірничо-технологічного ліцею, де отець Роман був викладачем. Під похоронний передзвін духовенство та віряни супроводили труну з тілом спочилого душпастиря на Бажанівське кладовище міста Кривого Рогу.

 Швидко проносяться перед очима дні, минають роки і змінюють один одного календарі… І, як в стрімкому потоці гірської річки  без зупинку струменіють води, – так у вічність тече час. Подорожні ми у цьому світі…

 Перші роковини, як отець Роман у вічності… Така значуща подія для його безсмертної душі та для близьких і рідних спочилого. Ми збираємося разом, ділимося спогадами про покійного, згадуємо його добрі справи та мудрі настанови. Він був добрим прикладом твердої віри та невтомним працівником на ниві Христовій. Пам’ять про нього живе в наших молитвах...

 Як останню данину ми кладемо квіти на могилу, промовляємо заупокійну молитву і, – чуємо раптом в душі своїй відповідь: «Я поруч, адже у Бога мертвих немає»… І відразу з іншого боку дивишся на життя, задаючи собі питання: «А що і кому зробив доброго я…, що залишу я після себе на землі»?

 Ми зустрічаємо на своєму шляху багато різних людей, – часом і не дуже хороших. Але від кожної людини намагаємося брати щось позитивне і віддячувати добром. Деколи це нам вдається, інколи не дуже. Головне – не відкладати на завтра те, що можна зробити чи сказати сьогодні, любити один одного, цінуючи кожну мить співіснування, – бо час невблаганний.

 Неможливо порушити порядок речей… Почергово змінюють один одного місяці року, після літа настає осінь, народження змінюється смертю, а ми можемо лише спостерігати за ходом цих подій, які – як одна мить. Ця мить – і є наше земне життя, яке обмежене часом... Життя – вчить нас правильно розпоряджатися часом, а час вчить нас цінувати життя… і, – цінувати людей, яких ми зустріли на своєму життєвому шляху.

 Неправдивий світ намагається знищити людяність, добро і братську любов серед людей. Ось і отця Романа дехто називає «розкольником» і відвертається від доброї пам’яті про священника, вигадавши для себе, що істинна Церква – ця Божа Установа на землі, Тіло Христове – перебуває саме в Росії… Слава Богу, вважають так не всі з тих, кому доводилося стояти разом з отцем Романом біля Престолу…

 Сьогодні ми згадуємо світлу постать митрофорного священнопротоієрея Романа Канюки. Згадуємо ті часи – «коли його ноги по землі ходили і був він тоді серед нас». Людина, проживаючи своє життя, завжди залишає після себе якусь історію. І нам завжди хочеться прочитати саме таку біографію, яка показує справжню суть людини, може відповісти на багато хвилюючих питань, здатна в корені змінити нашу думку про особистість, а, можливо – навіть стати доленосною підказкою…

 Канюка Роман Петрович народився 23 вересня 1962 року на Прикарпатті, – в селі Станків – у південно-східній частині Львівської області, з районним центром у місті Стрий. До церкви прийшов ще за радянських часів, коли сама Церква ще тільки починала загоювати рани, завдані їй комуністичним режимом. 4 червня 1989 року рукоположений в сан диякона, а 8 червня - в сан пресвітера. Навчався в Київській духовній семінарії та Київській духовній академії, з відзнакою закінчив Карпатський Університет ім. Августина Волошина, отримавши диплом бакалавра філософії. Ніс пастирське служіння в Криворізькій єпархії УПЦ МП, будучи кліриком Спасо-Преображенського кафедрального собору, настоятелем Свято-Срітенського храму та храму Почаївської ікони Божої Матері міста Кривого Рогу. Являвся членом Синодального відділу релігійної освіти і катехізації УПЦ МП. Був викладачем Криворізького професійного гірничо-технологічного ліцею. У січні 2018 року, зробивши свідомий вибір – отець Роман попрощався з Московським патріархатом – і приєднався до Православної Церкви України. Колишні ж його співбрати – відреагували на цей перехід зі скандалом, звинувативши отця Романа «в розколі»…

 З Московським патріархатом отець Роман попрощався ще до утворення ПЦУ та отримання Помісною церквою Томосу про автокефалію. Це рішення, як добрий врожай, визрівало в серці священника, який завжди уболівав за Українську церкву. Він спілкувалися на цю тему з дружиною, друзями та близькими людьми. А поштовхом до цього його зваженого кроку стала  російська збройна агресія проти України та реакція на неї з боку очільників РПЦвУ. Отець Роман прийняв рішення, маючи прагнення говорити нелицемірну правду в дусі євангельської любові мовою, зрозумілою українцям.

 Митрофорний протоієрей Роман Канюка ніс своє служіння у складі духовенства Одеської єпархії ПЦУ, будучи кліриком  кафедрального собору Різдва Христового міста Одеси. Був настоятелем релігійної громади Всіх святих землі Української міста Миргород Полтавської єпаархії ПЦУ та настоятелем релігійної громади Святих Апостолів Петра і Павла міста Марганець Дніпропетровської єпархії ПЦУ. Потім був призначений на Свято-Юріївську парафію у рідне місто Кривий Ріг.

 17 серпня 2020 року отця Романа з міста Кривого Рогу направили в село Ділове – для моральної підтримати вірян ПЦУ й мирного вирішення конфлікту, який там виник. Місцева православна громада ще на початку 2019 року проголосувала за перехід з РПЦвУ до ПЦУ. Але цього не сприйняв місцевий священник і менша частина тих, хто був проти переходу. Священники РПЦвУ з навколишніх сіл блокували вхід на територію церкви і на переговори не йшли.

 Саме в таких умовах довелося звершувати своє жертовне служіння отцю Роману, який відразу ж припав до серця своїй новій пастві. Його жива і дієва опіка надихнула людей відстоювати правду та укріпила в них український дух. «Я буду тут, аби допомогти цим людям пережити усі страждання», говорив отець Роман. Але він встиг прослужити лише кілька місяців – його серце не витримало...

 Після несподіваної смерті священника, вже за декілька днів – 11 вересня 2020 року, в день Усікновення глави Іоана Предтечі, – до села Ділове приїхав благочинний Рахівського округу. Під час своєї проповіді протоієрей Віктор Білан вселив громаді надію, сказавши, що справа таки зрушила з місця.

 Після тривалої боротьби громада Православної церкви України села Ділове Рахівського району, на підставі рішення судів усіх інстанцій, – таки увійшла до свого храму. 4 лютого 2021 року в Свято-Успенському храмі села Ділове відслужили подячний молебень. Вже інший очільник парафії – ієрей Іван Андращук – дякував Богу за Його милість і ласку та разом з парафіянами просив, щоб в Україні припинилася неоголошена війна і запанував справедливий мир.

 Хто молиться, той твердо знає, що надія сильніша від несправедливості, а любов – сильніша від смерті. Настане день – і правда обов’язково буде тріумфувати, хоча ми й не знаємо, яким чином це відбудеться…

 Турбота про паству і жертовність – яскраво проявлялися до останньої земної миті отця Романа. Забуваючи про себе, він дбав про своїх духовних чад, не шкодуючи за них життя. Перед самою своєю смертю, в буквальному сенсі слова – стоячи перед смертним одром – в останній своїй проповіді він запевнив паству у перемозі правди... Для духовних дітей життя з отцем Романом стало великою радістю, для нього ж – це була жертва.

 Звичайно ж, така пастирська опіка ніколи не вмирає, як не вмирає і любов. Своїми молитвами перед Небесним Престолом Царя Слави отець Роман довершив розпочату ним справу.

 Коли люди, які знали отця Романа Канюку, вимовляють його ім’я, – на їхніх обличчях одразу ж з’являються щирі посмішки, нагадуючи оточуючим лагідну усмішку цього доброго пастиря… Справді, до самого кінця свого життя, попри тягар недугу, отець Роман зберіг молодіжну посмішку, в якій світилися сердечність, привітність, добре серце і неабиякий розум.

 Його любили за лагідність і доброту у взаєминах, за виваженість, готовність вислухати і дати пораду, за уважність, радість та жвавість. Рішучий і вольовий за характером, завзятий спортсмен, – він не зупинявся ні перед якими труднощами, демонструючи харизматичну силу, якій варто було позаздрити.

 Він керувався лише власним сумлінням та продовжував йти вперед, вважаючи віру без любові – порожнім звуком. Отець Роман завжди прагнув допомогти, особливо найбільш потребуючим. А парафіяльне служіння вважав найкращим заняттям. У нього було дві великі любові – до людей та до зраненої розбратом і конфліктами Батьківщини. Він любив життя, любив свою дружину і своїх донечок, які посмішками так нагадують батька. Всі, хто знав його особисто, були впевнені – отець Роман завжди першим кинешся на допомогу, він завжди буде поруч і обов’язково посміхнеться та заспокоїть. Напевно, такі люди для цього і приходять у наш світ, щоб ми від них заряджалися добром... І все добре, що зробив отець Роман, – назавжди залишиться у спогадах і серцях його духовних чад та дуже-дуже багатьох людей, на зустріч з якими відправив його Господь.

 Люди не завжди відповідали йому взаємністю… Але багато з тих, хто щиро любив отця Романа, ще й сьогодні не можуть говорити про нього в минулому часі – хоча  сплинув вже рік, як він на Небесах… Нехай же не згасає світильник пам’яті спочилого отця Романа, а знов і знов поповнюється оливою теплих молитов. Такі, як він – залишають свій слід в людських серцях назавжди.

 А нам належить побачити любов Божу у наших вчинках один з одним… Це – мета Творця, тож, щоб досягти її, давайте почнемо вивчати Його характер. Завжди думати про те, як би Він поступив в конкретній ситуації і, що б Він зробив. І коли нашим головним ідеалом стане Зразок святості та моральної досконалості – Господь наш Ісус Христос, то нам залишається лише одне – саме так і поступати. І ми будемо робити це з радістю, якщо і в наших серцях оселиться та ж любов, – що живе в серці Ісуса.

 А деяким людям хочеться просто нагадати слова святого апостола Павла: «Пам’ятайте наставникiв ваших, якi проповiдували вам слово Боже, i, дивлячись на кончину життя їхнього, наслiдуйте вiру їхню». Ви ж – християни і «браття святi, учасники в небесному покликаннi»… Пригадайте, що саме зі страху мешканці Єрусалиму, звертаючись до римського префекта Юдеї, кричали – «Розіпни Його!»…

 У блаженнім успінні вічний спокій подай, Господи, спочилому рабу Твоєму священнопротоієрею Роману і сотвори йому вічную пам’ять!

 «Коли піду навіть у тіні смертній, не боятимуся зла, бо Ти зі мною; жезл Твій і палиця Твоя - вони потішили мене. Ти наготував переді мною трапезу на очах гнобителів моїх; Ти намастив оливою голову мою, і чаша Твоя, що напоює, найкраща. І милість Твоя буде йти слідом за мною по всі дні життя мого, й оселюся в домі Господнім на довгі дні» (Пс. 22, 4-6).

ВІЧНАЯ ПАМ’ЯТЬ.
4 січня 2021 року Божого, на 59-му році життя, відійшов у вічність наш парафіянин
і співбрат у Христі – Юрій Дудус, який певний час ніс послух паламаря храму.

Чин похорону новопреставленого раба Божого Юрія відбувся у нашому Свято-Троїцькому храмі в день навечір’я Різдва Христового - у середу, 6 січня 2021 року Божого, о 11:00 годині. Настоятель храму митрофорний протоієрей Олексій Лупін, звертаючись до присутніх зі скорботним словом проповіді, висловив глибокі співчуття дружині та дітям новоспочилого і всій духовній родині. Нехай Всемилостивий Господь упокоїть душу новопреставленого раба Божого Юрія в оселях праведних.

Закликаємо духовну родину до постійної молитви за упокоєння його душі.

Упокой, Господи, душу спочилого раба Твого Юрія, у місті світлім, у місті квітучім, у місті спокою, де нема ні недуги, ні журби, ні зітхання, і зі святими Твоїми, де сяє світло лиця Твого, всели, і прости йому всі провини його вільні і невільні, і створи йому вічную пам’ять.

 

ВІЧНАЯ  ПАМ’ЯТЬ.
12 лютого 2015 року на 82-му році життя спочила у Бозі наша парафіянка і сестра у Христі ГАННА (РИЖАК).
Вічна їй пам’ять!
Сестра Ганна відійшла у вічність справжньою християнкою та вірною донькою своєї Батьківщини. Для багатьох людей, хто знав сестру Ганну, вона стала яскравим прикладом безкомпромісної вірності Богу, любові до України, боротьби за свободу та покори перед голосом своєї совісті. 
Вартий пошани і наслідування  її приклад – приклад української Вчительки, яка від Бога дістала покликання нести добре слово, глибокі знання і високу духовність українським дітям та всі сили, все життя жертовно присвятила цьому благородному завданню. А крім прекрасного викладання навчального матеріалу від цієї Вчительки завжди віяло патріотизмом, любов’ю до рідного краю та до свого народу. Такою була Ганна Григорівна, такою була, царство їй небесне, і її донька Лариса Євгенівна — взірцями людей, відданих справі народної освіти. Усі свої знання і таланти ці непересічні жінки присвятили дітям, усі сили віддавали справі навчання і виховання учнів. Це було їхнею мрією з раннього дитинства, це стало сенсом їхнього життя.

  Багато випробувань послав Господь Ганні Григорівні, вона схоронила сина і доньку, сама дуже тяжко хворіла. Але завжди була сильною і мужньою та постійно молилась і за все дякувала Богу. У нашій пам’яті та пам’яті всіх тих, хто зустрів сестру Ганну на своєму життєвому шляху, вона назавжди залишиться щирою, усміхненою та життєрадісною.

  У кожної людини є батько, мати, рідні, знайомі та близькі серцю люди. Напевно, що коло близьких родичів, знайомих та друзів неможливе без незабутньої дорогої першої  Вчительки. Бо це та людина, що ставить тебе на перший поріжок до знань, відкриває перші двері в життя.

  У Вселенську батьківську поминальну суботу, 14 лютого, родичі, друзі та парафіяни провели сестру Ганну в останню путь. Чин похорону звершив настоятель Свято-Троїцької парафії протоієрей Олексій Лупін. Поховано сестру Ганну на Божедарівському кладовищі. 
 Висловлюючи співчуття рідним та близьким, громад
а парафії Свято-Троїцького храму просить піднести щирі молитви до Милосердного Бога за блаженне упокоєння раби Божої Ганни та прощення усіх її гріхів вільних і невільних. 

Упокой, Господи, душу спочилої раби Твоєї Ганни, у місті світлім, у місті квітучім, у місті спокою, де нема ні недуги, ні журби, ні зітхання, і зі святими Твоїми, де сяє світло лиця Твого, всели, і прости їй всі провини її вільні і невільні, і створи їй вічную пам’ять.

 

 

ВІЧНАЯ  ПАМ’ЯТЬ.
15 жовтня 2020 року - 11-та річниця, як відійшла до Господа парафіянка і співачка хору нашого Свято-Троїцького храму, сестра наша у Христі - ГАННА (ХМІЛЬ). 
27.03.1947 - 15.10.2009     
Вічна їй пам’ять!
Рабу Божу Ганну молитовно пам’ятають і щиросердечно люблять парафіяни нашого храму. Вона була доброю  парафіянкою, благочестивою 
християнкою, і славила у хорі Бога ангельським голосом. Ми пам’ятаємо її щиру посмішку, чуйність, доброту, увагу і любов до всіх, хто оточував цю світлу і гаряче улюблену нами людину.

Протягом останніх років сестра Ганна стійко і мужньо переносила наслідки страшної хвороби - інсульту. Вона регулярно приступала до сповіді і причастя та до останніх днів свого земного життя була життєрадісна, енергійна, сповнена любові до Бога і ближніх.
14 жовтня 2009 року, після святкової Божественної літургії на честь свята Покрови Пресвятої Богородиці, творячи добру справу відвідування хворих та втішання засмучених, сестра Ганна виїхала до 5-ї міської лікарні, щоб відвідати свого самотнього сусіда по будинку, який перебував на лікуванні, та привітати його зі святом і передати йому харчі та теплу ковдру. По дорозі до лікарні, у маршрутному таксі, у неї стався другий інсульт, і вона сама опинилася на лікарняному ліжку в реанімації. В ніч з 14-го на 15-те жовтня 2009 року раба Божа Ганна тихо відійшла до Господа.
Вона завжди щиро просила у всіх, хто її знав, прощення і Всемилостивий Господь сподобив сповідатися і причаститися рабі Своїй незадовго до її кончини.
Чин похорону після Божественної літургії у неділю, 17-го жовтня 2009 року, звешив настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Олексій (Лупін). Йому співслужив настоятель храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, протоієрей Олександр (Агарков). Під погребальний передзвін та спів духовенства і хору, труну з тілом новопреставленої обносили навколо рідного їй храму. Велика кількість парафіянів, сусідів, друзів та знайомих новопреставленої зібрались того недільного дня у храмі та на Ново-Краматорівському кладовищі, щоб провести сестру Ганну в останню і головну її путь до Небесної Батьківщини.
Річниця тілесної смерті людини та просто добра згадка про неї, завжди обов’язково поєднується з щиросердечним молитовним поминанням люблячими, рідними та друзями. Бо для спочилого у Господі - це дуже важливо у новому, вічному житті.
Просимо парафіян нашого храму та відвідувачів нашої веб-сторінки, молитовно пом’янути дорогу всім нам рабу Божу Ганну.
Упокой, Господи, душу спочилої раби Твоєї Ганни, у місті світлім, у місті квітучім, у місті спокою, де нема ні недуги, ні журби, ні зітхання, і зі святими Твоїми, де сяє світло лиця Твого, всели, і прости їй всі провини її вільні і невільні, і створи їй вічную пам’ять.